Є грубі порушення прав дитини – дитячий омбудсмен Юрій Павленко

Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко стверджує, що йому комфортно працювалося з Президентом Віктором Ющенком, а нині не менш комфортно – із Віктором Януковичем. Щодо продуктивності його праці, як на попередній посаді міністра з питань сім’ї, молоді та спорту, так і на чинній, можна сперечатися. Адже, наприклад, як зізнався сам Юрій Павленко, таке явище, як дитяча праця в Україні, не досліджувалося із 1999 року. Утім, сам дитячий омбудсмен, призначений на посаду в серпні 2011-го, вже на початку червня цього року обіцяє прозвітувати про перші здобутки на займаній посаді.
Частина перша
Частина друга

– До нашої сторінки в мережі «Фейсбук» надійшло до Вас багато запитань. Насамперед, фільм «Шахта № 8», який заборонили показувати на фестивалі документального кіно у Києві, став приводом запросити Вас у гості. Ви бачили цей фільм?

– Так, я подивився цей фільм в iнтернеті. Хоча я про нього знав і раніше. І про саму проблему використання дитячої праці в Україні теж знав немало, ще коли був на посаді міністра.

– Мабуть, треба дякувати, що такі фільми забороняють, оскільки так вони більше привертають уваги. Я коли дивився цей фільм, під кутом розмови з Вами, я думав: а де всі соціальні служби, які мають займатися правами і проблемами дітей?

– Треба сказати, що цей фільм знімався у 2004 році, 2005 році, 2008 році.

– Ви тоді були міністром.

– Так, я був міністром. Більше того, в 2003–2004 роках я був керівником штабу в Донецькій області, і я особисто з цими дітьми зустрічався, бачив ці копанки і знаю цю проблему неіз засобів масової інформації. Саме тому, ще будучи міністром, хоча це не зовсім входило в компетенцію міністерства, але ми ініціювали і навіть затвердили спеціальний закон – Національний план дій на виконання Конвенції ООН, де внесли спеціальний розділ «експлуатація дитячої праці, захист дитини від експлуатації», який був ухвалений у 2009 році. На жаль, до сьогодні в плані дій Кабінету Міністрів виконання даних позицій закону немає. Жодної гривні не передбачено на реалізацію протидії дитячої праці.

– Але є ж профільні служби в тому ж Сніжному?

– Звичайно. І була дуже непроста, і вона продовжується, боротьба з копанками як поняттям і з використанням дітей на цих копанках. Я думаю, що сьогодні в таких масштабах, як це було 10 років тому, навіть 5 років тому, цього явища вже немає. Але я не можу сказати, що його немає взагалі. Я думаю, що сам фільм приверне більшу увагу органів, у першу чергу місцевої влади, соціальних служб даних територій, щоб ще раз детально все перевірити. Але сам цей фільм сколихнув вже не тільки тему «діти на копанках», а взагалі «експлуатація дитячої праці».

На жаль, за весь цей час не було жодного ґрунтовного дослідження, і ми сьогодні не можемо сказати, в якій мірі та яка кількість дітей використовується і порушуються їхні права. Останнє дослідження в 1999 році проводилося Міжнародною організацією праці разом із Державним комітетом статистики. Це дослідження виявило 350 тисяч працюючих дітей. Найбільше діти були залучені до роботи в сільському господарстві – 46%, в торгівлі – 26%, в сфері послуг – 19%. Середній вік, в якому діти починали працювати, складав 12 років. Робочий час у майже 6% працюючих дітей був довший, ніж у дорослих – 41 година на тиждень. А 2%, як виявило дослідження, працювали понад 56 годин на тиждень.

– Більше ніж 10 років минуло з того часу.

– Яка зараз ситуація, я не готовий відповісти сьогодні. Але розуміючи, що це є проблема, ми в лютому розпочали велике дослідження з опитуванням дітей, дорослих, а також експертів щодо становища дитини в Україні. Зокрема, є блок, присвячений і використанню дитячої праці. Я планую це оприлюднити своїм першим звітом 1 червня цього року. І я впевнений, що 1 червня я зможу сказати об’єктивну, точну інформацію. Але реакція і реагування на дитячу працю з мого боку було ще 4 місяці тому, коли відповідні доручення за підсумками наради, яку провів Президент України, пішли до керівників областей, керівників районів: детально проаналізувати ситуацію стосовно використання дитячої праці на кожній із територій.

– Як взагалі виникло питання запровадити посаду Уповноваженого з прав дитини? І чому Уповноважений з прав дитини при Президентові, а Уповноважений з прав людини при Верховній Раді? Можна ще Уповноваженого з прав літніх людей при Міністерстві соціальної політики створити?

– Це світова традиція. Сьогодні в 72 країнах світу і в усіх країнах Європи… Останньою європейською країною, де було введено посаду Уповноваженого з прав дитини, поряд із Уповноваженим з прав людини, була Україна. До 11 серпня в усіх країнах Європи, включаючи Росію, діяла відповідна спеціальна правозахисна інституція для захисту прав дитини паралельно з правами людини. Тому що права дитини визнані Організацією Об’єднаних Націй як невід’ємні права людини, але специфічні, які потребують спеціальної роботи і спеціальної організації. Тому що дитині важче себе захистити, на відміну від дорослого. Дитина не може пікетувати, не може написати заяву, якщо ми говоримо про дітей до 7 років. Дитина, як мінімум, не голосує.

– І вони в різних країнах при різних інститутах?

– У різних країнах це по-різному. Десь це створено взагалі громадськими організаціями. Наприклад, у Польщі це взагалі конституційна посада. В Росії – це при президентові. В окремих країнах парламентом ухвалюються. Але в усіх країнах є відповідний закон. Сьогодні ми теж ідемо до закону. Ми готуємо проект закону про Уповноваженого з прав дитини, тому що є таке поняття, як «паризькі принципи» – незалежність Уповноваженого. Але, виходячи з сьогоднішньої вертикалі української влади, вважаю, що запровадження Президентом України – це найбільш ефективно на першому етапі становлення цієї посади. Крім того, для Президента це теж не було рішення спонтанне.

– А яка реальна користь від Вашої роботи? Тобто, Ви кажете, що дитина часто сама не може поскаржитися, то в чому ж полягає відомчий захист прав дитини?

– Три основні функції і завдання є в Уповноваженого. Перше, згідно з положенням, яке затверджено Президентом, він здійснює свої конституційні повноваження щодо захисту прав дитини через інститут Уповноваженого з прав дитини. Перше моє завдання – це реагування на скарги дітей, їхніх законних представників і вживання усіх заходів для поновлення цих прав. Відповідні інструменти в мене є. Вони передбачені відповідним Указом Президента. Я можу сказати, що за перші півроку, які я працюю на цій посаді, до мене звернулося 1024 дитини або їхніх представників. На 484 звернення вдалося дати позитивне вирішення.

– А в чому зазвичай суть звернення? Як би Ви їх охарактеризували?

– Звернення різні. Є грубі порушення прав дитини. Наприклад, на медичний огляд на влаштування в дитячому садку чи в школі. Є невиплати різних соціальних виплат, передбачених законодавством. Це, скажімо, прості звернення, коли не допрацьовують місцеві органи влади. І десь понад 300 звернень були вирішені одним дзвінком голові райдержадміністрації. Все! Сьогодні в багатьох випадках йде моментальна реакція місцевих органів влади, особливо райдержадміністрацій, на будь-яке звернення, яке надходить від дитини до них або стосовно питань дитини.

– Через Вас?

– Вже сьогодні, за півроку, кількість таких простих звернень з приводу недопрацювання місцевих органів влади почала зменшуватися. Але з’явилися більш складні звернення, наприклад, сімейні проблеми, коли тато й мама розлучаються і починають ділити дитину як майно.

– Коли шлюб розпадається, то суд вирішує долю дитини. Ви тут до чого?

– Правильно. Але часто тато або мама діє всупереч суду: ховає, забирає дитину, не дає можливості спілкуватися. От, власне, після того, як з’явився інститут Уповноваженого, є дуже багато звернень. І я розумію, що на підставі цих звернень треба змінювати систему захисту прав дитини навіть у такій темі, як внутрішньосімейні проблеми. В усіх країнах це питання вирішується сімейним судом. В Україні немає сімейного суду. В Україні вирішує суд загальної інстанції, який не завжди може проаналізувати ситуацію, подивитися на ситуацію в інтересах дитини.

– У нас є суд із цивільних справ. Навіщо окремо ще й сімейний суд?

– Я не буду зараз називати прізвища. Але уже за цей час на моїй пам’яті є ціла низка серйозних людей у країні, які приходили, зверталися за порадою з тим, як організувати цей процес, щоб найменше постраждала дитина. І ця ситуація показує, що сьогодні законодавство є в Україні недосконалим, особливо з точки зору дитини.

– Складається враження, що треба дзвонити Вам, треба дзвонити якимось чиновникам, тому що вся ця система не працює.

– Інколи повинна бути третя сторона в конфлікті, яка б стояла на позиції дитини.

– Суд?

– На жаль, суд не бачить дитини.

– А часто сама дитина дзвонить, коли батьки розлучаються?

– Є й такі факти, коли діти писали звернення. Особливо, коли це стосувалося міждержавного шлюбу, коли батько – поляк, а мама – українка; тато – італієць, мама – українка.

Британський суд ухвалює рішення за 6 годин, і йому достатньо дзвінка мамі й татові, щоб ухвалити рішення. Український суд ухвалює це рішення місяцями. Більше того, не дає об’єктивного рішення. Більше того, виконання далі цього рішення часто батьками порушується.

– А рішення британського суду часто порушуються?

– А рішення британського суду Державна виконавча служба в Україні виконує в повній мірі, часто всупереч інтересам української дитини. І такі факти зафіксовані, коли українські органи влади на виконання іноземного рішення суду діяли проти української дитини. І тут я змушений був ставати між дитиною і українськими чиновниками і казати їм: до побачення! Є ще питання аліментів, питання дітей у конфлікті з законом. Коли дитина є жертвою злочину, а щодо неї діяли правоохоронні органи як до злочинця, завдаючи їй повторну травму. Це питання дуже важке, і в мене апарат дуже невеликий. Всього 7 осіб.

– До речі, в яку суму державі обходиться утримання омбудсмена з дитячих питань?

– Я думаю, що я зможу прозвітуватися. Але я скажу, що це 7 осіб управління, яке сьогодні працює в цьому напрямку. Середня місячна заробітна плата, я думаю, – в межах 5 тисяч гривень. Приміщення ми використовуємо Адміністрації Президента. Я не думаю, що ми дуже дорого обходимося державному бюджетові. Але я вже сьогодні можу говорити, що кошти, які на нас витрачені, – ми їх стовідсотково відпрацьовуємо.

– З Ваших слів, виходить десь 35 тисяч гривень на місяць. Але, мабуть, це більше коштує?

– Якщо це питання є настільки актуальним, а я переконаний, що воно є актуальним, тому що кожен орган влади повинен звітуватися за ефективність своєї роботи, обов’язково в першому звіті Уповноваженого про права дітей буде і фінансовий звіт нашої діяльності.

– Є інформація, що перед Вашим візитом в один з обласних центрів тих, хто має намір із Вами зустрітися, питають: про що саме ви збираєтесь запитати? Бачите, до Вас фільтрують доступ. Що з цього приводу скажете?

– Знаючи, як працює влада, особливо регіональна, розуміючи, що кожен мій візит, а я до візиту готуюся по матеріалах не тільки тих, які мені надають міністерства і органи влади, а також і громадські організації, і знаючи, яка реакція була, коли у глави адміністрації є інформація позитивна, а в мене – правдива. Тим більше мене дуже важко обманути, бо мій досвід роботи міністром і главою адміністрації і той колектив людей, які зі мною працюють, а це люди, які, власне, написали все законодавство, сформували всю політику, яка є сьогодні в Україні в сфері дитинства, високопрофесійні, рівного яким не має сьогодні в Україні. Тому ставляться… часто бояться.

– То що Ви порадите в таких ситуаціях?

– Сьогодні є багато каналів доступу до мене. По-перше, є публічний мій телефон. Він відкритий, на сайті Президента, його можна побачити. Є електронна адреса і спеціальна сторінка Уповноваженого Президента з прав дитини на сайті Президента України. І там є дуже легка форма звернення і подачі інформації. Крім того, декілька днів тому створена сторінка Уповноваженого Президента з прав дитини у «Фейсбуці», і можна дуже легко, оперативно звернутися. Більше того, в кожній області, де я перебуваю, обов’язково є час на особистий прийом по тих зверненнях, які надійшли. Крім того, є час для спілкування з громадськими організаціями, обов’язково в моєму графіку. І не треба, якщо ви знаєте, що я в області, а графік мій теж публічний, він оприлюднений на сайті, дзвонити в обласну адміністрацію і проситися. Єдине – якщо є у вас оперативна інформація, то не чекайте приїзду. Пишіть у «Фейсбук», на електронну пошту, телефоном – будь-яке звернення, яке я отримаю… Єдине в мене прохання – щоб обов’язково було ваше прізвище, ім’я і зворотній контакт.

– Не анонімно.

– Не анонімно, тому що важко реагувати. В мене на кожне звернення сьогодні апарат реагує. Немає такого звернення, будь-яким способом передане, щоб воно пішло по кругообігу. Я знаю, як чиновники працюють.

– Як дитячий омбудсмен сприяє вирішенню проблем діток із онкологією та хворих на епілепсію, які через недогляд уряду та Міністерства охорони здоров’я по півроку не отримують ліків?

– Справді, це величезна проблема. По-перше, разом із громадсько-консультативною радою, громадськими організаціями, які працюють в цій сфері, ми проаналізувати бюджет на цей рік щодо всіх державних програм, спрямованих на лікування. Мушу сказати – і це я вважаю неприйнятним – на дитячу онкологію, онкогематологію передбачено фінансування лише 45% від потреби. Тобто замість 200 мільйонів у бюджеті є на дитячу онкологію 90 мільйонів. Я звернувся вже до новопризначеного міністра охорони здоров’я – віце-прем’єр-міністра Раїси Богатирьової з тим, щоб ми спільно вже в бюджеті цього року передбачили стовідсоткове фінансування даної програми. Бо я не розумію, хто може обрати Сашу чи Ваню, Машу чи Катю, одній дати, а іншій – ні? По-друге, ми так само направили свої звернення стосовно зміни системи державних закупівель щодо забезпечення дітей ліками. Тому що традиційно склалося так, що закупівлі проходять до кінця року, а, якщо ти захворів у травні, то чекай вересня, а можеш не дочекатися. А особливість дитячої онкології в тому, що вона на 70% виліковна. І тут кожен день вартий життя дитини.

– Проблема на контролі у Вас і у Богатирьової?

– Так, відповідні звернення надійшли. Крім того, в Черкаському обласному онкологічному центрі, де я нещодавно був, ми разом з керівником і лікарями підготували цілий пакет пропозицій, як змінити роботу охорони здоров’я стосовно дитини, яка має цю хворобу. І зараз ми підготували пропозиції.

– Це все добре. Але наскільки все це до виконання? Коли 45% стануть ближче до 100%?

– У нас звикли говорити не 45%, в нас звикли казати, що в цьому році збільшилися видатки. Так, вони збільшилися на 5%. В минулому році було 40%. Але, я думаю, що 100 мільйонів – це не та ціна дитячих життів і що ці кошти є в державному бюджеті. Я вам скажу, що я визначив ці проблеми, я їх зробив публічними. Це перше моє завдання і ті мої права, і ті мої можливості, щоб суспільство про них знало, щоб влада про них знала і дивилася на це не як на своє досягнення.

– Як дитячий омбудсмен вирішує питання із затримкою коштів при народженні дитини і чи дійсно є негласна вимога від уряду до соціальних служб затягувати процес цих виплат?

– Були такі скарги, були факти. Остання інформація, яка надійшла до мене, – звіт уряду, що жодних затримок немає, всі кошти виплачуються вчасно. Але такі факти в минулому році були нами виявлені й по них були вжиті суворі заходи. І на початку цього року. Зокрема, були факти в засобах масової інформації. Теж було спеціальне засідання, була реакція Президента на цю ситуацію. І остання інформація, яка надійшла від уряду – жодних затримок немає. Якщо у вас є такі факти – негайно реагуйте, ми по них приймемо рішення.

– Це у Вашій компетенції?

– Так, це в моїй компетенції – дати по шапці, щоб затримок не було. Але в процесі вивчення цієї ситуації, наприклад, я виявив дві категорії дітей із сімей, які за законодавством сьогодні не можуть отримати кошти. Це, наприклад, коли один із батьків є іноземець, а інший проживав тимчасово за кордоном, але дитина народилася в Україні. Виникає проблема отримання цих коштів. Це треба врегулювати нормативно – я подав пропозиції.

І друга – це коли мама ув’язнена більше ніж на 12 місяців, а дитина народилася уже у в’язниці, і мама виходить через 12 місяців і 1 день на свободу, а термін подачі заявки 12 місяців. Все! Таким чином, ця дитина теж позбавлена на наступні 2 роки можливості отримати кошти, які передбачені законодавством. Теж надав пропозиції, щоб врегулювати цю ситуацію.

– Пам’ятаєте, напередодні президентських виборів у нас був педофільський скандал, коли звинуватили низку політиків у протиправних діях до малолітніх дітей? Цей скандал закінчився нічим. Але тут лишається питання захисту прав дітей, які були втягнуті в цей скандал. Чи були взагалі вчинені до них протиправні дії? Чи захищені права цих дітей зараз? Ви знаєте про цих дітей – що зараз із ними?

– Зараз добре, що цих дітей не витягують і не роблять публічними. Я знаю, що ще тоді були ухвалені рішення щодо надання відповідної допомоги, в першу чергу психологічної. Тому що в процесі розгляду цієї справи права дитини були порушені. Тоді я робив спеціально заяву і звернення до ЗМІ з тим, що оприлюднення інформації про дітей є порушенням прав дитини. І тоді це припинилося. Далі воно перейшло в площину з’ясування стосунків між дорослими. Я не знаю сьогодні, яка остаточна історія кримінальної справи.

– А цих дітей остаточну історію?

– Стосовно порушення прав цих дітей до мене не було ніяких звернень. Це означає, що з цими дітьми все нормально, і зайвий раз тривожити – я не вважаю за необхідне.

– До вас як до політичного діяча дуже багато запитань. Ви і в тій владі були, і в цій. Чи збираєтесь вступити в Партію регіонів?

– Згідно з «паризькими принципами», згідно з положенням про Уповноваженого з прав дитини ця посада не передбачає членство в жодній із політичних партій, вона є позапартійною. Тому – не планував і не планую. І більше того, сама посада і дана позиція змусила мене в свій час і зупинити членство в «Нашій Україні».

– Які у Вас відносини з колишніми соратниками по помаранчевому табору?

– Нормальні відносини. Маю підтримку в своїй роботі, особливо коли мова йде про захист конкретної дитини і поновлення її прав, з боку всіх без винятку політичних партій, які представлені в парламенті.

– Чи були Ви у Межигір’ї?

– Ні, не був.

– Які у Вас відносини з Ющенком, коли Ви востаннє бачились і про що говорили?

– Ми бачились останній раз на його дні народження, 23 лютого. У нас була гарна розмова, йому було дуже цікаво, що я сьогодні роблю, які мої основні дії, рішення. Я можу сказати, що в цій політиці є дотримання конституційного принципу спадковості влади. Є повна відповідність пріоритетів Президента Ющенка і Президента Януковича в сфері захисту прав дитини, особливо захисту прав найбільш уражених категорій дітей. Це – дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими потребами, підтримка багатодітних родин, розвиток сімейних форм виховання, прийомних сімей, усиновлення…

– Нам лишається лише порадіти за Юрія Павленка, який може так конструктивно працювати із Президентом чинним і міг працювати конструктивно із попереднім. Я з розмови зробив такий висновок: звертайтеся в разі порушення дитячих прав до Юрія Павленка, і він обіцяє оперативно і ефективно реагувати на ваші скарги.

– Головне чесно, відповідально і результативно виконувати свою роботу.