Харків – У Харкові згадували шевченківське свято, яке стало для 45 представників української інтелігенції початком трагедії і репресій. Із 9 березня по 19 квітня 1930 року в Харкові, тодішній столиці Радянської України, тривав судовий процес Спілки визволення України та Спілки української молоді. Суд над 45 визначними світськими та церковними діячами на чолі з провідником СВУ, академіком Сергієм Єфремовим, студентом, керівником СУМу Миколою Павлушковим і представником Української автокефальної православної церкви, професором Володимиром Чехівським проходив у залі Харківського оперного театру, там, де зараз працює філармонія. За процесом нищення української інтелігенції, тоді, у 1930-му, стежили консули багатьох держав світу, про його перебіг інформувала радянська преса та закордонні видання, цей суд транслювався у прямому ефірі українського радянського радіо, що тоді базувалося в Харкові.
Тепер до харківського пам’ятника кобзареві в Шевченківські дні приходять представники політичних, громадських націонал-патріотичних організацій. Перших осіб харківської влади тут не побачиш, від їхнього імені приносять кошики квітів.
А з ранку 9 березня 1930 року на Миколаївську площу до пам’ятного знаку Тарасу Шевченку, де мав би, за задумом радянської влади, постати монумент кобзареві, йшли заводськими колонами робочі люди. Пролетарії, представники керівництва Радянської України читали поезію Тараса Шевченка, виголошували ідеологічно правильні коментарі щодо його творчості й життя. А у фіналі Шевченкового свята їхні промови звелися до початку публічного суду над контрреволюціонерами, націоналістами, провідниками підпільних організацій: Спілки визволення України та Спілки української молоді. З Миколаївської площі, тепер вона зветься «Конституції» колони повели до Державної опери головних обвинувачуваних керівників організацій СВУ та СУМу академіка Сергія Єфремова, студента Миколу Павлушкова та інших, розповідає літературознавець Ольга Різниченко.
«І от, можете собі уявити, що заздалегідь підготовлені люди, які прийшли з колонами, щось кричали на адресу обвинувачуваних. Цими людьми була заповнена зала державної опери», – зазначає Різниченко.
У залі театру розігралася 40-денна політична вистава, яка стала початком для подальших репресій тисяч освітян, науковців, письменників та церковних діячів які, нібито, були причетні до СВУ та СУМу. Приготування до громадського судилища відповідні органи розпочали заздалегідь, наголошує голова Харківської крайової організації Спілки української молоді, що була відроджена по розвалі СРСР, Кость Черемський.
«Перші арешти відбувалися за півроку, тобто з літа 29-го року, – каже він. – А що стосується Харкова, то сюди привезли Київську групу людей, які мусили брати участь у процесі в якості засуджених, ну і також частина харків’ян. Процес відбувався помпезно, як гарно сплановане дійство».
Інформаційна служба радіо Радянської України вела пряму трансляцію із судової зали, де нова совєтська інтелігенція, виступаючи проти старої, розставляла крапки у питаннях ставлення до українізації, науки та релігії, розповідає доктор філологічних наук, Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ владика Ігор Ісіченко.
«Очевидно, що для кожного мало бути зрозумілим, йдеться про завершення періоду українізації, який був покликаний вибити ґрунт з під ніг у політичних опонентів совєтського режиму і починається період творення нової тоталітарної держави, де немає місця дисидентам», – зазначає Ігор Ісіченко.
Склад суду був затверджений спеціальною постановою ЦВК
На лаві підсудних були: 2 доктори (ВУАН), 15 професорів вищих шкіл, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священик УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар. Серед засуджених – голова «СВУ», академік Сергій Єфремов, студент Київського інституту народної освіти, керівник Спілки української молоді Микола Павлушков, керівний діяч УАПЦ, колишній прем’єр-міністр УНР Володимир Чехівський, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська та її чоловік – видатний учений гістолог, професор Київського медичного інституту Олександр Черняхівський.
Справа слухалася так званим Особливим складом Найвищого суду УСРР під головуванням Антона Приходька. Склад суду був затверджений спеціальною постановою ЦВК, чим підкреслювалось особливе значення, яке уряд надавав процесові.
Згідно з обвинувальним висновком, СВУ ставила собі за мету створення демократичної самостійної української держави. Слідчі звинувачували вчених ВУАН та священиків УАПЦ у зв’язках із імперіалістичними державами, у плануванні повстань, заколотів та терору.
Невипадковою була не лише дата початку публічного процесу СВУ та СУМу, а й його завершення – 19 квітня – під великодню ніч.
12 обвинувачених, у тому числі й академік Сергій Єфремов, мали бути розстріляні, але згодом цю кару замінено на 8-10-річне тюремне ув’язнення, що стало фактично досмертним ув’язненням, бо більшість із підсудних уже не повернулися додому.
Члени нинішньої Спілки української молоді разом із віруючими УАПЦ щороку на початку весни приходять до будівлі філармонії. Там на фасаді колишньої державної опери встановлена пам’ятна дошка репресованій українській інтелігенції – хлопці і дівчата кладуть квіти, а священики на їхній спомин служать панахиду.
