Лондон – 20 років тому українському біохімікові, академіку Сергієві Комісаренку довелося на певний час поміняти професію. Він став першим послом незалежної України у Великій Британії. Свого часу він розповідав про те, як шукав для посольства приміщення, про першу зустріч з королевою і як купували першу друкарську машинку для роботи українських дипломатів.
– Яке було головне перше завдання першого посла України у Великій Британії 1992 року?
– Головне, звичайно, було продемонструвати, що Україна є незалежною державою. Ми відстоювали тоді наші кордони і робили все, щоб Британія нас підтримала. Ви пам’ятаєте кінець 92-го, 93-тій роки. Тоді Україна заявила, що позбавляється ядерної зброї, але за це найбільш впливові країни, ядерні країни, повинні були надати нам гарантії безпеки. І в цей же час у Росії 9 липня 1993 року парламент проголосував за те, щоб визнати Севастополь російським містом. Звичайно, це відразу створило велику напруженість. І британське міністерство закордонних справ відреагувало миттєво, і я відреагував тоді миттєво, навіть не маючи ніяких вказівок ще з Києва, про те, що ми категорично заперечуємо цю заяву і, зрештою, Британія нас повністю підтримала.
– Які Ваші думки з приводу теперішніх стосунків України з Британією. Чи вони такі, як Ви, можливо, мріяли тоді на початку, чи Ви сподівалися більшого?
– На зустрічі, яка відбулася (наприкінці січня у Лондоні) в Європейській раді у закордонних справах, де я виступав, я сказав би так, що у мої часи рівень присутніх був би значно, значно, значно вищим. Наприклад, тоді дуже цікавилися Україною такі видатні постаті, як лорд Гау, баронеса Вільямс...
– Можна припустити, що увага була до України більша через складність ситуації. То чи можна пояснити послаблення уваги тим, що Україна стала однією з багатьох спокійних європейських держав, чи, можливо, Україна у Британії декого розчарувала?
– Я думаю, що і те й інше, але більшим чином все ж таки розчарувала. Я можу навести такий приклад: коли у 1994 році президентом був обраний Кучма, то Британія одразу ж почала відстежувати, куди Україна буде рухатися з другим президентом? І коли в 95-му Кучма започаткував низку реформ, почав говорити про те, що ми наближаємося до Європейського Союзу, ми все зробимо, щоб бути в ЄС, почнуться реформи... Миттєво була дуже позитивна реакція, яка поступово загальмувалася в 1996 році і потім пішла на спад у 97-му 98-му роках. Тобто, за ті часи не було особливих змін в Україні, які б привертали увагу з цього приводу. Але те, що досягнення України, її розвиток загальмувався, одразу ж призвів до того, що... «ну, як ви сидите там у себе, нічого не робите, то й сидіть собі!»
– Президент Янукович у Лондоні з візитом досі не побував, хоча вже давно говорили про його планований візит і про приготування до нього. Чи таким чином Лондон дає щось зрозуміти Києву?
– Я думаю, добре, що цей візит поки не відбувся, тому, що він, можливо, ще не готовий. А з другого боку, звичайно, дуже шкода, бо це демонстрація того, що поки що не готові теми для плідних дискусій, які потім можуть розвиватися в конкретні проекти.
– Яке було головне перше завдання першого посла України у Великій Британії 1992 року?
Головне було продемонструвати, що Україна є незалежною державою
– Головне, звичайно, було продемонструвати, що Україна є незалежною державою. Ми відстоювали тоді наші кордони і робили все, щоб Британія нас підтримала. Ви пам’ятаєте кінець 92-го, 93-тій роки. Тоді Україна заявила, що позбавляється ядерної зброї, але за це найбільш впливові країни, ядерні країни, повинні були надати нам гарантії безпеки. І в цей же час у Росії 9 липня 1993 року парламент проголосував за те, щоб визнати Севастополь російським містом. Звичайно, це відразу створило велику напруженість. І британське міністерство закордонних справ відреагувало миттєво, і я відреагував тоді миттєво, навіть не маючи ніяких вказівок ще з Києва, про те, що ми категорично заперечуємо цю заяву і, зрештою, Британія нас повністю підтримала.
– Які Ваші думки з приводу теперішніх стосунків України з Британією. Чи вони такі, як Ви, можливо, мріяли тоді на початку, чи Ви сподівалися більшого?
– На зустрічі, яка відбулася (наприкінці січня у Лондоні) в Європейській раді у закордонних справах, де я виступав, я сказав би так, що у мої часи рівень присутніх був би значно, значно, значно вищим. Наприклад, тоді дуже цікавилися Україною такі видатні постаті, як лорд Гау, баронеса Вільямс...
– Можна припустити, що увага була до України більша через складність ситуації. То чи можна пояснити послаблення уваги тим, що Україна стала однією з багатьох спокійних європейських держав, чи, можливо, Україна у Британії декого розчарувала?
– Я думаю, що і те й інше, але більшим чином все ж таки розчарувала. Я можу навести такий приклад: коли у 1994 році президентом був обраний Кучма, то Британія одразу ж почала відстежувати, куди Україна буде рухатися з другим президентом? І коли в 95-му Кучма започаткував низку реформ, почав говорити про те, що ми наближаємося до Європейського Союзу, ми все зробимо, щоб бути в ЄС, почнуться реформи... Миттєво була дуже позитивна реакція, яка поступово загальмувалася в 1996 році і потім пішла на спад у 97-му 98-му роках. Тобто, за ті часи не було особливих змін в Україні, які б привертали увагу з цього приводу. Але те, що досягнення України, її розвиток загальмувався, одразу ж призвів до того, що... «ну, як ви сидите там у себе, нічого не робите, то й сидіть собі!»
– Президент Янукович у Лондоні з візитом досі не побував, хоча вже давно говорили про його планований візит і про приготування до нього. Чи таким чином Лондон дає щось зрозуміти Києву?
– Я думаю, добре, що цей візит поки не відбувся, тому, що він, можливо, ще не готовий. А з другого боку, звичайно, дуже шкода, бо це демонстрація того, що поки що не готові теми для плідних дискусій, які потім можуть розвиватися в конкретні проекти.
