Київ – Заяви Росії про прискорення будівництва газопроводу «Південний потік» є черговою спробою тиску на Україну, щоб вона здала газотранспортну систему. Таку думку наводять експерти, коментуючи наміри «Газпрому» почати спорудження паливної магістралі в обхід України не наступного року, а вже у грудні нинішнього. За планами «Газпрому», «Південний потік» почне подавати російське паливо в Європу до 2015 року.
Російсько-італійсько-французький проект газогону «Південний потік» має пройти дном Чорного моря із Росії в Європу. «Газпрому» в цьому проекті належить 50 відсотків. Запланована потужність труби – 63 мільярди кубометрів на рік, загальні витрати на її реалізацію – понад 20 мільярдів доларів.
Як заявляв міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, «Південний потік» – політичний, а не економічний проект. На думку міністра, українська ГТС залишається найефективнішим шляхом постачання газу в Європу.
Але російські керівники мають із цього приводу свою думку. «Відповідно до доручення голови уряду Росії Володимира Путіна ухвалено рішення значно прискорити початок реалізації проекту», – відрапортував голова правління «Газпрому» Олексій Міллер.
Вибір потоків
Якщо «Південний потік» запрацює, росіяни матимуть змогу скеровувати паливні потоки туди, куди їм заманеться, зазначив експерт із енергетичних питань Володимир Омельченко. Якщо Україна поводитиметься як належить (у розумінні Кремля), «блакитне паливо» надходитиме українською ГТС (бажано для росіян до того часу взяти її під контроль). Якщо ж виникнуть непорозуміння з українськими партнерами, потік російського газу скерують в Європу трубою з півдня.
І при цьому ті, хто контролює «Газпром», дбають передусім про свої кишені, констатує Володимир Омельченко.
«Росія завдяки диверсифікації експорту зможе отримати серйозний чинник тиску на європейську політику. Хоча це не є головною причиною. На мій погляд, головною причиною є бажання певних кіл, наближених до керівництва Росії, просто заробити непогані гроші на підрядах, поставках обладнання, взагалі на проектній документації «Південного потоку» тощо. Тому що це – дуже великі гроші, хороші заробітки», – зазначає Володимир Омельченко.
Але Росія поки що не отримала підтримки Єврокомісії щодо будівництва «Південного потоку». Вона не надала цій магістралі статусу так званої «трансєвропейської мережі». А це впливає на рентабельність і завантаження.
Недовіра між Україною та ЄС зростає
А Україні у її співробітництві з Росією та ЄС важливо вирішити внутрішні проблеми, щоб стати партнером, з позицією якого рахуються, зауважує експерт у галузі міжнародних відносин Валерій Чалий.
«Сьогодні чинна влада часто аргументує, що Європейський Союз не завжди підтримує позицію України. Але, щоб Євросоюз підтримував позицію України, вона сама має стати більш прогнозованим, більш передбачуваним партнером, у тому числі з точки зору внутрішньополітичного розвитку. Саме у цьому сьогодні найбільша проблема, бо певна недовіра з партнерами зростає, маю на увазі Україну та Євросоюз», – констатує Валерій Чалий.
Частка «Газпрому» на європейському ринку в останні роки скорочується, Європа потребує менше газу. Водночас є плани спорудження газогонів в обхід Росії. Мається на увазі магістраль «Набукко» із Туркменистану та Азербайджану до країн ЄС, хоча попередні терміни запуску цієї труби – 2017 рік. Є також проект газопроводу із Азербайджану через Туреччину до Європи.
Російсько-італійсько-французький проект газогону «Південний потік» має пройти дном Чорного моря із Росії в Європу. «Газпрому» в цьому проекті належить 50 відсотків. Запланована потужність труби – 63 мільярди кубометрів на рік, загальні витрати на її реалізацію – понад 20 мільярдів доларів.
Як заявляв міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, «Південний потік» – політичний, а не економічний проект. На думку міністра, українська ГТС залишається найефективнішим шляхом постачання газу в Європу.
Але російські керівники мають із цього приводу свою думку. «Відповідно до доручення голови уряду Росії Володимира Путіна ухвалено рішення значно прискорити початок реалізації проекту», – відрапортував голова правління «Газпрому» Олексій Міллер.
Вибір потоків
Якщо «Південний потік» запрацює, росіяни матимуть змогу скеровувати паливні потоки туди, куди їм заманеться, зазначив експерт із енергетичних питань Володимир Омельченко. Якщо Україна поводитиметься як належить (у розумінні Кремля), «блакитне паливо» надходитиме українською ГТС (бажано для росіян до того часу взяти її під контроль). Якщо ж виникнуть непорозуміння з українськими партнерами, потік російського газу скерують в Європу трубою з півдня.
І при цьому ті, хто контролює «Газпром», дбають передусім про свої кишені, констатує Володимир Омельченко.
«Росія завдяки диверсифікації експорту зможе отримати серйозний чинник тиску на європейську політику. Хоча це не є головною причиною. На мій погляд, головною причиною є бажання певних кіл, наближених до керівництва Росії, просто заробити непогані гроші на підрядах, поставках обладнання, взагалі на проектній документації «Південного потоку» тощо. Тому що це – дуже великі гроші, хороші заробітки», – зазначає Володимир Омельченко.
Але Росія поки що не отримала підтримки Єврокомісії щодо будівництва «Південного потоку». Вона не надала цій магістралі статусу так званої «трансєвропейської мережі». А це впливає на рентабельність і завантаження.
Недовіра між Україною та ЄС зростає
А Україні у її співробітництві з Росією та ЄС важливо вирішити внутрішні проблеми, щоб стати партнером, з позицією якого рахуються, зауважує експерт у галузі міжнародних відносин Валерій Чалий.
«Сьогодні чинна влада часто аргументує, що Європейський Союз не завжди підтримує позицію України. Але, щоб Євросоюз підтримував позицію України, вона сама має стати більш прогнозованим, більш передбачуваним партнером, у тому числі з точки зору внутрішньополітичного розвитку. Саме у цьому сьогодні найбільша проблема, бо певна недовіра з партнерами зростає, маю на увазі Україну та Євросоюз», – констатує Валерій Чалий.
Частка «Газпрому» на європейському ринку в останні роки скорочується, Європа потребує менше газу. Водночас є плани спорудження газогонів в обхід Росії. Мається на увазі магістраль «Набукко» із Туркменистану та Азербайджану до країн ЄС, хоча попередні терміни запуску цієї труби – 2017 рік. Є також проект газопроводу із Азербайджану через Туреччину до Європи.
