Київ – Мешканці Львівщини Лесі Чашук відмовили в Україні надавати листок непрацездатності через те, що вона лікується за кордоном без санкції МОЗ України. Позаторік у жінки виявили недугу кісткового мозку і єдиним виходом було його пересадження. Хвора змушена була це зробити у німецькій клініці. Операція коштувала родині чималих коштів і допомогли пожертви. Українські медики відмовилися обмінювати довідки про лікування на листок непрацездатності, посилаючись на інструкцію. Пацієнтка не отримала жодних страхових коштів.
На перешкоді Лесі Чашук отримати бодай якусь компенсацію за втрату працездатності та дороге лікування в Німеччині, постала «Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», яку Міністерство охорони здоров’я затвердило наказом №455, 4 грудня 2001 року. У цьому наказі говориться, що такі документи для тих, хто тимчасово перебуває за межами держави, міняють на листок непрацездатності, якщо лікування здійснювали за скеруванням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон.
Із наказу випливає: якщо хворого з України на таке лікування скеровує Міністерство, тоді він вважається хворим і йому видають згодом листок непрацездатності, який оплачується. А якщо людина поїхала за кордон на лікування без скерування МОЗ, тоді вона хворою не вважається, адже довідки, засвідченні належним чином за кордоном, не беруться до уваги в Україні і листок непрацездатності не оплачується. Це при тому, що хворий є платником страхових внесків загальнодержавного соціального страхування.
Написати заяву в МОЗ
Сергій Стахівський, член комісії МОЗ України із питань направлення на лікування за кордон, зауважує: це роблять за умови, якщо на території України не має можливості лікувати таку недугу.
«Людина обов’язково, перед тим як їхати, повинна звернутися до нас, бо це ще, крім іншого, дає їй підстави для оформлення відповідної візи для поїздки. Якщо ж хворий поїхав на лікування самостійно, без скерування, тоді ми до нього ніякого стосунку не маємо», – зазначає Сергій Стахівський.
Він також підкреслив, що з державного бюджету на лікування за кордоном виділяють кошти, то ж кільком десяткам хворих держава його оплачує. Якщо ж грошей немає, то хворий може написати заяву в МОЗ, що він бажає поїхати за межі України на лікування без оплати. І тоді комісія МОЗ ухвалює рішення направити громадянина за власні кошти, зазначає Сергій Стахівський.
У Німеччину на порятунок
Після того, як у жовтні 2010 року Леся Чашук потрапила на лікування до 5-ї міської лікарні Львова, ані вона, ані її чоловік, Анатолій, нічого не знали про порядок направлення хворих для лікування за кордон, розписаний у наказі №455 МОЗ. Ніхто з медиків не говорив про це. Хворій встановили діагноз – «апластична анемія» (захворювання кісткового мозку). Як засвідчує виписка із історії хвороби №10322, Леся Чашук перебувала в гематологічному відділенні 5-ї міської лікарні Львова з 13 жовтня до 1 листопада 2010 року. Як висновок у документі зазначається, що «стан хворого суттєво покращився. Хвора виписується для лікування за місцем проживання».
Як зазначає Анатолій Чашук, лікар сказав, що курс лікування дружина пройшла і більше тримати її в лікарні не дозволяє інструкція, то ж подальше лікування триватиме у Сокальській районній клініці за місцем проживання. Якої кваліфікації цей лікар, – обурюється Анатолій, якщо хвору із таким діагнозом скерував у районну лікарню, де навіть лікаря гематолога немає. А якщо із кваліфікацією лікаря все гаразд,то дружину свідомо направили помирати, вважає чоловік хворої. Адже в районній лікарні ніякого лікування не було і стан її із кожним днем різко погіршувався. Десь на десятий день дружину забирають у реанімаційне відділення Сокальської ЦРЛ, розповідає далі Анатолій. Слід було, за його словами, робити переливання крові, а в лікарні потрібної групи не було. Лікарі закликали шукати.
«Через знайомих знаходимо кров. Одну порцію у Львові, іншу – на Волині. Наступного дня знову шукаємо потрібну групу крові, привозимо власним транспортом», – каже Анатолій.
У приватній розмові лікар зізнався йому, що, на жаль, дружині із таким діагнозом нічим не можуть допомогти. За словами Анатолія, після двох днів перебування в реанімації він забрав дружину з лікарні, і в лежачому стані, мікроавтобусом повіз в Німеччину до Гамбурга, у клініку Св. Георга, про яку дізнався через Інтернет. За словами Анатолія, він прибув до Гамбурзької клініки з медичними документами, але без скерування МОЗу, не маючи домовленості із клінікою і не знаючи мови, бо це була остання надія на порятунок дружини.
Як зазначає Анатолій, він не просить, щоб Міністерство оплатило лікування. Воно має видати звичайний лікарняний листок, адже це порівняно із витратами на лікування – мізерна сума, яка б була хоч якоюсь підтримкою у скрутній ситуації.
Що сильніше – Конституція чи інструкція?
Інструкцію, що визначає порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджену наказом МОЗ № 455, було розроблено відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Сам вислів «загальнодержавне соціальне страхування» означає, що кожен працівник сплачує страхові внески, констатують експерти. То ж Леся Чашук, будучи платником внесків до Фонду державного соціального страхування, через положення інструкції МОЗ не може отримати страхові виплати з непрацездатності.
Юрист Олена Вінгловська наголошує на тому, що є Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, і що Інструкція МОЗ, затверджена Наказом №455, суперечить їй. На переконання юриста, Інструкція порушує права людини, зокрема, право на отримання коштів із непрацездатності і суперечить низці положень Основ законодавства України про охорону здоров’я. Людина сплачувала страхові внески і має право отримати лікарняний листок та відповідні кошти, наголошує Олена Вінгловська.
Ірина Юрків, головний позаштатний спеціаліст Головного управління охорони здоров’я з експертизи непрацездатності Львівської області зазначає, що, враховуючи ситуацію і таке складне захворювання, Головне управління звернулося в МОЗ, щоб все-таки зробити виняток для Лесі Чашук і все-таки дати дозвіл на видачу їй лікарняного листка, але з Міністерства ніякої інформації поки що не надходило, зазначає Ірина Юрків.
А тим часом із Сокальської районної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вже надійшла негативна відповідь про те, що «застрахована особа Чашук Леся Василівна не має права отримати допомогу по тимчасовій непрацездатності, на підставі медичної посвідки про непрацездатність, виданої за межами держави» і далі дається посилання на Інструкцію, що затверджена наказом МОЗ № 455.
Леся Чашук, за словами її чоловіка, перебуває в Німеччині з 24 листопада 2010 року і при успішному перебігу лікування їй доведеться провести тут ще кілька місяців. Як говорить Анатолій Чашук, минуло 60 днів від часу проведення операції з пересадки кісткового мозку і сказати зараз, що все добре, не можна. Але й стверджувати, що погано, теж не варто, бо лікар каже, що до 100 днів від операції є ризик відторгнення. Те, що Леся Чашук віднедавна покинула лікарняну палату і переведена на амбулаторне лікування, додає оптимізму. Зараз вона, як і її чоловік, мешкає при українській церкві у Гамбурзі. За словами Анатолія, йому зараз головне, щоб одужала дружина, а що стосується лікарняного листка, то це вже справа часу. Втім, він не виключає в майбутньому відстоювання справедливості в суді.
На перешкоді Лесі Чашук отримати бодай якусь компенсацію за втрату працездатності та дороге лікування в Німеччині, постала «Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», яку Міністерство охорони здоров’я затвердило наказом №455, 4 грудня 2001 року. У цьому наказі говориться, що такі документи для тих, хто тимчасово перебуває за межами держави, міняють на листок непрацездатності, якщо лікування здійснювали за скеруванням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон.
Із наказу випливає: якщо хворого з України на таке лікування скеровує Міністерство, тоді він вважається хворим і йому видають згодом листок непрацездатності, який оплачується. А якщо людина поїхала за кордон на лікування без скерування МОЗ, тоді вона хворою не вважається, адже довідки, засвідченні належним чином за кордоном, не беруться до уваги в Україні і листок непрацездатності не оплачується. Це при тому, що хворий є платником страхових внесків загальнодержавного соціального страхування.
Написати заяву в МОЗ
Сергій Стахівський, член комісії МОЗ України із питань направлення на лікування за кордон, зауважує: це роблять за умови, якщо на території України не має можливості лікувати таку недугу.
«Людина обов’язково, перед тим як їхати, повинна звернутися до нас, бо це ще, крім іншого, дає їй підстави для оформлення відповідної візи для поїздки. Якщо ж хворий поїхав на лікування самостійно, без скерування, тоді ми до нього ніякого стосунку не маємо», – зазначає Сергій Стахівський.
Він також підкреслив, що з державного бюджету на лікування за кордоном виділяють кошти, то ж кільком десяткам хворих держава його оплачує. Якщо ж грошей немає, то хворий може написати заяву в МОЗ, що він бажає поїхати за межі України на лікування без оплати. І тоді комісія МОЗ ухвалює рішення направити громадянина за власні кошти, зазначає Сергій Стахівський.
У Німеччину на порятунок
Після того, як у жовтні 2010 року Леся Чашук потрапила на лікування до 5-ї міської лікарні Львова, ані вона, ані її чоловік, Анатолій, нічого не знали про порядок направлення хворих для лікування за кордон, розписаний у наказі №455 МОЗ. Ніхто з медиків не говорив про це. Хворій встановили діагноз – «апластична анемія» (захворювання кісткового мозку). Як засвідчує виписка із історії хвороби №10322, Леся Чашук перебувала в гематологічному відділенні 5-ї міської лікарні Львова з 13 жовтня до 1 листопада 2010 року. Як висновок у документі зазначається, що «стан хворого суттєво покращився. Хвора виписується для лікування за місцем проживання».
Як зазначає Анатолій Чашук, лікар сказав, що курс лікування дружина пройшла і більше тримати її в лікарні не дозволяє інструкція, то ж подальше лікування триватиме у Сокальській районній клініці за місцем проживання. Якої кваліфікації цей лікар, – обурюється Анатолій, якщо хвору із таким діагнозом скерував у районну лікарню, де навіть лікаря гематолога немає. А якщо із кваліфікацією лікаря все гаразд,то дружину свідомо направили помирати, вважає чоловік хворої. Адже в районній лікарні ніякого лікування не було і стан її із кожним днем різко погіршувався. Десь на десятий день дружину забирають у реанімаційне відділення Сокальської ЦРЛ, розповідає далі Анатолій. Слід було, за його словами, робити переливання крові, а в лікарні потрібної групи не було. Лікарі закликали шукати.
«Через знайомих знаходимо кров. Одну порцію у Львові, іншу – на Волині. Наступного дня знову шукаємо потрібну групу крові, привозимо власним транспортом», – каже Анатолій.
У приватній розмові лікар зізнався йому, що, на жаль, дружині із таким діагнозом нічим не можуть допомогти. За словами Анатолія, після двох днів перебування в реанімації він забрав дружину з лікарні, і в лежачому стані, мікроавтобусом повіз в Німеччину до Гамбурга, у клініку Св. Георга, про яку дізнався через Інтернет. За словами Анатолія, він прибув до Гамбурзької клініки з медичними документами, але без скерування МОЗу, не маючи домовленості із клінікою і не знаючи мови, бо це була остання надія на порятунок дружини.
Як зазначає Анатолій, він не просить, щоб Міністерство оплатило лікування. Воно має видати звичайний лікарняний листок, адже це порівняно із витратами на лікування – мізерна сума, яка б була хоч якоюсь підтримкою у скрутній ситуації.
Що сильніше – Конституція чи інструкція?
Інструкцію, що визначає порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджену наказом МОЗ № 455, було розроблено відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Сам вислів «загальнодержавне соціальне страхування» означає, що кожен працівник сплачує страхові внески, констатують експерти. То ж Леся Чашук, будучи платником внесків до Фонду державного соціального страхування, через положення інструкції МОЗ не може отримати страхові виплати з непрацездатності.
Юрист Олена Вінгловська наголошує на тому, що є Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, і що Інструкція МОЗ, затверджена Наказом №455, суперечить їй. На переконання юриста, Інструкція порушує права людини, зокрема, право на отримання коштів із непрацездатності і суперечить низці положень Основ законодавства України про охорону здоров’я. Людина сплачувала страхові внески і має право отримати лікарняний листок та відповідні кошти, наголошує Олена Вінгловська.
Ірина Юрків, головний позаштатний спеціаліст Головного управління охорони здоров’я з експертизи непрацездатності Львівської області зазначає, що, враховуючи ситуацію і таке складне захворювання, Головне управління звернулося в МОЗ, щоб все-таки зробити виняток для Лесі Чашук і все-таки дати дозвіл на видачу їй лікарняного листка, але з Міністерства ніякої інформації поки що не надходило, зазначає Ірина Юрків.
А тим часом із Сокальської районної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вже надійшла негативна відповідь про те, що «застрахована особа Чашук Леся Василівна не має права отримати допомогу по тимчасовій непрацездатності, на підставі медичної посвідки про непрацездатність, виданої за межами держави» і далі дається посилання на Інструкцію, що затверджена наказом МОЗ № 455.
Леся Чашук, за словами її чоловіка, перебуває в Німеччині з 24 листопада 2010 року і при успішному перебігу лікування їй доведеться провести тут ще кілька місяців. Як говорить Анатолій Чашук, минуло 60 днів від часу проведення операції з пересадки кісткового мозку і сказати зараз, що все добре, не можна. Але й стверджувати, що погано, теж не варто, бо лікар каже, що до 100 днів від операції є ризик відторгнення. Те, що Леся Чашук віднедавна покинула лікарняну палату і переведена на амбулаторне лікування, додає оптимізму. Зараз вона, як і її чоловік, мешкає при українській церкві у Гамбурзі. За словами Анатолія, йому зараз головне, щоб одужала дружина, а що стосується лікарняного листка, то це вже справа часу. Втім, він не виключає в майбутньому відстоювання справедливості в суді.
