Парламент як ширма для олігархів

Київ – Дещиця слів про стабільність розчинилася у вирі звинувачень у зрадах, продажності та захваті влади. Так охарактеризували народні депутати 2011-й рік. Прогнози на наступний рік у представників усіх фракцій – песимістичні, але це не остуджує бажання боротися за владу на парламентських виборах.

Леонід Грач, член парламентського комітету з питань правосуддя, голова ради Комуністичної партії робітників і селян:

– Для мене 2011-й – це рік упущень, зрад й розправ. Це рік встановлення диктатури в Україні. Це рік, коли Україну, а отже й її народ, проігнорували через дії влади – як на Заході, так і на Сході. Це рік, коли народ відчув результати обману на виборах Президента України. Тому 2011-й рік, по суті, не залишає надій на наступний 2012 рік. Адже той «авторитарний раж», в який увійшов Президент Янукович та його команда, підхльостується ще й тим, що їм попри все потрібно отримати абсолютну політичну владу на виборах-2012.

Наступний рік буде безправним. Він буде роком великих політичних фальсифікацій. Україна, яка вже стала розмінною монетою, буде метатися між Заходом й Росією, але її оцінюватимуть тільки через дії її керівництва – небезпечного й ненадійного з усіх точок зору.

Я прогнозую, що 2012-й рік принесе соціальний зрив в Україні. Економічні та соціальні збочення провокуватимуть виступи. Афганці, чорнобильці, діти-війни – це лише початок. Мені б дуже не хотілося, щоб Україна стала полем лайки, розбрату, бо ж «пани б’ються, а у холопів чуби тріщать». Я не хочу, щоб наш розумний, добрий, працьовитий народ – народ, який по суті перебуває у своїй же країні у вигнанні, у соціальному знищенні – брався за вили. Не хочу, бо нерівні умови сьогодні: влада озброїлася до зубів, стовідсотково профінансувала міліцію та прокуратуру, підпорядкувала судову систему. Я не хочу, щоб народ пройшов через таке горнило.


Володимир Рибак, голова парламентського комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, член фракції Партії регіонів.

– 2011 рік був дуже непростим, але якщо підвести підсумки, то можна сказати, що є стабільність у державі, є здобутки в економіці. Працюють підприємства. Є нові робочі місця, зменшилось число безробітних.

Бюджет дуже тяжкий сьогодні, але все ж буде більшим, аніж у 2011-му році. Це дозволить нам перерозподіляти фінанси на соціальні напрямки: на збільшення пенсій і зарплат. Це головне питання. В державі ідуть реформи, і в 2012-му вони повинні давати результати. Якщо люди не відчують покращення життя, то не зможуть підтримувати ці реформи. Центр чує регіони, а регіони чують центр . Нам важливо, щоб усі ми разом почули людей. От почуємо людей і все в країні буде нормально.

У 2012 році, році Євро-2012, про нас у світі дізнаються більше, побачать Україну, відчують гостинність наших людей. Це зміцнить авторитет України й українців. Ми велика європейська держава і нам треба працювати, щоб у нас були європейські стандарти життя: європейська заробітна плата, відповідні стандарти в навчанні та в медицині. Нам також необхідно підтримувати економічні стосунки з Росією – там наш ринок.

Наступний рік – рік виборів. У людей буде право вибору. Населення має готуватися до виборів, обирати тих людей, яких вони знають, а не тих, хто обіцяє два десятки років й нічого не робить. Якщо будуть давати гречку, то треба братии, але думати самим – за кого голосувати. Треба обирати професійних людей. У спадок посади нікому не дадуть.


Сергій Терьохін, перший заступник голови парламентського комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, член фракції БЮТ.

– 2011-й рік для мене запам’ятається позитивно і на все життя – у мене народився перший онук.

А якщо говорити про історію нашої країни, то 2011-й – це рік початку нечуваних репресій проти опозиції. Цей рік запам’ятається, як рік повного «відкату» від демократичних цінностей в нашій країні, початок авторитарного правління. Ми зіткнулися з брутальним порушенням прав людини, свободи слова, вже не кажучи про те, що цього року почалися переслідування опозиції. Ми отримали справи Тимошенко, Луценка та інших абсолютно невинних, на мою думку, людей. Тобто, тривожний цей рік був. І, на жаль, я не бачу підстав сподіватися, що наступного року ця тривога зменшиться.

З точки зору економіки, 2011-й рік – це рік стагнації, рік наступу уряду на соціальні здобутки людей, рік швидкого розшарування суспільства на дуже багатих і дуже бідних людей, рік різкого перерозподілу власності на користь небагатьох. Це рік олігархії й нехтування бізнесовими правами більшості українського населення. 2011-й рік програли всі: й опозиція, і влада, і головне – пересічний українець.


Володимир Карпук, голова парламентського підкомітету з питань законодавчого забезпечення медичної допомоги, член фракції НУНС.

– 2011 рік, можливо, для багатьох людей був роком сподівань, що здійсниться обіцянка Януковича – «почути кожного». Натомість ми побачили, що країну віддали олігархам, сім’ї Януковича. Я, думаю, що відповідь на запитання журналіста Мустафи Найєма показала, що Віктор Янукович не сприймає критики. Він не сприймає нічого, що цікаво простим людям.

Якщо взяти 2011-й рік у геополітичному плані, то це рік втрачених можливостей. Ми не наблизилися до ЄС під тиском Росії. Європа не зрадила своїм демократичним цінностям. Вони відстоюють права й свободи людини й бачать, що в Україні з кожним днем втрачається так важко здобута демократія.

Багато людей знову стають мовчазними. От була колегія охорони здоров’я – зала мовчки підтримує рішення невеликої купки, щодо так званою реформи. Ми ухвалили в 2011-му році закони про проведення реформ в пілотних областях. Так, реформувати потрібно, але яким чином? Реформувати для людей і для тих, хто цю реформу буде здійснювати, а не в інтересах приведення фінансування охорони здоров’я можливостям сучасної економіки України. Це боляче.

Так звана оптимізація – це насправді скорочення посад, зменшення заробітних плат, зменшення кількості лікарень, перепрофілювання лікарень. Для медицини виділили тільки один мільярд коштів на пілотні проекти. Залишається проблемою заробітна плата лікарів, яка сьогодні в 1,8, а то навіть і в 2 рази менше, ніж в середньому по промисловості. Працівники сільської місцевості не будуть мати пільг по оплаті комунальних послуг. Насправді, якщо оцінити так звані підвищення лікарям й учителям, то насправді – це копійки, а то і втрати.

Ті люди, які при владі, які дотичні до влади, втрачають мораль. А Україна завжди була сильна духовними постатями саме з народом. Є у нас моральні авторитети – Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк і багато інших особистостей. До них люди тягнуться за покликом серця. І може завдяки їм ще ми не втратили оптимізм.

Ми повинні перехворіти цією владою, повинні зрозуміти, що не можна будувати олігархічну Україну в інтересах невеличкої купки людей, які постійно нарощують своє бажання при зубожінні більшості людей…Бо ми знову можемо втратити свою незалежність.

Ми повинні знаходити вихід. Хоча, думаю, що на парламентських виборах 2012 року, попри моє гаряче бажання, все-таки демократичні сили більшості не отримають. Є певні моменти: роз’єднаність, немає єдиного опозиційного лідера, про єдиний опозиційний список тільки говорять.

Я був учасником перемовин про об’єднання. Однак багатьом лідерам маленьких партій, так званих демократичних, яким можна в трудовій книжці писати, що вони працюють в кабінеті Клюєва – було заплачено й роз’єднання залишилось.

У бюджет наступного року вже закладено величезний адмінресурс – на округи, де балотуватимуться представники ПР чи їх сателітів, для кожного району закладені досить великі суми. Цим районам і зараз даються на соціально-економічний розвиток значно більші суми, аніж на інші регіони. Ті області, регіони, райони, міста, які будуть підтримувати ПР краще фінансуються й будуть фінансуватися, аніж західні області. Це чітко видно.


Петро Цибенко, перший заступник комітету справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, член фракції Комуністичної партії України.

– 2011 рік був надзвичайно складним. Були такі своєрідні гойдалки – було щось добре і значна кількість нехорошого. Для виживання громадян похилого віку цей рік був доволі складним. Значна частина населення, найменш соціально захищена, справді не жила, а виживала.

У політичному плані теж був своєрідний торт – пластами нарізано того і іншого. Багато очікувань, пов’язаних з приходом нової команди – не справдилися. Політика нинішньої команди великою мірою є інерційною по відношенню до тієї політики, яка проводилась їх попередниками.

Що стосується наступного 2012 року, то людина – це створіння, яке в масі своїй є незламним оптимістом. Незважаючи на те, що нібито немає якихось реальних підстав бачити, що в наступному році буде якесь суттєве поліпшення ситуації, тим не менше, людина хоче вірити в те, що буде так.

Напередодні нового року кожна доросла людина перетвориться трішки в дитину. Хочеться вірити в Діда Мороза, в казку, яка наступить з 1 січня. На жаль, я розумію, що вона не наступить. Але все таки хочеться сповідатися, що цей рік буде більш м’яким, більш прийнятним для життя – не виживання, а для життя громадян України, особливо тих громадян, які ледве зводять кінці з кінцями.


Євген Суслов, голова парламентського підкомітету з питань розвитку туризму, член фракції БЮТ.

– 2011 рік, на моє глибоке переконання, в історію України ввійде, як один з не найкращих, м’яко кажучи. Процеси, які відбулися у цьому році, повернули нас на багато років назад. Ми бачимо, як влада почала боротися з опозицією, а вірніше, перейшла межу – хоче знищувати її. У нас була можливість потрапити в Європейський союз, але угоду про асоціацію навіть не погодили. Соціальна і економічна ситуація в цьому році набагато погіршилася. Кожен громадянин відчув «покращення» заробітної плати, пенсії та всього іншого. Натомість ми бачимо, як зростає інфляція. Про це також відверто не говорять.

У парламенті немає реального чіткого обговорення законодавчих ініціатив. Зате у нас є чітке погодження з Адміністрацією Президента чи з урядом того, що потрібно ухвалювати. І парламент ухвалює не свої рішення, а узгоджені рішення, надіслані апаратом Президента чи Кабінетом Міністрів. На жаль, це не парламент, а ширма демократії. Функція народного депутата зведена нанівець.

Сподіваємося, що 2012 рік буде кращим, бо наступний рік – це виборчий рік. Сподіваємося, що люди зроблять висновки й правильні кроки щодо голосування. Сподіваюся, що висновки зробить і влада, і опозиція.


Володимир Ландік, голова підкомітету з питань вільного доступу громадян до інформації та контролю за діяльністю органів влади, член фракції Партії Регіонів.

– 2011 – це рік становлення влади Партії регіонів, тому що вона ще не виконала тих зобов’язань, які ми давали на виборах. Але процес іде. Головне, що вони виконуються. Коли даєш якісь обіцянки, то люди думають, що це завтра або сьогодні відбудеться. Ні! Це – довгий процес. І цей процес іде поступово в потрібному руслі.

2011 рік для мене був не дуже гарним, а можна сказати, що один із найгірших. Але це не стосується держави. Це стосується мене і моєї сім’ї.

У 2011 році в Україні був саміт Україна-ЄС. Європейські політики приїхали і сказали, що переговори закінчились. Дасть Бог – підпишемо.

Хочеться бути оптимістом. 2012 рік, я думаю, повинен бути кращим. Але Євро-2012 – це гроші з кишені країни. Буде оцінка країни, її робитимуть ті люди, які приїдуть. Треба зустріти достойно: і готелі, і дороги. Це є тільки у Києві. В інших містах ще такого немає, за винятком, можливо, Донецька. Але за свій Луганськ я можу сказати, що роботи там ще не початий край. Буде ще довга робота, але вона повинна завершитись успіхом. А як не завершиться успіхом, то вибори і до побачення. Я сподіваюся, що народ свого ставлення до політиків не змінить і в наступному парламенті буде найбільша фракція Партія регіонів.


Володимир Яворівський, голова парламентського комітету з питань культури і духовності, член фракції БЮТ.

– 2011-й – це був трагічний рік для України. Україна опинилась в повній ізоляції, в резервації. Європа відвернулась від України і … Росія також . Фактично сьогодні роль України у світовій політиці зведена до нуля.

Цей рік був важкий. Ідуть тривіальні балачки про реформи, які не дають результатів. Залишаються за ґратами лідери опозиції, найвпливовіші і найавторитетніші, які можуть складати конкуренцію владі.

В галузі культури маже нічого не зроблено. Зрушень немає. Не знято нових фільмів. На міжнародному фестивалі «Молодість» неукраїнські фільми зайняли призові місця.

Єдине, що можна назвати позитивного у цьому році – це те, що роман Василя Шкляра «Чорний ворон», якому була присуджена Шевченківська премія, вийшов фантастичним тиражем у 100 тисяч екземплярів. І Василь одважився – відмовився від премії до тих пір, доки в кріслі міністра освіти сидітиме Дмитро Табачник.

В галузі культури були колосальні злидні. Виставки художники робили, але або своїм коштом, або допомагають меценати. Не можна сказати, що Україна зовсім впала. Є добрі книжки. Намальовано багато гарних картин. Наприклад, згадую виставку дивовижного художника з Миколаєва – Антонюка.

Є добрі сили. Я щасливий, що українці не заснули, не збайдужіли. Акції протесту свідчать, що Україна сповнена віри в саму себе, в свою державу, в надію. Через те я переконаний, що саме народ в наступному році – після Різдва, під весну – дасть владі певні уроки. Якщо вона здатна буде їх прийняти – вона ще зможе утриматися. Якщо ж вона не здатна буде їх прийняти й радикально на них відреагувати – їй доведеться піти.