Дніпропетровськ – У Дніпродзержинську виявили досі невідоме, перше в місті, поховання жертв Голодомору. Старе кладовище обростає новими могилами – майже половину його вже знищили. Місцева влада не знає, що робити з цвинтарем, і заявляє: ще не доведено, що це поховання – саме 1933 року. Натомість у Дніпродзержинському історичному музеї фахівці підтверджують: йдеться саме про жертв голоду, вчиненого радянською владою.
Старий цвинтар на околиці Дніпродзержинська давно закрили для поховань. Старожили села Романкового, яке зараз входить до території міста, розповідають: саме тут у 32-33 роках поховали сотні їхніх односельців, загиблих від голоду. За радянських часів цей факт приховували. Нині замість занедбаного поховання стихійно виникає нове: місцеві мешканці кажуть, що на місці старих могил копають нові, викидаючи останки геть. Таким чином уже знищили майже половину кладовища.
На захист старого поховання виступила місцева родина – подружжя Циганків. Людмила та Юрій власним коштом, із невеликих пенсій, огородили місцину парканом і почали переконувати жителів не чинити наругу.
«Старожили розповідали, що тоді поховання велося дуже щільно, економили землю, дуже багато було загиблих. Зараз знайти вільне місце між могилами неможливо. Щоб отримати місце для одного покійника, треба руйнувати кілька могил. Ми благали людей: що ж ви робите, це друге знущання над загиблими від голоду!» – каже Людмила Циганок.
«Це все на рівні пліток»
У Дніпродзержинському міськвиконкомі про історичне поховання дізналися від журналістів. І що робити зі цвинтарем, не знають. Начальник Головного архітектурного управління міста Юрій Бєлобородов стверджує: ще не доведено, що це поховання саме 33 року.
«Створена робоча група, вона визначить. Потім це питання винесемо на сесію міськради, і якщо є потреба, увічнити пам’ять, увічнимо. Зараз це все на рівні пліток. Хтось роздуває цю тему, кому це треба», – зазначив у коментарі для Радіо Свобода Юрій Бєлобородов.
«Відомо достеменно»
Натомість місцеві історики запевняють: те, що це поховання загиблих від Голодомору, відомо достеменно – і зі свідчень старожилів, і з історичних документів. Зараз фахівці готують ґрунтовну історичну довідку про цвинтар, щоб довести це владі. Кладовище мають оголосити меморіальним і його повинна охороняти держава, – наголосила Радіо Свобода директор Дніпродзержинського музею історії міста Наталя Буланова.
«Це реальне поховання людей, померлих під час Голодомору 1932-33 років. Навіть зберігся хрест із написом «Марія Пимоненко, 33 рік смерті». Ми перевірили це та інші прізвища за актами смерті села Романкового, які були вивезені Олексою Калеником і зберігаються у Шевченківській бібліотеці Нью-Йорка. Ми знайшли підтвердження, що такі люди справді помирали тоді. Очевидці нам надали підтвердження, надали прізвища, які ми перевірили», – розповідає Наталя Буланова.
Скільки ще на території Придніпров’я може бути невиявлених поховань жертв Голодомору, дослідники визначити не наважуються. Торік у регіоні стартував проект створення Єдиного реєстру старовинних кладовищ. Ентузіасти – історики, краєзнавці, археологи, громадські діячі – хочуть відшукати й взяти на облік усі цвинтарі-пам’ятки історії. Але фінансують таку роботу винятково благодійники.
Дніпропетровщина – один із регіонів, які найбільше потерпіли від Великого Голоду, хоча точну кількість людей, які тут загинули, історики досі не можуть назвати. За останніми даними, їх щонайменше 65 тисяч – статистику щодо такої кількості загиблих підтверджує архів. Дослідники переконані, що жертв було набагато більше.
Старий цвинтар на околиці Дніпродзержинська давно закрили для поховань. Старожили села Романкового, яке зараз входить до території міста, розповідають: саме тут у 32-33 роках поховали сотні їхніх односельців, загиблих від голоду. За радянських часів цей факт приховували. Нині замість занедбаного поховання стихійно виникає нове: місцеві мешканці кажуть, що на місці старих могил копають нові, викидаючи останки геть. Таким чином уже знищили майже половину кладовища.
На захист старого поховання виступила місцева родина – подружжя Циганків. Людмила та Юрій власним коштом, із невеликих пенсій, огородили місцину парканом і почали переконувати жителів не чинити наругу.
«Старожили розповідали, що тоді поховання велося дуже щільно, економили землю, дуже багато було загиблих. Зараз знайти вільне місце між могилами неможливо. Щоб отримати місце для одного покійника, треба руйнувати кілька могил. Ми благали людей: що ж ви робите, це друге знущання над загиблими від голоду!» – каже Людмила Циганок.
«Це все на рівні пліток»
У Дніпродзержинському міськвиконкомі про історичне поховання дізналися від журналістів. І що робити зі цвинтарем, не знають. Начальник Головного архітектурного управління міста Юрій Бєлобородов стверджує: ще не доведено, що це поховання саме 33 року.
«Створена робоча група, вона визначить. Потім це питання винесемо на сесію міськради, і якщо є потреба, увічнити пам’ять, увічнимо. Зараз це все на рівні пліток. Хтось роздуває цю тему, кому це треба», – зазначив у коментарі для Радіо Свобода Юрій Бєлобородов.
«Відомо достеменно»
Натомість місцеві історики запевняють: те, що це поховання загиблих від Голодомору, відомо достеменно – і зі свідчень старожилів, і з історичних документів. Зараз фахівці готують ґрунтовну історичну довідку про цвинтар, щоб довести це владі. Кладовище мають оголосити меморіальним і його повинна охороняти держава, – наголосила Радіо Свобода директор Дніпродзержинського музею історії міста Наталя Буланова.
«Це реальне поховання людей, померлих під час Голодомору 1932-33 років. Навіть зберігся хрест із написом «Марія Пимоненко, 33 рік смерті». Ми перевірили це та інші прізвища за актами смерті села Романкового, які були вивезені Олексою Калеником і зберігаються у Шевченківській бібліотеці Нью-Йорка. Ми знайшли підтвердження, що такі люди справді помирали тоді. Очевидці нам надали підтвердження, надали прізвища, які ми перевірили», – розповідає Наталя Буланова.
Скільки ще на території Придніпров’я може бути невиявлених поховань жертв Голодомору, дослідники визначити не наважуються. Торік у регіоні стартував проект створення Єдиного реєстру старовинних кладовищ. Ентузіасти – історики, краєзнавці, археологи, громадські діячі – хочуть відшукати й взяти на облік усі цвинтарі-пам’ятки історії. Але фінансують таку роботу винятково благодійники.
Дніпропетровщина – один із регіонів, які найбільше потерпіли від Великого Голоду, хоча точну кількість людей, які тут загинули, історики досі не можуть назвати. За останніми даними, їх щонайменше 65 тисяч – статистику щодо такої кількості загиблих підтверджує архів. Дослідники переконані, що жертв було набагато більше.
