Рівне – Забезпечення лікування хворих на гемофілію – хворобу порушення згортання крові – домагаються від влади представники Рівненського товариства гемофілії. Розпорядження, що мали б поліпшити ситуацію, минулого літа ухвалив уряд. Однак кошти для їх виконання виявилися «непідйомними».
Двадцять три роки Лариса Костюк бореться за життя хворого на гемофілію сина. Кожних два тижні Сергієві необхідно вводити препарат згортання крові – кріопреципітат. У Британії такі ліки видають безкоштовно в аптеках, у Німеччині надають гемофілікам у дорогу на випадок травмування. Такі ж програми діють у Польщі та Росії, де гемофілікам надають препарати для зберігання вдома. Для українських гемофіліків їх купують родичі на станціях переливання крові. У Рівному це коштує 400 гривень на місяць. Але без такого переливання хворому на гемофілію обійтися не можна. Кожна дрібна травма для хворих стає тяжкою, розповідає Лариса Костюк. Якось один із них потрапив «під руку» міським хуліганам і зазнав удару по голові. Удар виявився фатальним лише тому, що вдома не було рятівного флакона.
Гемофіліки мають різні ступені хвороби. У Рівненській обласній лікарні обмежена кількість кріопреципітату зберігається для найтяжчих випадків. Нинішнього року МОЗ виділив 600 тисяч гривень на такі препарати. А, наприклад, минулого тижня до обласної клініки потрапив один хворий, на лікування якого пішло сімсот тисяч гривень, розповідає Лариса Костюк.
А тим часом в області чи не найбільша в Україні кількість хворих на гемофілію – 94 особи. У Рівному – чотирнадцять. Для забезпечення їхнього права на життя області щороку необхідні препарати на суму від 10 до 19 мільйонів гривень, Рівному – на понад півтора мільйона гривень. Міський голова Володимир Хомко констатує: ця сума для міста з бюджетом 10-12 мільйонів «не підйомна».
Як лікуватись на третину
Лариса Костюк посилається на розпорядження уряду від 9 червня нинішнього року, підписане прем’єром Миколою Азаровим, – «Про заходи, спрямовані на створення належних умов для ефективного і доступного медичного обслуговування громадян, хворих на гемофілію». Згідно з цим документом, МОЗ повинне організовувати закупівлю та розподіл препаратів крові у першу чергу, а місцевим бюджетам мають виділяти додаткові кошти для ефективного лікування гемофіліків.
«На ринку України є достатньо представників західноєвропейських фірм, через які юридично ми можемо оформляти такі закупки, так, як це робиться в інших областях і містах України. Закуповує Тернопільська область, Одеса, Луганськ, Дніпропетровськ», – розповідає Лариса Костюк.
Однак міністерство виділяє лише третину від необхідного, а начальник міськвідділу охорони здоров’я Михайло Стицишин запевняє,що місто не має права дофінансовувати лікування таких хворих.
«Не делегуються повноваження ані на область, ані на місто. Це має робити безпосередньо МОЗ. Якби ми навіть хотіли його купити, не купимо, бо його в мережі немає».
Питання лікування, а відтак і порятунку хворих на гемофілію лишилося єдиним невирішеним питанням під час круглого столу у рівненському міськвиконкомі, вперше проведеному з керівниками місцевих організацій інвалідів. Міський голова запропонував написати звернення до Кабміну з проханням затвердити спеціальну програму для виконання розпорядження прем’єра. Лариса Костюк запевняє, що з 2004 року ця програма розроблена і десь «гуляє» у Києві. І ніхто її не затверджує – виникає запитання: чому?
А поки що рівненські гемофіліки намагаються зайве не виходити з дому. Про всяк випадок.
Двадцять три роки Лариса Костюк бореться за життя хворого на гемофілію сина. Кожних два тижні Сергієві необхідно вводити препарат згортання крові – кріопреципітат. У Британії такі ліки видають безкоштовно в аптеках, у Німеччині надають гемофілікам у дорогу на випадок травмування. Такі ж програми діють у Польщі та Росії, де гемофілікам надають препарати для зберігання вдома. Для українських гемофіліків їх купують родичі на станціях переливання крові. У Рівному це коштує 400 гривень на місяць. Але без такого переливання хворому на гемофілію обійтися не можна. Кожна дрібна травма для хворих стає тяжкою, розповідає Лариса Костюк. Якось один із них потрапив «під руку» міським хуліганам і зазнав удару по голові. Удар виявився фатальним лише тому, що вдома не було рятівного флакона.
Гемофіліки мають різні ступені хвороби. У Рівненській обласній лікарні обмежена кількість кріопреципітату зберігається для найтяжчих випадків. Нинішнього року МОЗ виділив 600 тисяч гривень на такі препарати. А, наприклад, минулого тижня до обласної клініки потрапив один хворий, на лікування якого пішло сімсот тисяч гривень, розповідає Лариса Костюк.
А тим часом в області чи не найбільша в Україні кількість хворих на гемофілію – 94 особи. У Рівному – чотирнадцять. Для забезпечення їхнього права на життя області щороку необхідні препарати на суму від 10 до 19 мільйонів гривень, Рівному – на понад півтора мільйона гривень. Міський голова Володимир Хомко констатує: ця сума для міста з бюджетом 10-12 мільйонів «не підйомна».
Як лікуватись на третину
Лариса Костюк посилається на розпорядження уряду від 9 червня нинішнього року, підписане прем’єром Миколою Азаровим, – «Про заходи, спрямовані на створення належних умов для ефективного і доступного медичного обслуговування громадян, хворих на гемофілію». Згідно з цим документом, МОЗ повинне організовувати закупівлю та розподіл препаратів крові у першу чергу, а місцевим бюджетам мають виділяти додаткові кошти для ефективного лікування гемофіліків.
«На ринку України є достатньо представників західноєвропейських фірм, через які юридично ми можемо оформляти такі закупки, так, як це робиться в інших областях і містах України. Закуповує Тернопільська область, Одеса, Луганськ, Дніпропетровськ», – розповідає Лариса Костюк.
Однак міністерство виділяє лише третину від необхідного, а начальник міськвідділу охорони здоров’я Михайло Стицишин запевняє,що місто не має права дофінансовувати лікування таких хворих.
«Не делегуються повноваження ані на область, ані на місто. Це має робити безпосередньо МОЗ. Якби ми навіть хотіли його купити, не купимо, бо його в мережі немає».
Питання лікування, а відтак і порятунку хворих на гемофілію лишилося єдиним невирішеним питанням під час круглого столу у рівненському міськвиконкомі, вперше проведеному з керівниками місцевих організацій інвалідів. Міський голова запропонував написати звернення до Кабміну з проханням затвердити спеціальну програму для виконання розпорядження прем’єра. Лариса Костюк запевняє, що з 2004 року ця програма розроблена і десь «гуляє» у Києві. І ніхто її не затверджує – виникає запитання: чому?
А поки що рівненські гемофіліки намагаються зайве не виходити з дому. Про всяк випадок.
