«Справа трансплантологів»: порятунок життя чи злочин?

Київ – В Україні практично зупинилися трансплантологічні операції, говорять в Інституті хірургії та трансплантології Академії медичних наук в Києві. Лікарі просто бояться, бо бачать приклад своїх колег, яких звинувачують у незаконній пересадці органів і називають «чорними трансплантологами». Підозрюваним у незаконній пересадці нирок українським лікарям продовжують зачитувати обвинувальний висновок. Цей процес у Києві відбувається в закритому режимі: журналістів на нього не пускають.

Гучна справа набула розголосу влітку минулого року. МВС України заявило про викриття злочинної групи, яка займалася незаконною трансплантацією.

За версією слідства, в злочинній схемі діяли організатор (громадянин Ізраїлю Юрій Кацман), посередники (вони шукали донорів, які погодилися продати свій орган, та реципієнтів), і медики (які робили пересадки або асистували під час операцій). Обвинувачувані лікарі – провідний хірург Інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова Владислав Закордонець та два анестезіологи – Ярослав Романів та Петро Зайченко.

Донорам за винагороду в 10 тисяч доларів вилучали нирку. Операції проводили в Баку в медичному центрі приватного Міжнародного університету Азербайджану.

За законодавством України, живим донором будь-якого органу може бути лише родич хворого. В Азербайджані ж пересадка від сторонніх людей дозволена, за умови, що вона безкоштовна. У МВС України стверджують, що саме тому операції проводили в Баку.

Попри те, що пересадки робили в Азербайджані, судити правопорушників мають за українським законодавством, сказав Радіо Свобода начальник Головного слідчого управління МВС України Василь Фаринник.

«Вони тут людей збирали, тут їм платили гроші, укладали усні угоди і вивозили в Азербайджан, щоб там зробити операції. Але весь цей момент початку злочину стався тут, коли вони їх агітували їхати і продавати свої органи. Місце скоєння злочину – Україна», – ствердив він.

«На нашу сім’ю тиснули»

Головним аргументом захисту є те, що законів Азербайджану медики не порушували, адже там органи не від родичів трансплантувати можна. Про це Радіо Свобода розповів Андрій Осипов, адвокат одного з підсудних, анестезіолога Ярослава Романіва.

«Лікарям запропонували зробити трансплантації в клініці в Азербайджані, вони з нею уклали угоду, згідно з якою і поїхали до Азербайджану. Отримали в Міністерстві праці Азербайджану дозвіл на роботу. Там у рамках цього договору і дозволу працювали. Непростим питанням залишається, звідки взагалі взялися заяви від так званих потерпілих – донорів. Нам відомо, що співробітники міліції примушували їх писати», – розповідає адвокат.

Дружина підсудного анестезіолога Ярослава Романіва, Тетяна, розповіла Радіо Свобода, що її чоловік, їздив до Азербайджану 4 рази. І двічі в період своєї співпраці з бакинською клінікою надавав анестезіологічну та консультативну допомогу під час трансплантацій. Анестезіолог бачив заяви донорів про те, що органи свої вони віддають добровільно й безкоштовно, говорить Тетяна. Тож коли додому до сім’ї прийшли з обшуком, усі вирішили, що сталася помилка і перед лікарем скоро вибачаться. Тому в Ярослава Романіва довго навіть не було адвоката, говорить Тетяна.

«Ми дізналися про те, що порушена справа, коли одного вечора 2009 року до мене додому прийшли люди з документами на проведення обшуку. Після обшуку я подзвонила своєму чоловікові, він сказав: не хвилюйся, я їм усе розкажу і прийду додому. Повернувся він наступного ранку – стільки тривав допит. Рік він провів у СІЗО, в камері на 26 людей перебувало 40. Не завжди у нього була своя койка, він часто хворів», – повідомила Радіо Свобода дружина підсудного.

Чоловік Тетяни разом із хірургом Владиславом Закордонцем та анестезіологом Петром Зайченком вже понад рік перебувають у Лук’янівському СІЗО. Дружини підсудних говорять, що перші 6 місяців їм не давали побачень із чоловіками. Крім того, стверджує Тетяна, на її чоловіка та на всю родину чинився тиск, їм погрожували, щоб лікар зізнався в нібито скоєному ним злочині. Однак, хто саме чинив тиск, Тетяна не каже.

«На мого чоловіка та на всю нашу сім’ю тиснули. Навіть дзвонили з погрозами моїй неповнолітній дитині. Іншому анестезіологу, Петру Зайченку, за те, що він писав багато різних клопотань, спеціально погіршували умови ув’язнення. Але найважче моєму чоловікові не від якихось побутових та інших труднощів, найважче йому від того, що він дуже хоче працювати, він каже, що йому більше за все не вистачає його праці, його роботи, його хворих, з якими він працював», – сказала Тетяна.

«Мені було так боляче, але до мене діла нікому не було»

За версією слідства, українські лікарі провели понад 20 операцій у різних країнах світу. Донорами були українці, грузини, білоруси, а також узбеки. Так наприклад, програміст із Ташкента Ренат Абдуллін приїхав до Києва в 2009 році – про це пише в своєму спеціальному розслідуванні американське видання Bloomberg Magazine.

У Києві Абдуллін чекав, поки вербувальники знайдуть реципієнта для його нирки. Як ствердив донор виданню Bloomberg, до Баку й назад він літав разом із українськими лікарями, зокрема із Закордонцем.

«Мені було так боляче! Я ледве міг сидіти, але діла до того нікому не було», – цитує донора видання.

Радіо Свобода отримала листи з Лук’янівського СІЗО міста Києва. Обвинувачені лікарі подали нам своє бачення справи. Хірург Владислав Закордонець у своєму листі на Радіо Свобода з в’язниці пише, що ніколи не зустрічав пацієнтів заздалегідь, і не знав, що вони віддають свої органи за гроші.

​А анестезіолог Ярослав Романів вважає, що донори органів узагалі не мають виступати потерпілими в цій справі.

«Із матеріалів справи мені стало відомо, що донори ввели в оману адміністрацію клініки, етичну комісію із Міністерства охорони здоров’я Азербайджану, даючи неправдиві розписки і покази комісії про безоплатність передачі свого органу – нирки. Тобто, вони були прямими учасниками злочину – продажу своїх органів, що підтверджують своїми показами. І тому вони мають відповідати за злочин відповідно до статті 143 Кримінального Кодексу України (порушення порядку трансплантації органів)», – повідомив лікар.

«Отримували великі гроші»

В Азербайджані також відкрита кримінальна справа з приводу незаконних трансплантацій, триває слідство. А роботу Азербайджанського міжнародного університету, в клініці якого відбувалися операції, зупинили. Про це розповів журналіст азербайджанської служби Радіо Свобода Чингіз Султансой.

«Це дані за листопад 2010 року. Повідомлення прес-служби Генеральної прокуратури Азербайджану спільно з Міністерством внутрішніх справ: «Керівництво медичного центру, не маючи спеціальної ліцензії на здійснення хірургічних операцій по трансплантації органів та тканин, тим не менше провели 10 хірургічних операцій, які стосувалися незаконного видалення нирок і пересадки цих органів закордонним громадянам». Звичайно ж, не проводячи ніякої реєстрації, вони отримували достатньо великі суми грошей. Управління з тяжких злочинів Генеральної прокуратури веде справу і діяльність цього університету зупинена у вересні минулого (2010) року», – повідомив Чингіз Султансой.

У своїх листах із СІЗО лікарі пишуть, що їх переконали у наявності ліцензії клініки, а також про те, що медики не зобов’язані перевіряти юридичний бік справи.

​«Головний лікар медичного центру «Міжнародного університету Азербайджану» запевнила мене та моїх колег, що медичний центр має всі відповідні документи для проведення операцій з трансплантації. Те саме вона стверджувала і на допиті прокуратури Азербайджану, що його передали та приєднали до матеріалів кримінальної справи в Україні. Та, як мені відомо, в Азербайджані відносно неї не порушено кримінальної справи, так само як і відносно нас (лікарів), тому що ми не порушували законодавство ні республіки Азербайджан, ні України», – пише хірург Владислав Закордонець.

​«У матеріалах справи відсутня офіційна інформація або документ про перевірку, де було б зазначено, що клініка АМУ не мала ліцензії. Є покази головного лікаря клініки, що ліцензія у неї була, про що і мене було завірено при моєму перебуванні в клініці. Приводів сумніватися у цьому в мене не було і не було повноважень чи необхідності, чи обов’язків це перевіряти», – вважає анестезіолог Петро Зайченко.

Скільки українські лікарі отримували за операції в Азербайджані, невідомо. Дружина анестезіолога Ярослава Романіва Тетяна сказала Радіо Свобода, що не пам’ятає точної суми. За її словами, чоловік отримав приблизно стільки ж, скільки в Україні, може трохи більше, а на цю суму (зарплату за декілька поїздок) вони відремонтували паркан.

За даними розслідування американського видання Bloomberg, якщо донори зазвичай отримують за нирку по 10 тисяч доларів, то посередники беруть з пацієнтів по 150 тисяч. Франсіс Делмоніко, професор Гарвардської медичної школи і радник з питань трансплантології Всесвітньої організації охорони здоров’я, оцінює, що на «чорному ринку» щороку продають свої органи близько 5 тисяч людей.

При цьому на донорів часто чинять тиск. У матеріалах слідства української міліції, за даними Bloomberg, фігурує тридцятирічний молдаванин Дорін Разлоґ. Він зізнався, що посередники обіцяли знищити його домівку і вбити рідних, якщо він розповість про подробиці продажу нирки правоохоронцям.

Схожі спогади в білоруса Олексія Єфимова. Він каже, що в Еквадорі влітку минулого року його на місяць закрили в готельній кімнаті, де він чекав на операцію. У якийсь момент він передумав, але тоді охоронець пригрозив, що Єфимов не зможе покинути Еквадор, а його родину вб’ють. 10 тисяч доларів за нирку не варті пережитого страху, говорить білорус, який у 2010 року спокусився на рекламне оголошення. Українські посередники запросили його до Києва, а звідти купили йому квиток до Латинської Америки.

За даними слідства, підозрювані українські трансплантологи, крім операцій в Азербайджані, також займалися пересадкою органів в Еквадорі та Косові. Але адвокати стверджують, що в закордонних паспортах українських медиків немає відміток про перетин кордону цих країн.

«Тисячі пацієнтів вмирають, бо єдиний спеціаліст сидить за ґратами»

Поки в Україні триває судовий процес над трансплантологами, вмирають тисячі українських пацієнтів, які так і не дочекалися пересадки, говорить Радіо Свобода заступник директора Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України Борис Тодуров. Адже, за його словами, хірург Владислав Закордонець – практично єдиний в Україні та навіть у СНД, хто робив пересадки нирок маленьким дітям.

Зараз в Україні фактично не проводять пересадок і інших органів. Відбувається так тому, що лікарі просто бояться, бо бачать приклад судової справи проти трьох своїх колег, стверджує Тодуров.

«Тисячі вмирають! Кожен рік могли б робити 2- 3 тисячі трансплантацій нирки і заощаджувати для бюджету держави мільйони гривень. Ми зараз втрачаємо тисячі українців, які хворіють на ниркові хвороби. І утримуємо за ґратами одного-єдиного спеціаліста, який міг би врятувати сотні життів українців. Ціна такого правосуддя надзвичайно висока, ціною такого правосуддя є сотні і тисячі життів, якими жертвують заради такого правосуддя. Треба думати не тільки про букву закону, а й про ціну, яку заплатить держава: і фінансову, і, що найбільш гірко, сотні і тисячі життів маленьких українців, які не отримають свою трансплантацію. Бо єдиний український спеціаліст перебуває за ґратами».


Головний позаштатний трансплантолог Міністерства охорони здоров’я України Олександр Никоненко запевнив Радіо Свобода, що в Україні фахівців із пересадок органів достатньо. Однак справа лікарів, яких звинувачують у незаконних операціях, таки негативно вплинула на кількість трансплантацій в Україні, погоджується він.

«Оскільки лікарів забрали за ґрати, створили навколо цієї теми таку несприятливу обстановку, то в нас практично трансплантації зупинилися по Україні. Бо люди (які б могли дозволити пересадку від свого щойно вмерлого родича) орієнтовані на те, що всі трансплантологи у нас «чорні». Насправді ж у нас багато професіоналів у цій сфері», – зазначив Олександр Никоненко.

З’їзд трансплантологів України просив змінити підозрюваним лікарям запобіжний захід на підписку про невиїзд. Однак суд відмовився випустити їх із СІЗО.

Усі шість обвинувачених (і медики, і організатор, і вербувальники) проходять по одній справі. Лікарям пред’явлене остаточне звинувачення за статтями 255 (створення злочинної організації), 149 (торгівля людьми), 143 (порушення порядку трансплантації органів). Якщо їх визнають винними, їм загрожує – до 15 років позбавлення волі.

Наступне судове засідання у цій справі відбудеться в Києві 12 грудня.

Трансплантологічні закони України: розмов багато, діла мало

Правова база трансплантології в Україні є не досконалою, говорить Радіо Свобода юрист, експерт із медичного права Алла Пустовіт. За українськими законами, злочином є і пересадка органу не від родичів, і купівля органу в донора. В Азербайджані ж карається лише комерціалізація цієї по суті благодійної справи – пожертвування свого органу хворій людині.

Якщо лікарі проводили операції в Баку, не отримували за це жодних додаткових прибутків, окрім визначеної контрактом суми, то тут злочину немає, вважає Алла Пустовіт.

«Якщо лікар проводив діяльність саме на тій території і там усе було законно врегульовано, він працював офіційно, легально, з дозволу лікарів, клініки, і за відома самої держави, то він має право аргументувати свою діяльність законодавством Азербайджану. Тобто тим, що в Азербайджані це офіційно дозволено – пересадка не від родичів. Тому нічого нелегального в діях лікарів не було. Якби ж він займався такою діяльністю в Україні, то дане питання регулювалося б законодавством України», – пояснила Алла Пустовіт.

З іншого боку, недосконалість українського законодавства не дає пацієнтам, що потребують пересадки, безперешкодно отримувати лікування, говорять фахівці з медичного права. Захистити інтереси пацієнтів можливо за рахунок донорства від померлих, вважає народний депутат, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення медичної допомоги Володимир Карпук.

Однак для цього треба змінити законодавство. В Україні діє так звана презумпція незгоди. Тобто людина, яка, наприклад, загинула в автокатастрофі, завідомо не згодна віддати комусь свій орган. У багатьох європейських країнах відбувається навпаки, там діє презумпція згоди. Наприклад, у Франції та Швеції законодавство передбачає: кожна людина, якщо вона не наполягала за життя на протилежному, може бути донором. Україні необхідне аналогічне законодавство, тоді кількість операцій з пересадок у країні збільшиться, вважає Володимир Карпук.

Крім того, як стверджують фахівці, потрібно створити загальнонаціональний реєстр потенційних донорів, а також тих, хто відмовився бути донором після своєї смерті. Це допоможе запобігти незаконній торгівлі органами. Цьому може сприяти і посилення відповідальності за порушення законів у цій сфері, говорять експерти.

Наразі у Верховній Раді не зареєстровано жодного нового законопроекту, який би стосувався трансплантології. А український інтернет і далі рясніє оголошеннями про продаж і купівлю нирок.