Белград – У Сербії виник новий бізнес: виробництво церков. Не будівництво, а саме виробництво. Одна приватна компанія виробляє портативні кам’яні церковці, в яких одночасно можуть перебувати 15 осіб.
Міністерство оборони Сербії нещодавно ухвалило документи, згідно з якими, образно кажучи, релігія входить до казарм. Незважаючи на те, чи вони православні, католики, євангелісти або мусульмани, військові мають право на «свої» богослужіння та молитви. Але в казармах немає відповідних приміщень для виконання релігійних обрядів.
Виходячи з цього, батько й син Манчичі з міста Ніш, що в східній Сербії, виробили портативну церковцю з кам’яних плит та сталі. На їхню думку, вона дуже зручна для казарм, готелів, кладовищ, невеличких селищ та дач.
Дозволи не потрібні, тільки благословення
Власник компанії Светислав Манчич пояснює: «Церква доступна кожному ресторанові, в якому влаштовують весілля, так само готелям, мотелям та лікарням. На неї не потрібний будь-який дозвіл чи документ. Єдине, що потрібне, – це благословення Сербської православної церкви. Ми піднімаємо церкву на вантажівку й доставляємо її за адресою. Церква оздоблена фресками. Треба лише ввімкнути електричний струм, і все готове через кілька хвилин. Вона також має дзвін вагою 17 кілограмів, який може дзвонити чи то за допомогою мотузки, чи із застосуванням електроніки».
Найдешевша портативна церква коштує 12 тисяч євро, тобто 16 тисяч доларів. Остаточна ціна залежить від покупця. Адже можна замовити спеціальний дзвін, вівтар, хрест, позолочені образи тощо. Існує лише одне обмеження: церква не може бути важчою від п’яти тонн, оскільки більший тягар не можуть підняти на вантажівку.
Релігія чи шоу-бізнес?
Не всі в Сербії захоплені портативними церквами. Соціолог культури Ратко Божович каже: «Здається, що розширюється коло незнання, а так само і наша потреба шукати допомоги там, де її не можна знайти. Немає раціональної політики, немає раціональної культури, немає нічого раціонального. Несе нас популістська хвиля, яка все перетворює на шоу-бізнес».
Власники компанії задоволені. Про них пишуть газети, люди дзвонять до них і розпитують про подробиці.
Однак у засобах масової інформації переважає негативне ставлення до такого бізнесу. Професор белградського університету Любиша Раїч попереджає: «У хорватській газеті «Нові лист» хтось запропонував, щоб щоденна молитва звучала: «В ім’я Отця й Сина й Святого Майна». У Сербії виробили портативну церкву й, напевно, будуть платити священикам, щоб прийшли до них. Упевнений, що якось дійдуть згоди з ними. Адже в нас на Балканах кажуть: «Ми ж люди, домовимося».
Представники Сербської православної церкви досі офіційно не визначалися з приводу портативних церков.
Міністерство оборони Сербії нещодавно ухвалило документи, згідно з якими, образно кажучи, релігія входить до казарм. Незважаючи на те, чи вони православні, католики, євангелісти або мусульмани, військові мають право на «свої» богослужіння та молитви. Але в казармах немає відповідних приміщень для виконання релігійних обрядів.
Виходячи з цього, батько й син Манчичі з міста Ніш, що в східній Сербії, виробили портативну церковцю з кам’яних плит та сталі. На їхню думку, вона дуже зручна для казарм, готелів, кладовищ, невеличких селищ та дач.
Дозволи не потрібні, тільки благословення
Власник компанії Светислав Манчич пояснює: «Церква доступна кожному ресторанові, в якому влаштовують весілля, так само готелям, мотелям та лікарням. На неї не потрібний будь-який дозвіл чи документ. Єдине, що потрібне, – це благословення Сербської православної церкви. Ми піднімаємо церкву на вантажівку й доставляємо її за адресою. Церква оздоблена фресками. Треба лише ввімкнути електричний струм, і все готове через кілька хвилин. Вона також має дзвін вагою 17 кілограмів, який може дзвонити чи то за допомогою мотузки, чи із застосуванням електроніки».
Найдешевша портативна церква коштує 12 тисяч євро, тобто 16 тисяч доларів. Остаточна ціна залежить від покупця. Адже можна замовити спеціальний дзвін, вівтар, хрест, позолочені образи тощо. Існує лише одне обмеження: церква не може бути важчою від п’яти тонн, оскільки більший тягар не можуть підняти на вантажівку.
Релігія чи шоу-бізнес?
Не всі в Сербії захоплені портативними церквами. Соціолог культури Ратко Божович каже: «Здається, що розширюється коло незнання, а так само і наша потреба шукати допомоги там, де її не можна знайти. Немає раціональної політики, немає раціональної культури, немає нічого раціонального. Несе нас популістська хвиля, яка все перетворює на шоу-бізнес».
Власники компанії задоволені. Про них пишуть газети, люди дзвонять до них і розпитують про подробиці.
Однак у засобах масової інформації переважає негативне ставлення до такого бізнесу. Професор белградського університету Любиша Раїч попереджає: «У хорватській газеті «Нові лист» хтось запропонував, щоб щоденна молитва звучала: «В ім’я Отця й Сина й Святого Майна». У Сербії виробили портативну церкву й, напевно, будуть платити священикам, щоб прийшли до них. Упевнений, що якось дійдуть згоди з ними. Адже в нас на Балканах кажуть: «Ми ж люди, домовимося».
Представники Сербської православної церкви досі офіційно не визначалися з приводу портативних церков.
