Голодомор в Україні був у божевільній, патологічній формі – Ігор Чубайс
Москва – Доктор філософських наук Ігор Чубайс – відомий вчений, старший брат російського політика Анатолія Чубайса. Проте відомо, що погляди на політику у братів діаметрально відрізняються. Історик і філософ Ігор Чубайс – один із тих учених, чия позиція щодо Голодомору в Україні досить зрозуміла. Він вважає, що Росія, як правонаступниця СРСР, повинна покаятися у злочинах радянського часу. Однак, як зауважив Чубайс в інтерв’ю Радіо Свобода, російська влада не зацікавлена в офіційному засудженні сталінських злочинів.
– Особливість нинішньої ідеології в тому, що оцінки постійно змінюються і жодна з них не є остаточною, з неї ніхто не робить висновки. Скажімо, піднімають біл-борди зі Сталіним. Це означає, що через якийсь час прем’єр стане на коліна в Катині і скаже, що сталінські злочини засуджені нашим народом. Потім буде створено раду з десталінізації. Тобто, позиція вкрай непослідовна. І ніяких справжніх висновків, справжньої історії в Росії немає, ми живемо поза історією.
Наскільки я розумію, в Україні позиція теж не зовсім послідовна, тому що, як тільки Янукович став Президентом, сайт про Голодомор зник із президентської комп’ютерної інформаційної системи. Що стосується нашої країни, то, звичайно, постраждали. Причому, Голодомор був же не тільки в Україні, він був і в Росії, він був у жахливих розмірах у Казахстані. Власне, причина Голодомору – людей потрібно було загнати в колгоспи і позбавити їх незалежності, самостійності, повністю вертикаль сталінської влади встановити, але в Росії це було зробити складно. Тому що армія була російською, і російські солдати з російських сіл не могли морити голодом російських селян. Це був великий ризик для Сталіна. Тому в Росії це було в більш поміркованій формі, а в Україні це було в божевільній формі, в патологічній формі. Але це загальна біда. Я б ще додав, що це не перший голод у радянській історії. У 20-і роки був штучний голод, коли загинуло до п’яти мільйонів осіб. Тому це в деякому роді метод тиску і контролю тоталітарного режиму над власним народом.
Все це треба вивчати. Про все це треба говорити. А якщо влада бачить своє коріння, вбачає свій зв’язок із радянським минулим, якщо для неї розпад СРСР – це найстрашніша геополітична катастрофа ХХ століття… На мій погляд, створення СРСР було найстрашнішою геополітичною катастрофою. Ось звідси і непослідовність, і відсутність висновків. І закриття архівів, і неможливість доступу до справжньої інформації.
– Чи є якась певна позиція щодо Голодомору в Україні в наукових історико-філософських колах у Росії?
– Такої позиції немає. І я не буду називати прізвища вчених-істориків, які досить ліберальні, але їм дають завдання, і вони їдуть в Україну і потім розповідають, що ніякого Голодомору не було, або про те, що це був вимушений захід... Розумієте, там, де існує незалежна наука, незалежний бізнес, там існують різні позиції. Коли в нашій країні бізнес підлягає владі, наука є, по суті, державною, ось існує позасистемна опозиція. Позасистемна наука – річ дуже складна, оскільки люди цілком і повністю залежать від держави, від виплат, але цей процес відбувається все-таки.
– У Росії злочини сталінізму офіційно не засуджені. Чи пов’язуєте Ви це з небажанням російської влади визнати Голодомор геноцидом українського народу?
– Ви абсолютно правильно сказали, що ніякого офіційного засудження сталінщини сталінських злочинів, радянської псевдоквазі-державності у нас не було. Нинішня Росія – офіційний наступник СРСР. Йде постійна гра: то винен, то не винен. Ось Катинь визнали злочином, а про Голодомор мовчать. Тут іде постійне лавірування. І питання залишається невирішеним, тому що це не вигідно правлячому прошарку правлячої номенклатури, яка є сьогодні господарем країни. Вона не те що не покаялася, вона дуже непогано себе почуває.
– А як ставляться до Голодомору – як до сторінки історії в народі?
– Ви знаєте, поняття народу дуже широке. Є різні люди, є різні студенти. Я згадую студента, коли я розповідав про сталінські злочини, він сказав: ви все брешете. І не треба про це стільки говорити. Це в Москві у столичному виші. Я знаю, що є молодь, яка знає, розуміє, чула про це від батьків. Але загалом іде руйнування соціальної позиції, соціальної активності, цивільних інтересів. Вони не потрібні. Я особисто вважаю, що абсолютно необхідно розібратися в минулому. Бо якби в Німеччині 60 років йшла дискусія, чи Гітлер хороший хлопець, чи поганий, то вони б нікуди не зрушили. Не розібравшись у минулому, неможливо рухатися в майбутнє.
– Чи є, на Вашу думку, надія на те, що в Росії коли-небудь визнають Голодомор геноцидом українського народу?
– Ваше запитання для мене синонім питання, чи є в Росії майбутнє чи ні. Якщо ми не розберемося в минулому, в нас не буде майбутнього. Тому ми повинні, ми зобов’язані у всьому цьому розібратися. Я думаю, що потрібна і більш активна позиція України, українських учених, українського суспільства, західної Європи. І необхідно домагатися того, щоб Голодомор був засуджений, і цей злочин має бути визнаний як один із злочинів, скоєних радянським режимом.
