Вашингтон – 7 жовтня минула 5-а річниця вбивства російської журналістки Анни Політковської. Анна стала відомою своїми статтями про чеченську війну, її матеріали дали голос тим, кого більшість в Росії не хотіла чути. Досі її вбивство до кінця не розкрите.
Цими днями у Вашингтоні відбулася прем’єра документального фільму про Політковську «Гіркий смак свободи». Це фільм Марини Голдовської, відомої російської документалістки.
Голдовська знімала Анну Політковську майже 20 років. Вони почали товаришувати, коли Політковська ще була студенткою журфаку, а Голдовська – викладачем Московського університету. Дружба увірвалася, коли Анну вбили, але вона продовжується у фільмі «Гіркий смак свободи», в якому Голдовська представляє глядачеві людину, жінку, маму, господиню, подружку – різні боки складної, унікальної людини, якою була Анна Політковська.
Марина Голдовська вирішила зробити картину про людину, про цю жінку, яку мало хто знав, про жінку, яка була її подружкою, з якою вона майже 20 років розмовляла на кухні і яку вона записувала для історії. Просто так, каже Марина, щоб ми, коли будемо «старушками», могли на себе дивитися.
Марина ніколи не думала, що з цих інтимних, дружніх зйомок вийде документальний фільм. І вийшов, але не такий, як інші фільми про Політковську. Цей – справді про людину.
«Я вирішила зробити фільм про людину, яку ми втратили. Я вважаю, це було правильним рішенням, цей фільм тепер може довго жити. Фільм про нинішню політичну ситуацію дуже швидко замінить інший фільм про іншу політичну ситуацію. А цей фільм буде нам завжди нагадувати про те, кого ми втратили і що вона нам дала. Я впевнена, що цей фільм дасть щось кожному, хто буде його дивитися, щось для душі. Я не наївно, а дуже серйозно до цього ставлюся, бо вона мені дала дуже багато сил», – зауважила Марина Голдовська.
«Цей фільм гіркий і солодкий, радісний і сумний»
Студенти та професори університету Джорджтаун, які прийшли подивитися фільм, зустріли фінальні титри оплесками. На екрані молода Анна Політковська йде тротуаром, навколо сіра московська зима, падає сніг, вона поправляє хустку на голові, легко обертається до нас, і тихо-тихенько відходить у небуття.
Для молодої студентки Сари Васкез Анна Політковська справді в цьому фільмі стала живою людиною. «Я думаю, що фільм дав нам дуже особисту та інтимну картину, режисер мала на меті зробити особистий, а не політичний фільм, і вона це осягнула. Я почуваю себе близькою до Анни, цей фільм гіркий і солодкий, радісний і сумний», – поділилася враженнями Сара Васкез.
«Тяжко і дуже небезпечно в цій країні жити»
Викладач американської та російської літератури Оксана Крилюк у фільмі побачила весь смуток того, що є сьогоднішньою Росією. «Коли я дивилася, в якийсь момент я думала про відомі слова Олександра Пушкіна, коли він слухав читання «Ревізора» у виконанні Гоголя і сміявся неймовірно, усі сміялися, – каже вона. – Після того, коли Гоголь дочитав цю п’єсу, Пушкін замовк, зітхнув і потім сказав: «Боже, как грустна наша Россия». Я дивилась цей фільм і думала, як мені хотілось процитувати ці слова. Боже, до чого сумна країна насправді, велика, гарна, з величезним потенціалом, із гарною культурою, і як важко, тяжко і дуже небезпечно в цій країні жити. І чим краща ти людина, тим гірше для тебе життя в цій країні».
На початку грудня Марина Голдовська повезе «Гіркий смак свободи» до Москви. Вона вважає, що зараз як ніколи росіянам потрібні добрі людські приклади, особистості, з яких люди можуть брати приклад для наслідування. Анна Політковська є таким прикладом для Голдовської.
Цікаво, як «Гіркий смак свободи» зустрінуть у Москві.
Цими днями у Вашингтоні відбулася прем’єра документального фільму про Політковську «Гіркий смак свободи». Це фільм Марини Голдовської, відомої російської документалістки.
Голдовська знімала Анну Політковську майже 20 років. Вони почали товаришувати, коли Політковська ще була студенткою журфаку, а Голдовська – викладачем Московського університету. Дружба увірвалася, коли Анну вбили, але вона продовжується у фільмі «Гіркий смак свободи», в якому Голдовська представляє глядачеві людину, жінку, маму, господиню, подружку – різні боки складної, унікальної людини, якою була Анна Політковська.
Марина Голдовська вирішила зробити картину про людину, про цю жінку, яку мало хто знав, про жінку, яка була її подружкою, з якою вона майже 20 років розмовляла на кухні і яку вона записувала для історії. Просто так, каже Марина, щоб ми, коли будемо «старушками», могли на себе дивитися.
Марина ніколи не думала, що з цих інтимних, дружніх зйомок вийде документальний фільм. І вийшов, але не такий, як інші фільми про Політковську. Цей – справді про людину.
«Я вирішила зробити фільм про людину, яку ми втратили. Я вважаю, це було правильним рішенням, цей фільм тепер може довго жити. Фільм про нинішню політичну ситуацію дуже швидко замінить інший фільм про іншу політичну ситуацію. А цей фільм буде нам завжди нагадувати про те, кого ми втратили і що вона нам дала. Я впевнена, що цей фільм дасть щось кожному, хто буде його дивитися, щось для душі. Я не наївно, а дуже серйозно до цього ставлюся, бо вона мені дала дуже багато сил», – зауважила Марина Голдовська.
«Цей фільм гіркий і солодкий, радісний і сумний»
Студенти та професори університету Джорджтаун, які прийшли подивитися фільм, зустріли фінальні титри оплесками. На екрані молода Анна Політковська йде тротуаром, навколо сіра московська зима, падає сніг, вона поправляє хустку на голові, легко обертається до нас, і тихо-тихенько відходить у небуття.
Для молодої студентки Сари Васкез Анна Політковська справді в цьому фільмі стала живою людиною. «Я думаю, що фільм дав нам дуже особисту та інтимну картину, режисер мала на меті зробити особистий, а не політичний фільм, і вона це осягнула. Я почуваю себе близькою до Анни, цей фільм гіркий і солодкий, радісний і сумний», – поділилася враженнями Сара Васкез.
«Тяжко і дуже небезпечно в цій країні жити»
Викладач американської та російської літератури Оксана Крилюк у фільмі побачила весь смуток того, що є сьогоднішньою Росією. «Коли я дивилася, в якийсь момент я думала про відомі слова Олександра Пушкіна, коли він слухав читання «Ревізора» у виконанні Гоголя і сміявся неймовірно, усі сміялися, – каже вона. – Після того, коли Гоголь дочитав цю п’єсу, Пушкін замовк, зітхнув і потім сказав: «Боже, как грустна наша Россия». Я дивилась цей фільм і думала, як мені хотілось процитувати ці слова. Боже, до чого сумна країна насправді, велика, гарна, з величезним потенціалом, із гарною культурою, і як важко, тяжко і дуже небезпечно в цій країні жити. І чим краща ти людина, тим гірше для тебе життя в цій країні».
На початку грудня Марина Голдовська повезе «Гіркий смак свободи» до Москви. Вона вважає, що зараз як ніколи росіянам потрібні добрі людські приклади, особистості, з яких люди можуть брати приклад для наслідування. Анна Політковська є таким прикладом для Голдовської.
Цікаво, як «Гіркий смак свободи» зустрінуть у Москві.
