У мене суперновина! Нарешті мені вдалося потримати в руках бестселер Віктора Януковича «Україна – країна можливостей». Ніхто з моїх знайомих в Україні її в очі не бачив, а в мене тут свій, особистий примірник. Про зміст я напишу пізніше, в іншому блозі, а зараз про те, як я її знайшов.
Це було непросто. Я розшукував її по книгарнях Києва і Львова кілька тижнів тому, але не знайшов. Дурний, подумав я, хіба ж англомовна книга президента буде продаватися в Україні?
Але ж тоді її напевно можна буде знайти у Відні, правда? Її ж видало віденське видавництво Mandelbaum Verlag, тож, мабуть, там і зацікавлені продати? Правда, ж? А от і ні!
Я обшукав і віденські книгарні, і там також не знайшов. Одна з найбільших книгарень, щось подібне до нашої Barnes & Noble, Morawa, не мала цієї книжки навіть у своєму комп’ютерному пошуку. Почувши це, я подумав, що нічого робити – треба йти до джерела.
Виявилося, що видавництво Mandelbaum Verlag розташувалося на першому поверсі старого буднику на Віпплінґерґассе 23, у Першому районі. Я зайшов і побачив двох чоловіків, які сиділи посеред полиць і стосів книжок. Старший із них запитав мене по-німецьки, чим він може допомогти. Я сказав, що шукаю книжку президента Януковича, що я вже розшукував її по віденських книгарнях, але так і не знайшов.
«Es ist vergriffen», – сказав він. – Тут ще маю пару примірників».
«Розпродано? – перепитав я. – Тут, в Австрії?»
«Nein, – каже він. – Книжки відправили в Україну».
«Ага, – кажу я. – І скільки ж вона коштує?».
«Дев’ятнадцять євро і дев’яносто центів», – почув у відповідь.
Я дав йому 20. Він поліз в ящик, звідки витягнув п’ять примірників, загорнутих у пластик. Він дав мені один і з широкою усмішкою повернув здачу – десять центів.
Зрештою, я можу бути єдиною особою поза президентською адміністрацією, в кого є примірник цієї книги.
Тож як вона виглядає?
Mandelbaum добре опрацював: принаймні, виглядає вона професійно. Дарма, що фантомні письменники Януковича не обтяжувалися такими дрібничками, як цитування, і воліли вдатися до плагіату. Потрібно сказати принаймні щось доброго про це видання, а саме, що хтось, можливо, і сам Янукович, зрозумів, що книжка англійською мовою, написана українським президентом, може бути ефективним способом донести світу інформацію про Україну. Ніхто з попередніх трьох президентів України до цього не додумався. Тож Януковичу треба віддати належне в тому, що він побачив необхідність кроку назустріч світу.
Плагіат – це ще півбіди
Але оскільки книжка – це проект регіоналів, то нічого дивного немає в тому, що вони все спартачили. Плагіат – це ще півбіди. Справжнім дивацтвом є те, що книжка – це звернення до західних інвесторів. Янукович і його «шнурки», мабуть, серйозно думають, що такий собі інвестор буде ухвалювати далекосяжне рішення про інвестування мільйонів, ба навіть мільярдів доларів, спираючись на прочитану книжку…
Кожен, хто хоч колись ходив до школи, міг би розповісти регіоналам, як ухвалюються бізнесові рішення. Що інвестори не довіряють широким усмішкам та розпливчастим запевненням солодкомовних босів, які кажуть, що візьмуть усе під особистий контроль. Те, що потрібно знати інвестору насправді, дуже просто: чи можу я тут заробити? І чи на мою інвестицію не зазіхнуть політичні чи кримінальні хижаки?
Президент може до посиніння запевняти, що все буде добре, але для інвестора значення мають економічні цифри та якість юридичної системи. Зрештою, у світі майже 200 країн. Навіщо інвестувати в країну, де президент обіцяє, що ви тут можете заробити, коли ви можете інвестувати десь інде, де інші бізнесмени уже заробляють? Потрібно бути тупим, але регіоналом із кримінальними зв’язками, щоб цього не розуміти.
А ще ситуацію погіршує, коли регіонал, про якого йдеться, плутає факти. Янукович заявляє, що «реєстрація бізнесу» в Україні триває 27 днів. Для порівняння: 4 – в Сінгапурі, 23 – в Японії, 15 – у Німеччині (див. ст. 247). Згідно з авторитетним рейтингом Doing Business ratings, який складає Світовий Банк та Міжнародна Фінансова Корпорація, єдина цифра, яку вгадав Янукович, це – 4 для Сінгапуру. Насправді, для того, щоб «почати бізнес», потрібно 5 днів у Гонконгу, 107 у Японії, 98 у Німеччині і 112 в Україні.
А могло б бути цікаво
Книга Януковича мала шанс привабити інтерес інвесторів, якби це були відверті, самокритичні мемуари, такий собі роман в стилі Горейшо Елджера* про те, як донбаський хуліган став президентом великої країни. Такого роду книжка могла б знайти навіть доброго видавця в Нью-Йорку, і читачі такої книжки (а вони б точно знайшлися) подумали б, що цей пацан Янукович є без базару крутий чувак.
Звичайно, така книжка когось би зацікавила тільки у тому випадку, якби вона була чесною, а це вже робить неможливим авторство будь-кого з Партії регіонів. На жаль, якби Янукович не був такий марнославний і пихатий, що, мабуть, свідчить про глибоко прихований комплекс меншовартості, він би цілком міг виглядати симпатичним хлопцем. Нічого дивного у тому, що, як казав американський комік Родні Денджерфілд*, «ніхто його, блін, не поважає».
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується з дозволу автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
*Горейшо Елджер (Horatio Alger) – американський письменник 19 століття, відомий своїми дидактичними романами для підлітків про хлопчиків із бідних родин, які завдяки наполегливій праці, чесності та відвазі зуміли завоювати собі достойне місце серед представників середнього класу.
*Родні Денджерфілд (Rodney Dangerfield) – американський комік, актор, автор багатьох монологів та крилатої фрази «ніхто мене не поважає».
Це було непросто. Я розшукував її по книгарнях Києва і Львова кілька тижнів тому, але не знайшов. Дурний, подумав я, хіба ж англомовна книга президента буде продаватися в Україні?
Але ж тоді її напевно можна буде знайти у Відні, правда? Її ж видало віденське видавництво Mandelbaum Verlag, тож, мабуть, там і зацікавлені продати? Правда, ж? А от і ні!
Я обшукав і віденські книгарні, і там також не знайшов. Одна з найбільших книгарень, щось подібне до нашої Barnes & Noble, Morawa, не мала цієї книжки навіть у своєму комп’ютерному пошуку. Почувши це, я подумав, що нічого робити – треба йти до джерела.
Виявилося, що видавництво Mandelbaum Verlag розташувалося на першому поверсі старого буднику на Віпплінґерґассе 23, у Першому районі. Я зайшов і побачив двох чоловіків, які сиділи посеред полиць і стосів книжок. Старший із них запитав мене по-німецьки, чим він може допомогти. Я сказав, що шукаю книжку президента Януковича, що я вже розшукував її по віденських книгарнях, але так і не знайшов.
«Es ist vergriffen», – сказав він. – Тут ще маю пару примірників».
«Розпродано? – перепитав я. – Тут, в Австрії?»
«Nein, – каже він. – Книжки відправили в Україну».
«Ага, – кажу я. – І скільки ж вона коштує?».
«Дев’ятнадцять євро і дев’яносто центів», – почув у відповідь.
Я дав йому 20. Він поліз в ящик, звідки витягнув п’ять примірників, загорнутих у пластик. Він дав мені один і з широкою усмішкою повернув здачу – десять центів.
Зрештою, я можу бути єдиною особою поза президентською адміністрацією, в кого є примірник цієї книги.
Тож як вона виглядає?
Mandelbaum добре опрацював: принаймні, виглядає вона професійно. Дарма, що фантомні письменники Януковича не обтяжувалися такими дрібничками, як цитування, і воліли вдатися до плагіату. Потрібно сказати принаймні щось доброго про це видання, а саме, що хтось, можливо, і сам Янукович, зрозумів, що книжка англійською мовою, написана українським президентом, може бути ефективним способом донести світу інформацію про Україну. Ніхто з попередніх трьох президентів України до цього не додумався. Тож Януковичу треба віддати належне в тому, що він побачив необхідність кроку назустріч світу.
Плагіат – це ще півбіди
Але оскільки книжка – це проект регіоналів, то нічого дивного немає в тому, що вони все спартачили. Плагіат – це ще півбіди. Справжнім дивацтвом є те, що книжка – це звернення до західних інвесторів. Янукович і його «шнурки», мабуть, серйозно думають, що такий собі інвестор буде ухвалювати далекосяжне рішення про інвестування мільйонів, ба навіть мільярдів доларів, спираючись на прочитану книжку…
Кожен, хто хоч колись ходив до школи, міг би розповісти регіоналам, як ухвалюються бізнесові рішення. Що інвестори не довіряють широким усмішкам та розпливчастим запевненням солодкомовних босів, які кажуть, що візьмуть усе під особистий контроль. Те, що потрібно знати інвестору насправді, дуже просто: чи можу я тут заробити? І чи на мою інвестицію не зазіхнуть політичні чи кримінальні хижаки?
Президент може до посиніння запевняти, що все буде добре, але для інвестора значення мають економічні цифри та якість юридичної системи. Зрештою, у світі майже 200 країн. Навіщо інвестувати в країну, де президент обіцяє, що ви тут можете заробити, коли ви можете інвестувати десь інде, де інші бізнесмени уже заробляють? Потрібно бути тупим, але регіоналом із кримінальними зв’язками, щоб цього не розуміти.
А ще ситуацію погіршує, коли регіонал, про якого йдеться, плутає факти. Янукович заявляє, що «реєстрація бізнесу» в Україні триває 27 днів. Для порівняння: 4 – в Сінгапурі, 23 – в Японії, 15 – у Німеччині (див. ст. 247). Згідно з авторитетним рейтингом Doing Business ratings, який складає Світовий Банк та Міжнародна Фінансова Корпорація, єдина цифра, яку вгадав Янукович, це – 4 для Сінгапуру. Насправді, для того, щоб «почати бізнес», потрібно 5 днів у Гонконгу, 107 у Японії, 98 у Німеччині і 112 в Україні.
А могло б бути цікаво
Книга Януковича мала шанс привабити інтерес інвесторів, якби це були відверті, самокритичні мемуари, такий собі роман в стилі Горейшо Елджера* про те, як донбаський хуліган став президентом великої країни. Такого роду книжка могла б знайти навіть доброго видавця в Нью-Йорку, і читачі такої книжки (а вони б точно знайшлися) подумали б, що цей пацан Янукович є без базару крутий чувак.
Звичайно, така книжка когось би зацікавила тільки у тому випадку, якби вона була чесною, а це вже робить неможливим авторство будь-кого з Партії регіонів. На жаль, якби Янукович не був такий марнославний і пихатий, що, мабуть, свідчить про глибоко прихований комплекс меншовартості, він би цілком міг виглядати симпатичним хлопцем. Нічого дивного у тому, що, як казав американський комік Родні Денджерфілд*, «ніхто його, блін, не поважає».
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується з дозволу автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
*Горейшо Елджер (Horatio Alger) – американський письменник 19 століття, відомий своїми дидактичними романами для підлітків про хлопчиків із бідних родин, які завдяки наполегливій праці, чесності та відвазі зуміли завоювати собі достойне місце серед представників середнього класу.
*Родні Денджерфілд (Rodney Dangerfield) – американський комік, актор, автор багатьох монологів та крилатої фрази «ніхто мене не поважає».
