Я чудово почуваюся як секретар Гуманітарної ради – Ганна Герман

– Минулої п’ятниці Президент проводив засідання Гуманітарної ради і наголосив на важливості прийняття стратегії гуманітарного розвитку України.

Він сказав про те, що треба розробити механізм громадського обговорення проблем соціально-гуманітарної сфери, висловив переконання, що ця галузь потребує підвищеної уваги, оскільки має значний вплив на загальний стан суспільства.

Багато писали в пресі про те, що ідеологію гуманітарної сфери в Адміністрації Президента розробляє радник Президента Ганна Герман. То ж хто працює над стратегією розвитку гуманітарної сфери?

Якщо я не помиляюся, вже точно з рік на засіданнях парламентських слухань рекомендації були. Якось не можуть дійти згоди.

Так само, вже в червні, була розмова про те, що ось-ось стратегія буде вже прийнята. Але поки ніяк.

Як правило, гуманітарна сфера завжди опиняється на узбіччі всього того. Все, на що не вистачає, як правило, грошей – це на гуманітарну сферу. Я не помиляюся?

– Це, знаєте, була б ще найменша біда, якби не вистачало грошей. Якщо не вистачає розуміння того, наскільки це важливо для суспільства, то, мені здається, це складніше питання.

Гуманітарна стратегія готова. Її розробила Академія наук України разом з робочою групою Громадської гуманітарної ради при Президентові України. І ця стратегія тепер передана до академій, які є гуманітарними.

– Тобто педагогічних наук, медичних наук.

– Так. Вони зроблять свої експертні висновки. Буде обговорення, організоване широке суспільне обговорення. І будуть зібрані усі пропозиції, зауваження авторитетних діячів культури, науки України. І вже узагальнена така стратегія буде розглянута на спільному засіданні усіх академій разом з Гуманітарною радою і в присутності Президента України. І тоді цей кінцевий документ буде вже як законопроект надісланий до парламенту України.

Це дуже важливо, щоб гуманітарна стратегія стала законом України, так як ми маємо закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», щоб уже ніхто не сперечався над якимись, скажімо, питаннями: чи чиновник має говорити по-українськи, чи по-російськи, щоб не було якихось тут дискусій з приводу питань, визначених для держави.

І, мені здається, гуманітарна стратегія буде підкріплювати той цивілізаційний вибір, який зробили українці 1 грудня 1991 року. І це дуже важливо, щоб до кінця року (Ви знаєте, ми 1 грудня будемо відзначати 20 років референдуму про незалежність) проект, остаточний документ «Гуманітарна стратегія» була подана на розгляд Президента, була заслухана так, як ми говорили, і подана до парламенту.Я вірю, що це відбудеться.

– Але разом з тим напередодні засідання Гуманітарної ради кореспондент Радіо Свобода спілкувався з одним із членів Гуманітарної ради Валерієм Бебиком. І той йому сказав, що Академія наук розробила цю стратегію, але там усе таке дуже загальне: розробити і рекомендувати, і так далі. Мовляв, у такому радянському штибі. І через те це не сподобалося і передане на доопрацювання.

– Я говорила з Валерієм стосовно цього його висловлювання. Він сказав, що він мав на увазі один із попередніх проектів. А проект, який поданий був зі врахуванням і напрацюванням робочої групи Громадської гуманітарної ради і того, що нам представив академік Геєць, коли ми попередньо обговорювали це питання у нас.

Це досить серйозний документ, стратегічний документ. Я думаю, що він розставить багато крапок над «і» і дасть відповіді на ті питання, які сьогодні у суспільстві стоять.

– Тобто, там немає нічого такого тоталітарного, у чому звинувачує Академію наук міністр Табачник?

– Я не хотіла б коментувати якісь оцінки міністра Табачника Академії наук.

Я вважаю, що Українська академія наук знана у світі, яка відіграла колосальну роль у розвитку України, зокрема в її незалежницький період. І я високо ціную досягнення Академії наук, у тому числі проекти, які вони розробили стосовно гуманітарної стратегії.

– Що буде входити? От які основні напрямки цієї гуманітарної стратегії? Що от бачиться під цим?

– Я думаю, що якби ми говорили про те, які ключові слова, на які можна «клікнути», як тепер кажуть тінейджери, можна було б ввести, щоб дістати матрицю цієї стратегії, то це, очевидно, мали б бути слова «толерантність» і «відкритість». Це основні засади, на яких ґрунтується ця стратегія.

– Академік НАНУ Мирослав Попович, коли ми у нього запитали, як він бачить стратегію гуманітарної сфери, сказав ось що:

Мирослав Попович: Це непідйомна задача.

Гуманітарна сфера, як не дивно, – це не просто сфера повсякдення, треба пам’ятати, що це лише на поверхні ВВП.

Будуючи таку стратегію, яка вивела б людей зі стану пригніченості, зневіри у всьому, треба під цим кутом зору тільки будувати стратегію в галузі медицини чи шкільництва.

У такій критичній ситуації, в якій ми сьогодні перебуваємо, це має бути справою уряду.

– Я тільки можу висловити сподівання, що такий шанований учений, як Мирослав Попович, долучиться до остаточної розробки цієї стратегії. І я думаю, що йому є що тут сказати. І ми з величезним задоволенням вислухаємо і приймемо його напрацювання.

– Він говорить про те, що це не підйомна задача. Оскільки, як правило, до гуманітарної сфери руки доходять в якісь критичні моменти. Нинішній момент є таким критичним?

– В Україні багато непідйомних завдань. Майже все те, що ми піднімали за 20 років, здавалося непідйомним. Тому, як каже одна моя приятелька з Донецька, «очі бояться, а руки роблять».

Так що, я думаю, ми повинні за це братися. Бо те, що люди пригнічені, те, що суспільство не бачить основної ідеї, те, що держава сіпається, не знаючи, що є правильно, що є неправильно навіть у дріб’язкових питаннях, дрібних, як, скажімо, те, про що ми вже сьогодні згадували, якою мовою має говорити чиновник: російською чи українською?

А я думаю, що питання про те, якою мовою говорити має чиновник, не повинно стояти взагалі. Чиновник повинен знати ті мови, якими він мусить спілкуватися з громадянами своєї держави. І скількома мовами основними говорять люди в Україні, стількома мовами говорити мусить вміти і чиновник. І в цьому має виражатися його повага до громадянина.

– Але це слово «повинен». Коли у цю студію приходять гості-чиновники, які, на жаль, не володіють українською мовою, вони кажуть: я можу так!

– А я Вам дам пораду, як журналіст журналісту. Ви не запрошуйте тих, хто не вміє говорити!

– А якщо в уряді немає таких, які вміють говорити?

– Я не знаю в уряді людей, які не можуть послуговуватися українською мовою на сьогодні. І українською, і російською. Принаймні тими двома мовами вміють в уряді послуговуватися усі. А я знаю і багато людей в уряді, які послуговуються багатьма мовами. І це чудово!

– Наразі ми послухаємо ще одного філософа – Вадима Скуратівського. Він дещо більш жорстко говорить про гуманітарну сферу.

– Я знаю стиль Вадима Скуратівського. Він завжди був жорсткий. Але в тому завжди була його ціна.

Вадим Скуратівський: Ми у найширшому розумінні цього слова потрапили саме в реакційний простір біжучої української історії. У ньому одна з провладних партій ставить пам’ятники Сталіну, тепер буде ставити пам’ятники Брежнєву і Щербицькому! Уряд закриває на це очі.

Обшуки у Марії Матіос, безкінечні процеси проти тих чи тих українських патріотів! Я маю на увазі виключно гуманітарний аспект цього самого процесу.

Хай добродії з уряду, зрештою, подивляться на репертуар фільмів, які показує наше телебачення. Безкінечний пафос чекістів, безкінечна учта з приводу того, як у грудні 1917 року була витворена оця сама структура, яка потім убила кілька десятків мільйонів людей і в цій країні, і в усьому світі!

– Насамперед я з багатьма речами погоджуюся. І я думаю, що такі жорсткі оцінки треба робити, тому що чим жорсткіші оцінки ми робимо, тим більше вживається якихось заходів для того, щоб якісь помилки не робити і так далі.

Але, з іншого боку, стосовно фільмів. Ну, ми маємо приватні телекомпанії. Влада не повинна (і тут пан Скуратівський повинен повернутися з соціалізму у наш час), не може собі дозволити ані Радіо Свобода давати вказівки, що вам говорити, ані якимось приватним каналам давати вказівки, що вони мають показувати.

Більше того, ми зараз працюємо над тим, щоб і єдиний державний канал телевізійний, який ми маємо, тобто УТ-1, перетворився на громадське телебачення, на суспільне телебачення, щоб там не керувала кнопка, поставлена десь там у кабінеті якогось державного чиновника, а щоб наглядова рада керувала, яка складалася б із представників політичних партій, з представників громадських організацій, зі вчених, у тому числі з таких, як Вадим Скуратівський.

– Попередня влада 5 років намагалася, ви намагаєтеся і …

– 5 років попередня влада намагалася і нічого не зробила! Шлях законопроекту про громадське телебачення дуже тернистий. Ви про це знаєте. І останнє таке наше намагання розчистити то терня з нашої дороги – це було запрошення, до речі, запросив Сергій Льовочкін, голова адміністрації, експертів європейських, щоб вони допомогли нам достосувати, підтягнути цей законопроект до європейських стандартів.

І не тому, що в нашій країні немає фахівців, які не могли б зробити. А тому, що думка європейських експертів часом може бути більш переконливою для українського чиновника, коли йдеться про стандарт. І до неї більше дослухаються. І якщо ми отримали з Кабінету Міністрів законопроект з такими правками, які Громадська рада при Президентові підтримати не могла, то думка європейських експертів тут нам дуже допомогла.

І зараз законопроект у юристів, які підтягують деякі ще моменти, які для Європи вже можуть бути прийнятними, і експерти це пропонували, а для України – ну, ще не дотягують…

– Тобто, політична воля є. На коли можна очікувати?

– До кінця року (сказав Сергій Володимирович Льовочкін мені це) ми в себе, в Адміністрації Президента, дотягнемо і будемо подавати його на розгляд Президенту. Це терміни, які нам Президент дав. Поки що ми їх не порушуємо.

– Маємо запитання від радіослухача.

Слухачка: Якщо ви дійсно будуєте гуманітарну програму, то, будь ласка, підключіть до цього видатного культуролога сучасності Олеся Герасимчука. Щойно була його серйозна програма з цієї теми. Я думаю, що координати його є на радіо «Майдан». Дуже вдячна. Запишіть це прізвище.

– Ми записали це прізвище. І я думаю, що ми не тільки Герасимчука, а багатьох – от сьогодні Попович висловлювався. Ми б хотіли, щоб до обговорення, до пропозицій стосовно стратегії долучилися найкращі, найбільш авторитетні люди України, люди, які авторитетні, власне, у гуманітарній сфері.

Це тільки поможе стратегії, це тільки поможе нам, і це тільки поможе Україні. Тому ми всіляко зацікавлені в якнайширшому залучені якнайширших кіл науковців, культурологів, всіх, хто може до цього долучитися.

– Гуманітарного віце-прем’єра зараз немає. Чия це безпосередня робота? Бо якщо я правильно прочитала те, що я прочитала в ЗМІ, то там було так написано, що Ви заявили, що не маєте великого впливу на гуманітарну політику держави.

– Ми як Гуманітарна рада при Президентові України можемо виробляти рекомендації, якісь погляди, якусь позицію на ту чи інші ділянку роботи, давати уряду якесь наше бачення, як має бути, як, наприклад, на минулій Гуманітарній раді ми дали наше бачення відзначення найвидатніших українців у 2012 році, хто має увійти до цього списку, щоб не було так, що у Верховній Раді одна фракція одного подала, інша – іншого, Кабмін подав третього, погодитися не можуть.

Ми визначили список імен найбільш славетних і впливових українців, які матимуть ювілейні дати у наступному році. І це вже буде, знаєте, бачення спільне державне. Такі бачення ми виробляємо, але реалізовувати цю політику повинен Кабмін.

– Наскільки він готовий її реалізовувати?

– Було б не коректно з мого боку давати оцінку тут Кабінету Міністрів. Я думаю, що добрі фахівці є і в Мінкультури, і в Міносвіти. Те, що потрібна координація спільних дій там у них на місці, я залишаюся при цій думці.

– Тобто, потрібен віце-прем’єр?

– Віце-прем’єр чи як це буде називатися – це не має значення. Хтось мусить координувати це, хтось мусить узагальнювати, тому що Міносвіти і Мінкультури дуже пов’язані між собою, а часом ідуть паралельними шляхами, які ніколи не перетинаються, або навіть йдуть у різні боки.

Тому, я думаю, хоча це ніяк не означає, що я займаюся якимось там лобізмом, чи я маю будь-які претензії на цю посаду – ні. Я повторюю це прямо, щоб журналісти мене добре зрозуміли. Я не маю претензій на будь-які посади. Я чудово почуваюся як секретар Гуманітарної ради при Президентові України. І хотіла б там працювати далі.

– Маємо ще запитання.

Слухач: Пані Ганно, от якби Ви розробляли і якби Ви затверджували цю програму, я чомусь впевнений, що вона б мала правильні відповіді у суспільстві і правильне розуміння у суспільстві.

Але ж ми бачимо, що Партія регіонів, яка сьогодні домінує у Верховній Раді, йшла в цій гуманітарній програмі з темою другої російської мови, там культурне середовище і так далі. Тобто, воно входить у суперечність із тим, як Ви кажете, що цю програму буде пропонувати і розробляти Академія наук, яка дотримується трошки інших ідеологічних засад.

Так от, коли ця тема попаде у Верховну Раду, яке Ваше розуміння того, як воно може бути сприйняте Чечетовим і іншими от тими сьогодні людьми, які представляють «яструбів»?

– Мої колеги у Верховній Раді України з партії, до якої я належу, прекрасно розуміють про те, що Україна не обмежується якимись кількома областями. Це була помилка Ющенка, котрий вважав, що Україна – це лише інтереси тих виборців, які за нього голосували. Я вважаю, що Україна – це і ті виборці, які голосували за нас, і ті, які не голосували, і ті, які будуть, і ті, які не будуть за нас голосувати. Це всі наші люди, і ми повинні балансувати їхні інтереси.

Я не раз казала, що вибрала дуже невдячну роль – захищати, відстоювати інтереси тих людей, які за нас не голосували. Це невдячно, це ніколи нічого не дає такого в кар’єрному рості, але я вважаю це дуже потрібною справою, тому що ми повинні зшивати Україну, ми повинні об’єднуватися навколо таких ідей і таких стратегій, які б однаково добре сприймалися в будь-якому регіоні нашої держави.

– Як цього року збираєтеся відзначати роковини Голодомору? І що конкретно планується? Ви знаєте, що у музеї Голодомору великі проблеми. Там було підтоплення ґрунтів. Незрозуміло, що буде з тими лампами, які освітлюють музей, оскільки це великі кошти.

– Я не хотіла б переводити значення цього дня у кошти, гроші.

Я хотіла б сказати, що, як і минулого рок, вся країна на найвищому рівні буде відзначати цей день і віддасть шану тим мільйонним жертвам, які має Україна від Голодомору. І я хотіла би сказати, що і нині, і завтра, і післязавтра, і всі роки, які роки ми будемо перебувати при владі, ця дата буде гідно пошанована.

– Одне з неприємних запитань, яке стосується розвитку гуманітарної сфери.

Завтра, наприклад, Президент України поїде до Вроцлава, оскільки там буде 200 років університету. Очевидно, будуть святкування і буде розглядатися питання приєднання України до ЄС.

Але чи будуть розглядатися там питання гуманітарні? Що Ви там очікуєте почути?

– Оскільки сам привід 200-ліття університету – це велика гуманітарна тема, розвиток українських університетів, створення спільних українсько-польських університетів, над якими працюємо вже стільки, скільки я себе пам’ятаю в незалежній Україні, об’єднання молодіжних ініціатив польсько-українських – це велика тема, яка безперечно обговорюється і, зокрема, на засіданнях консультативних комітетів при президентах України і Польщі, які, до речі, відновили свою роботу і досить жваво тепер впливають на розвиток українсько-польських стосунків.

Я б сказала зараз навіть, що роль цих комітетів при президентах, який з нашого боку очолює глава Адміністрації Президента України, а з польського боку – шеф канцелярії Президента Польщі, то роль цих комітетів консультативних стала визначальною в українсько-польських відносинах. І ми можемо сьогодні впевнено сказати, що ці відносини зараз перебувають на досить високому рівні.

– Очевидно, там буде порушуватися і питання політичне. Ви знаєте, яке.

– Я не знаю, про що Ви говорите. Всі питання політичні. І відносини українсько-польські – це теж політичне питання.

– Я говорю про те, що Польща зараз головує в ЄС. А у нас питання – 19 грудня ми очікуємо приєднання до асоціації. Наскільки готові ми до розгляду цих питань?

– Я думаю, що 19 грудня покаже, наскільки ми готові. А зараз Україна робить все для того, щоб продемонструвати таку готовність і щоб зробити все для того, щоб ми виконали всі свої зобов’язання.

– Неприємна сторінка – це… От говорили багато про плагіат у книжці Президента. Це стараються оминати. Але вчора я читала блог професора Мотиля, який купив цю книгу в австрійському видавництві. Там йому вдалося купити лише один екземпляр, бо видавець сказав йому, що все інше закупила українська сторона. Але купити це ні в Україні, ніде не можна.

Чи буде поставлена крапка у цьому?

– Я думаю, що крапка поставлена. У крайньому разі я не маю тут що Вам сказати нового.

– А чи хтось шукав, хто став винним? Цим хтось займався?

– Про все це було сказано багато разів. І я думаю, що ця тема… Зараз я не бачу причин знову її піднімати.

– Ефір завершується – все ж таки з оптимістичним поглядом на гуманітарний розвиток.

– Тільки з оптимістичним!

Нас рятує те, що ми завжди вірили у свою країну. І це допомагало нам проходити найважчі періоди і у встановленні, і в її розвитку. І я думаю, що віра і оптимізм – це те, на чому ґрунтується наше переконання в успіхові українських реформ.