Учені не мають одностайності щодо критерій оцінки змін у суспільстві. На думку російського науковця Олександра Гаспарішвілі, в колишніх радянських республіках на розвиток демократії впливають не соціальні процеси, не економічні – велику роль відіграє політична ситуація.
Кандидат філософських наук, завідувач лабораторії вивчення громадської думки Центру соціологічних досліджень Московського держуніверситету імені Михайла Ломоносова Олександр Гаспарішвілі каже: «Розвиток нових республік не можна порівнювати». У цьому він переконався під час проведення дослідження соціально-економічних змін у пострадянських країнах.
«Дослідження показали цікаві тенденції: соціальні, економічні, культурні, політичні зміни не просто неспівставні, а всі процеси занадто різнопланові, у деяких країнах навіть дивні, що і мови не може бути про їхнє порівняння», – каже російський дослідник.
Соціолог, ректор Харківського національного університету імені Василя Каразіна Віль Бакіров озвучив свої запитання, на які йому хотілося б отримати відповіді від наукового товариства.
«А чи було якесь реальне підґрунтя для демократичних перетворень на пострадянському просторі? Якщо не було таких передумов, тоді все зрозуміло – їх не було, а отже, і не варто було очікувати чогось доброго, надзвичайного. Або підґрунтя для демократичних змін було, тоді всі процеси поступово відбувалися, природньо. Утім, наші очікування передчасні, й просто доведеться зачекати 30, 40, 50 років. Або третій варіант оцінки того, що відбулося в наших країнах: передумови для демократичних змін у суспільстві були, але допущено низку якихось серйозних прорахунків, помилок, і тому ми «маємо те, що маємо», – сказав ректор.
Крістіан Герпфер, провідний професор кафедри політології та міжнародних відносин британського Королівського коледжу Університету Абердина, бачить єдиний успішний шлях розвитку для України – це вступ до Європейського Союзу. Хоча, на переконання експерта з питань трансформаційних процесів, у пострадянських країнах це станеться у далекому майбутньому.
Він проти того, щоб Україна відігравала роль буферної зони між Росією та Європою. «Щороку буваю в Україні. Україна – це частина мого життя. Я хочу бачити Україну в Європейському Союзі», – каже він.
У деяких колишніх радянських країнах європейські цінності стають нормою, принаймні, вони цього прагнуть, казали дослідники. Наявність свободи слова, хоч і з деякими викривленнями, свободи інформації, багатопартійність, демократичні вибори, лібералізація культурного та духовного життя, толерантність до представників етнічних груп та навіть поява секонд-хендів – це соціологи відносять до надбань. А деморалізація суспільства, політичні переслідування, корупція і лобіювання бізнес-інтересів у вищих ешелонах влади – ці фактори експерти відносять до недоліків, які не дозволили, наприклад, Україні пройти шлях до вступу в ЄС за той час, який знадобився країнам Балтії та колишнього «соцтабору».
За спостереженнями Миколи Чурилова, доктора соціологічних наук, генерального директора компанії SOCIS (Україна), стосовно змін у соціальних потребах людей та їхніх цінностей за останні двадцять років, на початку 1990-х років українці передусім нарікали на брак харчів, меблів і гарного одягу, на проблеми з житлом, можливості гарного відпочинку, сьогоднішні ж їхні нарікання – на медичне обслуговування, дотримання прав людини та демократичних цінностей.
Кандидат філософських наук, завідувач лабораторії вивчення громадської думки Центру соціологічних досліджень Московського держуніверситету імені Михайла Ломоносова Олександр Гаспарішвілі каже: «Розвиток нових республік не можна порівнювати». У цьому він переконався під час проведення дослідження соціально-економічних змін у пострадянських країнах.
«Дослідження показали цікаві тенденції: соціальні, економічні, культурні, політичні зміни не просто неспівставні, а всі процеси занадто різнопланові, у деяких країнах навіть дивні, що і мови не може бути про їхнє порівняння», – каже російський дослідник.
Соціолог, ректор Харківського національного університету імені Василя Каразіна Віль Бакіров озвучив свої запитання, на які йому хотілося б отримати відповіді від наукового товариства.
«А чи було якесь реальне підґрунтя для демократичних перетворень на пострадянському просторі? Якщо не було таких передумов, тоді все зрозуміло – їх не було, а отже, і не варто було очікувати чогось доброго, надзвичайного. Або підґрунтя для демократичних змін було, тоді всі процеси поступово відбувалися, природньо. Утім, наші очікування передчасні, й просто доведеться зачекати 30, 40, 50 років. Або третій варіант оцінки того, що відбулося в наших країнах: передумови для демократичних змін у суспільстві були, але допущено низку якихось серйозних прорахунків, помилок, і тому ми «маємо те, що маємо», – сказав ректор.
Крістіан Герпфер, провідний професор кафедри політології та міжнародних відносин британського Королівського коледжу Університету Абердина, бачить єдиний успішний шлях розвитку для України – це вступ до Європейського Союзу. Хоча, на переконання експерта з питань трансформаційних процесів, у пострадянських країнах це станеться у далекому майбутньому.
Він проти того, щоб Україна відігравала роль буферної зони між Росією та Європою. «Щороку буваю в Україні. Україна – це частина мого життя. Я хочу бачити Україну в Європейському Союзі», – каже він.
У деяких колишніх радянських країнах європейські цінності стають нормою, принаймні, вони цього прагнуть, казали дослідники. Наявність свободи слова, хоч і з деякими викривленнями, свободи інформації, багатопартійність, демократичні вибори, лібералізація культурного та духовного життя, толерантність до представників етнічних груп та навіть поява секонд-хендів – це соціологи відносять до надбань. А деморалізація суспільства, політичні переслідування, корупція і лобіювання бізнес-інтересів у вищих ешелонах влади – ці фактори експерти відносять до недоліків, які не дозволили, наприклад, Україні пройти шлях до вступу в ЄС за той час, який знадобився країнам Балтії та колишнього «соцтабору».
За спостереженнями Миколи Чурилова, доктора соціологічних наук, генерального директора компанії SOCIS (Україна), стосовно змін у соціальних потребах людей та їхніх цінностей за останні двадцять років, на початку 1990-х років українці передусім нарікали на брак харчів, меблів і гарного одягу, на проблеми з житлом, можливості гарного відпочинку, сьогоднішні ж їхні нарікання – на медичне обслуговування, дотримання прав людини та демократичних цінностей.
