Документи з архівів колишнього КДБ, бібліотек Нью-Йорка, архіву українських емігрантів у Міннесотському університеті, канадського Національного архіву в Оттаві, Української академії наук у Вінніпезі, приватних архівів із листами Тараса Бульби-Боровця упорядник Володимир Сергійчук збирав упродовж десятка років.
Книга містить протоколи допитів НКВС, агентурні донесення, інформаційні листи, інструкції з організації повстанського підпілля, листівки і накази, підписані отаманом «Поліської Січі», а також повідомлення радянських партизанів, польських і німецьких спецслужб, спогади німецьких дипломатів та радянських офіцерів, котрі вели переговори з отаманом.
Командир, політик, публіцист
Володимир Сергійчук розповідає, що з кожним новим документом утверджувалася його думка про Боровця як людину честі і далекоглядного політика. Власне, документи підтвердили те, про що він говорить у спогадах. Великим відкриттям для дослідника була публіцистична спадщина Боровця, серед якої – і сатиричні листи Тараса Бульби-Боровця, які свідчать про непересічний літературний талант повстанського отамана.
«З його статей на політичну тему можна довідатися про те, що це справді український державник», – констатує укладач 800-сторінкової збірки.
Вражає зміст Відкритого листа Тараса Бульби-Боровця до членів Проводу ОУН під проводом Степана Бандери із закликом створити Українську народну революційну раду і припинити криваву міжусобицю. Його зміст розкриває нам суть автора як далекоглядного політика, відданого не лише ідеї українського суверенітету, а й принципам людяності і єдності усіх державницьких сил.
Тут ідеться і про складні взаємостосунки різних гілок повстанського руху, і про ретельні пошуки порозуміння з боку Бульби-Боровця. За що Ви боретеся? За Україну чи ОУН? За українську державу чи за диктатуру в тій державі? За український народ чи тільки за свою партію? – ці запитання ватажка повстанського руху, на жаль, лишаються актуальними донині.
Був супротивником будь-яких розправ із мирним населенням
Примітно, що презентація книги у Рівному відбулася напередодні страшних роковин – 70-річчя розстрілу практично всього єврейського населення міста. Кілька днів тому в одній із місцевих газет з’явилася стаття колишнього радянського партизана зі звинуваченням бульбівців щодо участі у розстрілах.
Як зауважив Володимир Сергійчук, оприлюднені в книзі документи свідчать, що рада «Поліської Січі» категорично відмовилась брати участь у розстрілах олевських євреїв, а сам Боровець, попередньо попередивши равина про ймовірну розправу, вивіз зі свого рідного села Бистричі до Рівного єврейську дівчину, яка попросила про допомогу.
Ці факти підтверджують і архівні документи, віднайдені житомирським істориком Сергієм Стельняковичем, розповіла під час зустрічі просвітянка з Березного Алла Куц.
«Він знайшов архівні документи про те, що в 1946 році над Бульбою-Боровцем в Англії відбувся суд за звинуваченням нібито в участі в цих розстрілах (в Олевську на Житомирщині – ред.). Були залучені тисячі свідків, але ніхто цього не підтвердив. Тож його виправдали. І є цей виправдальний вирок», – зазначила Алла Куц.
Підтвердження непричетності Бульби-Боровця та його побратимів до актів Голокосту знайшли своє місце і в новому виданні, зауважив Володимир Сергійчук. Адже старшинська рада «Поліської Січі» відмовилася і засудила цей акт.
Для того, щоб остаточно поставити крапку в цьому питанні, Володимир Сергійчук передивився документи Житомирського, Рівненського, Волинського і Тернопільського архівів. Радянські документи 1944 року чітко зафіксували прізвища нацистів – винуватців розстрілів. І – жодного українського прізвища. Автор чітко розмежовує зрадників, котрі могли служити в німецькій поліції та брати участь у каральних акціях, і власне повстанців, які корилися наказу командира, а тому не були причетними до нацистських розправ.
Книга розкриває погляди Бульби-Боровця на «польське питання», з чого випливає: командир «Поліської Січі» був супротивником будь-яких розправ із мирним населенням, незалежно від національності, і закликав до такого ставлення.
«Українці мають ставитися з повагою до права інших народів на самовизначення»
Багатьох читачів зацікавить опублікований у книзі цикл розвідок Бульби-Боровця з національного питання – «Україна і тюрки», «Україна і Кавказ», «Україна і Росія». Укладач зауважує, що автор цих статей вважав: «Українці мають ставитися з повагою до права інших народів на самовизначення. Скажімо, коли йдеться про корінні етноси Північного Кавказу, на землі яких російський царат свого часу переселив запорожців, то Бульба-Боровець хотів би, щоб українці знайшли з ними порозуміння з уваги на їхню автохтонну присутність».
Видання побачило світ з ініціативи нині покійного отамана Волинського козацтва Василя Червонія та за фінансової підтримки американського громадянина Мирослава Смородського, сина начальника штабу «Поліської Січі» Петра Смородського. По одному примірнику книги потрапить до кожної районної бібліотеки та кожного українського вишу, запевнив її укладач Володимир Сергійчук.
Книга містить протоколи допитів НКВС, агентурні донесення, інформаційні листи, інструкції з організації повстанського підпілля, листівки і накази, підписані отаманом «Поліської Січі», а також повідомлення радянських партизанів, польських і німецьких спецслужб, спогади німецьких дипломатів та радянських офіцерів, котрі вели переговори з отаманом.
Командир, політик, публіцист
Володимир Сергійчук розповідає, що з кожним новим документом утверджувалася його думка про Боровця як людину честі і далекоглядного політика. Власне, документи підтвердили те, про що він говорить у спогадах. Великим відкриттям для дослідника була публіцистична спадщина Боровця, серед якої – і сатиричні листи Тараса Бульби-Боровця, які свідчать про непересічний літературний талант повстанського отамана.
«З його статей на політичну тему можна довідатися про те, що це справді український державник», – констатує укладач 800-сторінкової збірки.
Вражає зміст Відкритого листа Тараса Бульби-Боровця до членів Проводу ОУН під проводом Степана Бандери із закликом створити Українську народну революційну раду і припинити криваву міжусобицю. Його зміст розкриває нам суть автора як далекоглядного політика, відданого не лише ідеї українського суверенітету, а й принципам людяності і єдності усіх державницьких сил.
Тут ідеться і про складні взаємостосунки різних гілок повстанського руху, і про ретельні пошуки порозуміння з боку Бульби-Боровця. За що Ви боретеся? За Україну чи ОУН? За українську державу чи за диктатуру в тій державі? За український народ чи тільки за свою партію? – ці запитання ватажка повстанського руху, на жаль, лишаються актуальними донині.
Був супротивником будь-яких розправ із мирним населенням
Примітно, що презентація книги у Рівному відбулася напередодні страшних роковин – 70-річчя розстрілу практично всього єврейського населення міста. Кілька днів тому в одній із місцевих газет з’явилася стаття колишнього радянського партизана зі звинуваченням бульбівців щодо участі у розстрілах.
Як зауважив Володимир Сергійчук, оприлюднені в книзі документи свідчать, що рада «Поліської Січі» категорично відмовилась брати участь у розстрілах олевських євреїв, а сам Боровець, попередньо попередивши равина про ймовірну розправу, вивіз зі свого рідного села Бистричі до Рівного єврейську дівчину, яка попросила про допомогу.
Ці факти підтверджують і архівні документи, віднайдені житомирським істориком Сергієм Стельняковичем, розповіла під час зустрічі просвітянка з Березного Алла Куц.
«Він знайшов архівні документи про те, що в 1946 році над Бульбою-Боровцем в Англії відбувся суд за звинуваченням нібито в участі в цих розстрілах (в Олевську на Житомирщині – ред.). Були залучені тисячі свідків, але ніхто цього не підтвердив. Тож його виправдали. І є цей виправдальний вирок», – зазначила Алла Куц.
Підтвердження непричетності Бульби-Боровця та його побратимів до актів Голокосту знайшли своє місце і в новому виданні, зауважив Володимир Сергійчук. Адже старшинська рада «Поліської Січі» відмовилася і засудила цей акт.
Для того, щоб остаточно поставити крапку в цьому питанні, Володимир Сергійчук передивився документи Житомирського, Рівненського, Волинського і Тернопільського архівів. Радянські документи 1944 року чітко зафіксували прізвища нацистів – винуватців розстрілів. І – жодного українського прізвища. Автор чітко розмежовує зрадників, котрі могли служити в німецькій поліції та брати участь у каральних акціях, і власне повстанців, які корилися наказу командира, а тому не були причетними до нацистських розправ.
Книга розкриває погляди Бульби-Боровця на «польське питання», з чого випливає: командир «Поліської Січі» був супротивником будь-яких розправ із мирним населенням, незалежно від національності, і закликав до такого ставлення.
«Українці мають ставитися з повагою до права інших народів на самовизначення»
Багатьох читачів зацікавить опублікований у книзі цикл розвідок Бульби-Боровця з національного питання – «Україна і тюрки», «Україна і Кавказ», «Україна і Росія». Укладач зауважує, що автор цих статей вважав: «Українці мають ставитися з повагою до права інших народів на самовизначення. Скажімо, коли йдеться про корінні етноси Північного Кавказу, на землі яких російський царат свого часу переселив запорожців, то Бульба-Боровець хотів би, щоб українці знайшли з ними порозуміння з уваги на їхню автохтонну присутність».
Видання побачило світ з ініціативи нині покійного отамана Волинського козацтва Василя Червонія та за фінансової підтримки американського громадянина Мирослава Смородського, сина начальника штабу «Поліської Січі» Петра Смородського. По одному примірнику книги потрапить до кожної районної бібліотеки та кожного українського вишу, запевнив її укладач Володимир Сергійчук.
