«Страшні роки», «Людина, яка втратила батьківщину», «Вони теж були людьми», «Дні смерті і страху» – це назви лише кількох, можливо, найкращих творів з-поміж 26 романів і повістей Дженгіза Дагджи. Більшість із них – про Крим і про гірку долю кримських татар. Його власне життя було сповнене не меншої трагічності і драматизму: армія, війна, полон, концтабір, одруження з польською дівчиною, еміграція і літературне визнання. Після війни він так ні разу і не побував у Криму, хоча, як сам писав, жив лише Кримом.
Відомий кримський історик Гульнара Бекирова каже, що Дженгіз Дагджи у максимально концентрованій формі сформулював національну ідею кримських татар післядепортаційного періоду.
«Ось такі слова: для нас Крим став у повному розумінні слова джерелом духовної сили. Без Криму для нас не було сенсу життя. І під цими словами письменника може підписатися будь-який кримський татарин, незалежно, де він живе», – зазначає Бекирова.
Чи прочитають українці Дженгіза Дагджи?
Президент Світового конгресу кримських татар Рефат Чубаров каже, що Дженгіз Дагджи, який став класиком турецької літератури і знаним європейським та тюркським письменником, поки що мало відомий в Україні і, зокрема, в Криму. Лише зараз його творчість стає відомою його співвітчизникам. Проте у світі він прославився не лише завдяки майстерності свого слова, але й тим, що був великим гуманістом, пропагував толерантність, терпимість та етнічну взаємоповагу.
«Саме через таке осмислення у своїх творах долі людства у 20-му столітті, зокрема, долі свого народу, Дженгіз Дагджі, як на мене, посів належне місце в європейській літературі, в основі якої покладені принципи гуманізму та любові до свого – через любов до всього людства», – зауважив Чубаров.
Другого жовтня тіло письменника доставили з Лондона через Анкару до Сімферополя. Тут у міській мечеті Кебір-джамі пройшов поминальний намаз, який провели муфтій Криму Еміралі Аблаєв і головний муфтій Туреччини Мехмет Гермез. Свої співчуття рідним і близьким покійного висловив прем’єр-міністр Турецької Республіки Реджеп Ердоган. У своєму листі він назвав внесок Дженгіза Дагджи у тюркську літературу «безцінним».
Меджліс кримськотатарського народу розцінив смерть письменника як «велику втрату для національної літератури, культури і духовності кримських татар».
На поховання Дженгіза Дагджи прибули міністр закордонних справ Туреччини Ахмед Давутоглу, міністр культури Ертугрул Гюнай, відомі турецькі літератори і вчені. Українську владу представляли віце-прем’єр кримського уряду Георгій Псарьов, міністр культури автономії Олена Плакида і постійний представник Президента України в Криму Віктор Плакида.
Поховали письменника, як він і заповідав, на мусульманському кладовищі його рідного села Кизил-Таш, де лежить прах його батьків. Це село нині має назву Краснокам’янка і більш відоме елітним вином із винограду, що росте лише тут – Мускат Червоного каменя. Дженгіз Дагджи писав у своїх творах, як в дитинстві саджав ці виноградні кущі і як ними опікувався.
І Рефат Чубаров, і Гульнара Бекирова в інтерв’ю Радіо Свобода повідомили, що ініціюватимуть переклад його найкращих творів українською мовою.
Відомий кримський історик Гульнара Бекирова каже, що Дженгіз Дагджи у максимально концентрованій формі сформулював національну ідею кримських татар післядепортаційного періоду.
«Ось такі слова: для нас Крим став у повному розумінні слова джерелом духовної сили. Без Криму для нас не було сенсу життя. І під цими словами письменника може підписатися будь-який кримський татарин, незалежно, де він живе», – зазначає Бекирова.
Чи прочитають українці Дженгіза Дагджи?
Президент Світового конгресу кримських татар Рефат Чубаров каже, що Дженгіз Дагджи, який став класиком турецької літератури і знаним європейським та тюркським письменником, поки що мало відомий в Україні і, зокрема, в Криму. Лише зараз його творчість стає відомою його співвітчизникам. Проте у світі він прославився не лише завдяки майстерності свого слова, але й тим, що був великим гуманістом, пропагував толерантність, терпимість та етнічну взаємоповагу.
«Саме через таке осмислення у своїх творах долі людства у 20-му столітті, зокрема, долі свого народу, Дженгіз Дагджі, як на мене, посів належне місце в європейській літературі, в основі якої покладені принципи гуманізму та любові до свого – через любов до всього людства», – зауважив Чубаров.
Другого жовтня тіло письменника доставили з Лондона через Анкару до Сімферополя. Тут у міській мечеті Кебір-джамі пройшов поминальний намаз, який провели муфтій Криму Еміралі Аблаєв і головний муфтій Туреччини Мехмет Гермез. Свої співчуття рідним і близьким покійного висловив прем’єр-міністр Турецької Республіки Реджеп Ердоган. У своєму листі він назвав внесок Дженгіза Дагджи у тюркську літературу «безцінним».
Меджліс кримськотатарського народу розцінив смерть письменника як «велику втрату для національної літератури, культури і духовності кримських татар».
На поховання Дженгіза Дагджи прибули міністр закордонних справ Туреччини Ахмед Давутоглу, міністр культури Ертугрул Гюнай, відомі турецькі літератори і вчені. Українську владу представляли віце-прем’єр кримського уряду Георгій Псарьов, міністр культури автономії Олена Плакида і постійний представник Президента України в Криму Віктор Плакида.
Поховали письменника, як він і заповідав, на мусульманському кладовищі його рідного села Кизил-Таш, де лежить прах його батьків. Це село нині має назву Краснокам’янка і більш відоме елітним вином із винограду, що росте лише тут – Мускат Червоного каменя. Дженгіз Дагджи писав у своїх творах, як в дитинстві саджав ці виноградні кущі і як ними опікувався.
І Рефат Чубаров, і Гульнара Бекирова в інтерв’ю Радіо Свобода повідомили, що ініціюватимуть переклад його найкращих творів українською мовою.
