– Тільки-но Микола Азаров заявив, що Росія погодилася переглянути газові контракти, як речник «Газпрому» спростував таку заяву. Хоча при цьому Сергій Купріянов визнав, що позиції сторін на переговорах вдалося зблизити. Чим же можуть завершитися «газові переговори» України та Росії? Вдасться умовити Москву переглянути контракти 2009 року? І якщо вдасться, то якою ціною для України?
– Думаю, Україні та Росії вдасться досягнути певного компромісу, в тому числі стосовно перегляду чинної угоди. Її часто називають угодою «імені Тимошенко», бо саме вона її підписувала 2009 року. Інша річ, що я не плекав би ілюзій щодо саме успішності переговорів Януковича цими днями у Москві, де він зустрічався з Путіним і Медведєвим. Однозначно, що він струсив пил зі старих своїх пропозицій про газотранспортний консорціум. Такий розвиток подій не є несподіванкою. Бо якщо підходити по-діловому до переговорів, то Україна (на жаль чи на щастя) залишилася тільки з одним козирем на руках – ГТС. Маються на увазі й магістральні газопроводи, й підземні сховища України. Зрештою, в цьому є певний успіх, що Росія частково визнала (наразі неформально), що вона не шантажуватиме постійно Україну чи «білоруським сценарієм», чи вступом до Митного союзу. А переговори відбуватимуться навколо управління українською ГТС.
– А наскільки реальне взагалі створення саме в тристоронньому форматі газового консорціуму між Україною, Росією та ЄС?
– Я вважаю, що дуже реальне. І причина цього в економічній площині. Криза, що триває зараз і в Європейському Союзі, і у світі загалом, є доволі серйозною. Буквально днями і МВФ, і європейські банки дійшли згоди, що фактично весь Євросоюз стоїть на межі дефолту, і Росія у намірах одержати підтримку на черговий свій проект «Південний потік» має категоричну відмову.Росія розвернулася тепер обличчям до України. І Москва намагатиметься використовувати і розширювати можливості української газотранспортної системи. Ідея консорціуму виникла ще 2002-2003 року і тоді ж йшлося про добудову двох газопроводів. Один із них – газогін Богородчани-Ужгород: невеличка ділянка в українських Карпатах, 230 кілометрів. Ця ділянка за нинішніми цінами обійдеться у мільярд доларів, а не в 20 мільярдів, які запланували на «Південний потік». І лише за рахунок цієї маленької ділянки можна збільшити постачання газу до ЄС на 20 мільярдів кубометрів. Є ще один газопровід: Александров Гай-Новопсков. Він також дозволить збільшити постачання газу до ЄС на 20 мільярдів кубометрів.
– Наважитеся дати прогноз? Наскільки виключається повторення подій того ж 2009 року, коли «газова суперечка» між Україною та Росією сягнула крайнього ступеню і справа дійшла до припинення подачі газу для України та зменшення постачання для європейських споживачів? Можливе зараз повторення такого сценарію?
– Цього разу, на Новий рік, повторення такого сценарію можливе тільки в тому випадку, якщо Україні не вдасться отримати кредит МВФ, фінансові гарантії МВФ, і «Нафтогаз України» постане перед жорстким вибором – платити чи ні? Просто бракуватиме коштів. Але думаю, що Україні та Росії вдасться домовитися. Хоча при цьому Україні, на жаль, доведеться поступатися частиною ГТС. І тут дуже важлива позиція Януковича та української влади взагалі. Оскільки поступитися можна, але на паритетних умовах. Консорціум має відбуватися у форматі трьох: Україна – компанія з ЄС – «Газпром». При цьому Україна має зберегти 50% у такому проекті. «Газпром» нехай домовляється з ЄС, як хоче. І нюанс важливий у тому, що це має стосуватися тільки підземних газосховищ.
– Думаю, Україні та Росії вдасться досягнути певного компромісу, в тому числі стосовно перегляду чинної угоди. Її часто називають угодою «імені Тимошенко», бо саме вона її підписувала 2009 року. Інша річ, що я не плекав би ілюзій щодо саме успішності переговорів Януковича цими днями у Москві, де він зустрічався з Путіним і Медведєвим. Однозначно, що він струсив пил зі старих своїх пропозицій про газотранспортний консорціум. Такий розвиток подій не є несподіванкою. Бо якщо підходити по-діловому до переговорів, то Україна (на жаль чи на щастя) залишилася тільки з одним козирем на руках – ГТС. Маються на увазі й магістральні газопроводи, й підземні сховища України. Зрештою, в цьому є певний успіх, що Росія частково визнала (наразі неформально), що вона не шантажуватиме постійно Україну чи «білоруським сценарієм», чи вступом до Митного союзу. А переговори відбуватимуться навколо управління українською ГТС.
– А наскільки реальне взагалі створення саме в тристоронньому форматі газового консорціуму між Україною, Росією та ЄС?
– Я вважаю, що дуже реальне. І причина цього в економічній площині. Криза, що триває зараз і в Європейському Союзі, і у світі загалом, є доволі серйозною. Буквально днями і МВФ, і європейські банки дійшли згоди, що фактично весь Євросоюз стоїть на межі дефолту, і Росія у намірах одержати підтримку на черговий свій проект «Південний потік» має категоричну відмову.Росія розвернулася тепер обличчям до України. І Москва намагатиметься використовувати і розширювати можливості української газотранспортної системи. Ідея консорціуму виникла ще 2002-2003 року і тоді ж йшлося про добудову двох газопроводів. Один із них – газогін Богородчани-Ужгород: невеличка ділянка в українських Карпатах, 230 кілометрів. Ця ділянка за нинішніми цінами обійдеться у мільярд доларів, а не в 20 мільярдів, які запланували на «Південний потік». І лише за рахунок цієї маленької ділянки можна збільшити постачання газу до ЄС на 20 мільярдів кубометрів. Є ще один газопровід: Александров Гай-Новопсков. Він також дозволить збільшити постачання газу до ЄС на 20 мільярдів кубометрів.
– Наважитеся дати прогноз? Наскільки виключається повторення подій того ж 2009 року, коли «газова суперечка» між Україною та Росією сягнула крайнього ступеню і справа дійшла до припинення подачі газу для України та зменшення постачання для європейських споживачів? Можливе зараз повторення такого сценарію?
– Цього разу, на Новий рік, повторення такого сценарію можливе тільки в тому випадку, якщо Україні не вдасться отримати кредит МВФ, фінансові гарантії МВФ, і «Нафтогаз України» постане перед жорстким вибором – платити чи ні? Просто бракуватиме коштів. Але думаю, що Україні та Росії вдасться домовитися. Хоча при цьому Україні, на жаль, доведеться поступатися частиною ГТС. І тут дуже важлива позиція Януковича та української влади взагалі. Оскільки поступитися можна, але на паритетних умовах. Консорціум має відбуватися у форматі трьох: Україна – компанія з ЄС – «Газпром». При цьому Україна має зберегти 50% у такому проекті. «Газпром» нехай домовляється з ЄС, як хоче. І нюанс важливий у тому, що це має стосуватися тільки підземних газосховищ.
