У нинішнього керівництва нашої держави – особливий нюх на гроші. Не на свої, звичайно. А на гроші народу, тобто на наші з вами. Колишні керівництва країни мали добрий нюх на державні гроші, і через цей нюх державні гроші перетворювалися на особисті і швидко зникали. І от прийшов такий час, коли в державі перестало вистачати грошей на існування самої держави. Та й людей при владі, кожен з яких вважає, що «Держава – це я!», не зменшилося. Воно ж і зрозуміло.
Кожна мала частина держави, хай ось навіть, наприклад, Київський зоопарк, просто пищить-як-хоче принести трошки грошей і своєму начальству. Тому я, як приватна фізична особа, купую яйця в супермаркеті по 8 гривень, оплачуючи всякі там накрутки, включаючи маржу прибутку магазину, а Київський зоопарк купує яйця по 18 гривень за десяток, оплачуючи складнішу комбінацію, по якій зайві десять гривень діляться, дробляться і йдуть по декількох таємних напрямках. Це звичайне явище.
Все, що купується за державний рахунок, коштує набагато дорожче, ніж те ж саме, куплене простим громадянином. Будь це яйця, для того, щоб годувати київських слонів омлетом, або плаваюча бурова установка для української нафтової промисловості, з допомогою якої будуть шукати нафту на Шацьких озерах або в Південно-Бузькому лимані, держава завжди свідомо переплатить. Тому, що вона щедра. І тому, що держава – це не ми, а ВОНИ, що складаються з багаторазового «Я».
Але раніше вона, точніше, ВОНИ примудрялися переплачувати за держзамовлення і держтовар, легко обходячи закони про тендер, і одночасно виплачувати населенню, що бідніє, соціальну допомогу та пенсії. А тепер ось на соцдопомогу і пенсії не вистачає. Тому яйця для слонів залишаться по 18 гривень за десяток. (Цікаво, які ж інші були запропоновані ціни на тендері, якщо нижня ціна вперлася в цифру 18?) А от із соцвиплатами і пенсіями так далі жити у держави не виходить. Треба вибирати: або слони у зоопарку, або соціальні виплати.
Звичайно, ми з дитинства виховувалися в любові і повазі до тваринного світу. Якщо хтось із нас в результаті складних державних процесів, спрямованих на скорочення соціальних виплат і пенсій, які називаються одним словом «реформування», виявиться без копійки в кишені і без даху над головою і таким чином повернеться в стан дуже високо розвиненої, але все-таки тварини, він сміливо зможе піти у київський зоопарк і проситися в клітку, яку, напевно, скоро встановлять, з написом «Homo sapiens». Ось тоді і йому дістанеться яєчня з цих чудових яєць по 18 гривень за десяток.
Зі ЗМІ зникло поняття «середній клас»
Ви, до речі, помітили, що з преси, з радіо та телепередач випало і зникло останнім часом поняття «середній клас»? Мені от цікаво: воно випадково зникло або по команді, за якою в 2008 році на приватних і державних каналах було під забороною слово «криза»? Пам’ятаю, як прийшов я на запис одного ток-шоу і мене відразу попередили: «Краще слово КРИЗА не вживати, все одно виріжуть!»
І ось бачите, прибрали слово з ефіру, і обійшла світова криза Україну стороною! Європа досі економічно обсипається, страждає. У Греції з кожним днем все гірше і гірше, в Італії теж, у Великобританії тільки за останній час близько ста тисяч держслужбовців звільнено. А у нас – порядок! Ми цього не допустили! Не можуть на нашій суверенній території конкурувати дві кризи: рідна українська і якась там світова.
Наша криза краща і стійкіша. Ми навчилися при ній жити, незважаючи на правила та умови, що міняються майже щодня.
Але ось тепер закрадається підозра, що словосполучення «середній клас» теж свідомо прибрано з громадського вжитку. А значить, високі державні уми нас уже привчають до майбутнього нового устрою України, в якому середнього класу не буде. Напевно, тому, що він нам за ментальністю не підходить. Та й державі не по кишені. Адже на Заході середній клас – це матеріально незалежна, освічена і тому законослухняна основа суспільства, що складається з вчителів, лікарів, держслужбовців і дрібно-середніх підприємців.
Я розумію, що з української точки зору в цьому переліку щось не правильно. Матеріально незалежні, а значить і законослухняні лікарі і вчителі? Матеріально незалежний, наприклад, директор київської школи, в якій навчається тисяча дітей і в якого зарплата 2500 гривень чистими? Або лікар швидкої допомоги, зарплату якого незручно називати вголос, не кажучи вже про те, щоб пред’явити її ось тут в письмовому вигляді? Хто ж у такому разі стане основою українського суспільства? Члени парламенту? Або члени найбільшої в країні партії? Або ті, у кого є під подушкою сто доларів? Питання, звичайно, цікаве.
До обмінника з паспортом
Але в усякому разі в країні явно починається нове життя, супроводжуване своєрідним переписом населення – населення з заничками у валюті. Тепер кожного, хто принесе в обмінник 10 доларів, змусять показати паспорт і зафіксують. І за результатами цього «перепису» в уряду, можливо, виникнуть нові ідеї на тему: як уберегти бюджетні гроші від поглинання їх пенсіонерами та соціально незахищеними. Того й дивись, з’являться скоро таємні або явні списки соціально незахищених і пенсіонерів, які дозволяють собі міняти долари на гривні! І скаже держава чітко й голосно: якщо у вас є валюта, громадяни, значить ви – забезпечені і цілком можете обійтися без соціальних гарантій! А будете протестувати – змусимо звітувати в податковій за кожний принесений в обмінний пункт долар або рубль!
З іншого боку, знаючи наші бюрократичні традиції і оригінальний рівень суспільної моралі, цілком можу допустити, що паспортні дані людини, що принесла в обмінник тисячу доларів, можуть опинитися в руках у кримінальних підприємців. Що буде далі – легко собі уявити.
Особисто мені, наприклад, здається, що дане рішення Нацбанку суперечить «Законові про захист персональних даних», яким так пишається нинішня влада. Адже тут легко доступними стають не тільки особисті дані людини, але і його «обмінний потенціал». Ви можете мені у відповідь сказати, що у нас суперечать один одному тисячі законів та інструкцій. І нічого, країна собі живе, не париться! І ви матимете рацію. Але найбільшу рацію завжди, виявляється, має держава. Особливо, коли їй на що-небудь не вистачає грошей. У держави нюх на гроші народу стає з кожним роком все гострішим і гострішим. Куди там службовим собакам!
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Кожна мала частина держави, хай ось навіть, наприклад, Київський зоопарк, просто пищить-як-хоче принести трошки грошей і своєму начальству. Тому я, як приватна фізична особа, купую яйця в супермаркеті по 8 гривень, оплачуючи всякі там накрутки, включаючи маржу прибутку магазину, а Київський зоопарк купує яйця по 18 гривень за десяток, оплачуючи складнішу комбінацію, по якій зайві десять гривень діляться, дробляться і йдуть по декількох таємних напрямках. Це звичайне явище.
Все, що купується за державний рахунок, коштує набагато дорожче, ніж те ж саме, куплене простим громадянином. Будь це яйця, для того, щоб годувати київських слонів омлетом, або плаваюча бурова установка для української нафтової промисловості, з допомогою якої будуть шукати нафту на Шацьких озерах або в Південно-Бузькому лимані, держава завжди свідомо переплатить. Тому, що вона щедра. І тому, що держава – це не ми, а ВОНИ, що складаються з багаторазового «Я».
Але раніше вона, точніше, ВОНИ примудрялися переплачувати за держзамовлення і держтовар, легко обходячи закони про тендер, і одночасно виплачувати населенню, що бідніє, соціальну допомогу та пенсії. А тепер ось на соцдопомогу і пенсії не вистачає. Тому яйця для слонів залишаться по 18 гривень за десяток. (Цікаво, які ж інші були запропоновані ціни на тендері, якщо нижня ціна вперлася в цифру 18?) А от із соцвиплатами і пенсіями так далі жити у держави не виходить. Треба вибирати: або слони у зоопарку, або соціальні виплати.
Звичайно, ми з дитинства виховувалися в любові і повазі до тваринного світу. Якщо хтось із нас в результаті складних державних процесів, спрямованих на скорочення соціальних виплат і пенсій, які називаються одним словом «реформування», виявиться без копійки в кишені і без даху над головою і таким чином повернеться в стан дуже високо розвиненої, але все-таки тварини, він сміливо зможе піти у київський зоопарк і проситися в клітку, яку, напевно, скоро встановлять, з написом «Homo sapiens». Ось тоді і йому дістанеться яєчня з цих чудових яєць по 18 гривень за десяток.
Зі ЗМІ зникло поняття «середній клас»
Ви, до речі, помітили, що з преси, з радіо та телепередач випало і зникло останнім часом поняття «середній клас»? Мені от цікаво: воно випадково зникло або по команді, за якою в 2008 році на приватних і державних каналах було під забороною слово «криза»? Пам’ятаю, як прийшов я на запис одного ток-шоу і мене відразу попередили: «Краще слово КРИЗА не вживати, все одно виріжуть!»
І ось бачите, прибрали слово з ефіру, і обійшла світова криза Україну стороною! Європа досі економічно обсипається, страждає. У Греції з кожним днем все гірше і гірше, в Італії теж, у Великобританії тільки за останній час близько ста тисяч держслужбовців звільнено. А у нас – порядок! Ми цього не допустили! Не можуть на нашій суверенній території конкурувати дві кризи: рідна українська і якась там світова.
Наша криза краща і стійкіша. Ми навчилися при ній жити, незважаючи на правила та умови, що міняються майже щодня.
Але ось тепер закрадається підозра, що словосполучення «середній клас» теж свідомо прибрано з громадського вжитку. А значить, високі державні уми нас уже привчають до майбутнього нового устрою України, в якому середнього класу не буде. Напевно, тому, що він нам за ментальністю не підходить. Та й державі не по кишені. Адже на Заході середній клас – це матеріально незалежна, освічена і тому законослухняна основа суспільства, що складається з вчителів, лікарів, держслужбовців і дрібно-середніх підприємців.
Я розумію, що з української точки зору в цьому переліку щось не правильно. Матеріально незалежні, а значить і законослухняні лікарі і вчителі? Матеріально незалежний, наприклад, директор київської школи, в якій навчається тисяча дітей і в якого зарплата 2500 гривень чистими? Або лікар швидкої допомоги, зарплату якого незручно називати вголос, не кажучи вже про те, щоб пред’явити її ось тут в письмовому вигляді? Хто ж у такому разі стане основою українського суспільства? Члени парламенту? Або члени найбільшої в країні партії? Або ті, у кого є під подушкою сто доларів? Питання, звичайно, цікаве.
До обмінника з паспортом
Але в усякому разі в країні явно починається нове життя, супроводжуване своєрідним переписом населення – населення з заничками у валюті. Тепер кожного, хто принесе в обмінник 10 доларів, змусять показати паспорт і зафіксують. І за результатами цього «перепису» в уряду, можливо, виникнуть нові ідеї на тему: як уберегти бюджетні гроші від поглинання їх пенсіонерами та соціально незахищеними. Того й дивись, з’являться скоро таємні або явні списки соціально незахищених і пенсіонерів, які дозволяють собі міняти долари на гривні! І скаже держава чітко й голосно: якщо у вас є валюта, громадяни, значить ви – забезпечені і цілком можете обійтися без соціальних гарантій! А будете протестувати – змусимо звітувати в податковій за кожний принесений в обмінний пункт долар або рубль!
З іншого боку, знаючи наші бюрократичні традиції і оригінальний рівень суспільної моралі, цілком можу допустити, що паспортні дані людини, що принесла в обмінник тисячу доларів, можуть опинитися в руках у кримінальних підприємців. Що буде далі – легко собі уявити.
Особисто мені, наприклад, здається, що дане рішення Нацбанку суперечить «Законові про захист персональних даних», яким так пишається нинішня влада. Адже тут легко доступними стають не тільки особисті дані людини, але і його «обмінний потенціал». Ви можете мені у відповідь сказати, що у нас суперечать один одному тисячі законів та інструкцій. І нічого, країна собі живе, не париться! І ви матимете рацію. Але найбільшу рацію завжди, виявляється, має держава. Особливо, коли їй на що-небудь не вистачає грошей. У держави нюх на гроші народу стає з кожним роком все гострішим і гострішим. Куди там службовим собакам!
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
