Бойові загони Народної самооборони Тарас Бульба-Боровець створив на Поліссі ще в 1930-х роках. На початку війни між нацистською Німеччиною і СРСР ці загони переросли в УПА «Поліська Січ». Тож його земляки та чимало істориків схиляються до думки, що саме Боровець стояв біля витоків УПА.
Воєнний хрест, виданий іменем Української Народної Республіки, Бульба-Боровець отримав в еміграції у 1975 році – з поміткою: «На відзначення сорокової річниці Українських Збройних Сил». Український уряд у вигнанні намагався відзначати подібні дати і піднімати дух повстанців, котрим пощастило вижити у нерівній боротьбі за Незалежність. Другу нагороду – Орден Українського Вільного козацтва – Тарас Боровець отримав наприкінці 70-х у Сполучених Штатах Америки, адже з 1976 року був генерал-хорунжим цієї організації.
Буквально перед смертю нагороди встигла передати землякам племінниця Бульби-Боровця Марія Лантух, повідомила просвітянка Алла Куц, котра нещодавно повернулася з Канади. «Марія Лантух померла 1 вересня. Ще трішки – і ми б не одержали цих нагород», – зауважила вона.
Племінниця Бульби-Боровця Марія Лантух. Померла в Канаді 1 вересня 2011 року
Віднайдення архівів – щасливий випадок
Алла Куц листувалася з Марією Лантух, починаючи з 2000 року. До знайомства привела сенсаційна знахідка. Емігрант із України Юрій Семенко зберігав у підвалі свого будинку в Німеччині чотиритомний архів Бульби-Боровця. Мешканка Березного Валентина Тихонова, котра потрапила до Німеччини на заробітки, випадково побачила ці листи. Вмовити власника архіву віддати його на Рівненщину коштувало немалих зусиль.
Згодом архів на правах найближчої родички хотіла забрати з собою Марія Лантух. «Але її донька Ганна сказала: «Мамо, нехай українці молоді вивчають свою історію, хай знають, які були люди і як вони боролися за волю і свободу України. Вона її вмовила, і таким чином була видана ця книга», – розповіла Алла Куц.
Книга має назву «Своя державність, збройна сила, віра Христова. Матеріали німецького архіву командувача УПА Тараса Бульби-Боровця». Її видання фінансувала обласна держадміністрація.
У листах, польових замітках, виданих у Мюнхені в післявоєнних газетах – чимало цінних даних, котрі підтверджують: Боровець був не лише мудрим військовим, а й далекоглядним політиком. У передмові Алли Куц – розповідь про вдало проведені бої з нацистами під Гощею, Тучином, Корцем, Шепетівкою. А далі – лише документи і статті, які демонструють талант Боровця як воєнного стратега і публіциста.
У наведеній у книзі статті «Оборона Європи» Тарас Боровець точно передбачив у майбутньому єдину об’єднану Європу, а в матеріалі «Україна і Кубань» він дослідив проблеми етнічної нації Кубані – черкесів, котрі пережили депортацію.
Публікація цих документів, як і інші дослідження життя й діяльності Тараса Бульби-Боровця (у травні у столиці вийшла друком книга Володимира Сергійчука «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи») розкрили непрості стосунки Боровця з оунівцями Степана Бандери.
Нацисти кинули його до в’язниці, де вже перебували Бандера і Стецько
Своєрідним сюрпризом під час вручення музею нагород став виступ голови Російського культурного центру на Рівненщині Михайла Кирилова, який зауважив, що після прочитання документів і матеріалів про Боровця він переглянув своє ставлення до цієї особистості.
«Він не знищував цивільне населення, не боровся зі своїми односельцями, з інтелігенцією, вчителями, які не робили нічого поганого і злого для України і для цієї місцевості. А зрештою, історія все поставить на свої місця, мають цим займатися фахівці», – сказав Кирилов.
У воєнні роки з Бульбою-Боровцем рахувалися як у Москві, так і в Берліні. Однак коли восени 43-го року Тарас Боровець спробував домовитися з керівництвом Німеччини про допомогу Україні у справі здобуття Незалежності, його заарештували і кинули до в’язниці «Заксенгаузен», де вже перебували Бандера і Стецько.
Канадський архів Бульби-Боровця згорів разом із його книгою «Людожери», уривки з якої були знайдені в німецькому архіві.
Алла Куц отримала згоду родини Бульби-Боровця на його перепоховання на Батьківщині. Однак коштів для перепоховання немає, і хоча в районному центрі Березне постав пам’ятник легендарному отаманові, в обласному центрі камінь під подібний пам’ятник поволі заростає мохом. Нещодавно у Рівному побачили світ марки із зображенням Симона Петлюри й Тараса Бульби-Боровця.
Нині в Рівному мешкає 87-річна зв’язкова Бульби-Боровця Галина Петренко-Кухарчук, котра бачила, в якому місці повстанці закопали свою друкарню. Однак вона остаточно втратила зір. Паланка Українського вільного козацтва і рівненські «пластуни» не втрачають надії віднайти це місце. Наступний пластунський похід під назвою «Поліський дзвін» пройде шляхами Бульби-Боровця.
Воєнний хрест, виданий іменем Української Народної Республіки, Бульба-Боровець отримав в еміграції у 1975 році – з поміткою: «На відзначення сорокової річниці Українських Збройних Сил». Український уряд у вигнанні намагався відзначати подібні дати і піднімати дух повстанців, котрим пощастило вижити у нерівній боротьбі за Незалежність. Другу нагороду – Орден Українського Вільного козацтва – Тарас Боровець отримав наприкінці 70-х у Сполучених Штатах Америки, адже з 1976 року був генерал-хорунжим цієї організації.
Буквально перед смертю нагороди встигла передати землякам племінниця Бульби-Боровця Марія Лантух, повідомила просвітянка Алла Куц, котра нещодавно повернулася з Канади. «Марія Лантух померла 1 вересня. Ще трішки – і ми б не одержали цих нагород», – зауважила вона.
Алла Куц листувалася з Марією Лантух, починаючи з 2000 року. До знайомства привела сенсаційна знахідка. Емігрант із України Юрій Семенко зберігав у підвалі свого будинку в Німеччині чотиритомний архів Бульби-Боровця. Мешканка Березного Валентина Тихонова, котра потрапила до Німеччини на заробітки, випадково побачила ці листи. Вмовити власника архіву віддати його на Рівненщину коштувало немалих зусиль.
Згодом архів на правах найближчої родички хотіла забрати з собою Марія Лантух. «Але її донька Ганна сказала: «Мамо, нехай українці молоді вивчають свою історію, хай знають, які були люди і як вони боролися за волю і свободу України. Вона її вмовила, і таким чином була видана ця книга», – розповіла Алла Куц.
Книга має назву «Своя державність, збройна сила, віра Христова. Матеріали німецького архіву командувача УПА Тараса Бульби-Боровця». Її видання фінансувала обласна держадміністрація.
У листах, польових замітках, виданих у Мюнхені в післявоєнних газетах – чимало цінних даних, котрі підтверджують: Боровець був не лише мудрим військовим, а й далекоглядним політиком. У передмові Алли Куц – розповідь про вдало проведені бої з нацистами під Гощею, Тучином, Корцем, Шепетівкою. А далі – лише документи і статті, які демонструють талант Боровця як воєнного стратега і публіциста.
У наведеній у книзі статті «Оборона Європи» Тарас Боровець точно передбачив у майбутньому єдину об’єднану Європу, а в матеріалі «Україна і Кубань» він дослідив проблеми етнічної нації Кубані – черкесів, котрі пережили депортацію.
Публікація цих документів, як і інші дослідження життя й діяльності Тараса Бульби-Боровця (у травні у столиці вийшла друком книга Володимира Сергійчука «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи») розкрили непрості стосунки Боровця з оунівцями Степана Бандери.
Нацисти кинули його до в’язниці, де вже перебували Бандера і Стецько
Своєрідним сюрпризом під час вручення музею нагород став виступ голови Російського культурного центру на Рівненщині Михайла Кирилова, який зауважив, що після прочитання документів і матеріалів про Боровця він переглянув своє ставлення до цієї особистості.
«Він не знищував цивільне населення, не боровся зі своїми односельцями, з інтелігенцією, вчителями, які не робили нічого поганого і злого для України і для цієї місцевості. А зрештою, історія все поставить на свої місця, мають цим займатися фахівці», – сказав Кирилов.
У воєнні роки з Бульбою-Боровцем рахувалися як у Москві, так і в Берліні. Однак коли восени 43-го року Тарас Боровець спробував домовитися з керівництвом Німеччини про допомогу Україні у справі здобуття Незалежності, його заарештували і кинули до в’язниці «Заксенгаузен», де вже перебували Бандера і Стецько.
Канадський архів Бульби-Боровця згорів разом із його книгою «Людожери», уривки з якої були знайдені в німецькому архіві.
Алла Куц отримала згоду родини Бульби-Боровця на його перепоховання на Батьківщині. Однак коштів для перепоховання немає, і хоча в районному центрі Березне постав пам’ятник легендарному отаманові, в обласному центрі камінь під подібний пам’ятник поволі заростає мохом. Нещодавно у Рівному побачили світ марки із зображенням Симона Петлюри й Тараса Бульби-Боровця.
Нині в Рівному мешкає 87-річна зв’язкова Бульби-Боровця Галина Петренко-Кухарчук, котра бачила, в якому місці повстанці закопали свою друкарню. Однак вона остаточно втратила зір. Паланка Українського вільного козацтва і рівненські «пластуни» не втрачають надії віднайти це місце. Наступний пластунський похід під назвою «Поліський дзвін» пройде шляхами Бульби-Боровця.
