– Нещодавно у Вашингтоні відбулася конференція присвячена Україні, учасники намагалися з‘ясувати, чи внутрішня українська політика іде в парі із зовнішніми проголошеннями про європейську інтеграцію. Всі доповідачі висловили занепокоєння з приводу демократичного згортання, що відбувається в Україні. Свобода преси обмежується, опозиція опинилася під тиском, лідери опозиції перебувають за ґратами. Отож куди прямує Україна?
– З одного боку, в Україні багато позитивного просувається вперед. Зближення з Європейським Союзом – це стратегічна мета України. Недавно були ухвалені закони, які дозволять міжнародним енергетичним компаніям розвідувати родовища нафти і газу в Україні. Якщо це успішно відбудеться, Україна здобуде енергетичну незалежність. Це також стратегічне рішення.
Водночас бачимо, що згортається демократія. Американський уряд і я тут у Києві відверто висловилися з цього приводу, ми цим стурбовані. Ви згадали селективні судові процеси. Я вам можу сказати що і приватно, і прилюдно ми з українською стороною про ці проблеми говоримо прямо й відверто.
– Що, на Вашу думку, за останні 20 років було найбільшою перешкодою на шляху демократизації і реформ в Україні?
– Більшу частину моєї кар‘єри я провів у цій частині світу, і я бачу великий розрив між поколіннями, між тими, хто народився і виростав у радянській епосі, і тими молодими людьми, які лише знають незалежну Україну, яка відкрита, дозволяє вільне пересування і подорожування тощо. Існує величезна різниця між ставленням молодих людей і старшого покоління до життя, до Заходу. Їхні світогляди є різними.
В Україні нині поширюється інтернет. Найкраща журналістика в Україні відбувається в інтернеті. Коли мене запрошують на військові навчання, я спілкуюся з молодими військовими, багато з них отримали освіту в західних військових інститутах. Це зовсім інше життя, ніж те, яке було у їхніх батьків та дідів. Отож Україна, як, до речі, й інші країни в цьому регіоні, переживає перехідний період, відкладає спадщину Радянського Союзу і намагається стати сучасною європейською нацією.
– Це все звучить дуже позитивно і обнадійливо.
– Я американець, ми є оптимістами. Я працював у багатьох країнах і розумію, який прогрес можливо осягнути, коли є бажання і відданість. Мені дуже імпонує діяльність неурядових організацій тут, в Україні. Так, багато з них отримують підтримку від західних інституцій, але в цих українських організаціях працює багато талановитих людей і працюють вони в різних ділянках. І це не лише на політичній ниві, це робота в медіа та в журналістиці, це допомога ВІЛ-інфікованим, це запобігання торгівлі людьми. Я подорожую Україною і бачу, як віддано вони працюють, вони дбають про свою країну, вони не працюють заради грошей, вони працюють заради ідеї. Це віддані люди, які працюють для високої мети і це можна лише поважати.
– Ви згадували нове покоління, не обтяжене радянським багажем, однак радянська спадщина ще тліє в Україні. Що, на Вашу думку, є найскладнішим, що Україна мусить ще подолати?
– Це розбудова верховенства права. Ми в Америці знаємо, як важко розбудувати незалежну судову владу. Гляньте на нашу історію і побачите скільки часу це в нас узяло. Ми добре розуміємо: навіть сьогодні людська природа є такою, що люди піддаються корупції. Україна має величезну проблему з корупцією. Нещодавно були ухвалені антикорупційні закони, побачимо, які результати будуть з цього. Ці закони мусять бути реалізовані справедливо, їх треба застосовувати рівно і до всіх, згори вниз. Щоб верховенство права було ефективним, це право має стосуватися усіх, не повинно бути винятків для панівного політичного класу та їхніх дітей. Якщо ви порушили закон, ви маєте бути покараними.
Це також стосується бізнесу. Ми постійно зіштовхуємося з проблемою, як здобути справедливі можливості для українських компаній в Україні. Якщо немає незалежних суддів, важко боротися зі зловживаннями влади і неможливо добитися справедливості, коли в бізнесі вас ошукали чи зробили якусь іншу кривду.
– Українська політична еліта – це водночас її бізнесова та фінансова еліта. Чи вони зацікавлені у верховенстві права? Чи вони його розуміють?
– Це хороше запитання. Я думаю, про це варто зробити окрему програму. Багато хто намагається обійти закон, і це підриває країну. Це може комусь бути корисним в короткостроковій перспективі, однак далекостроково це шкодить більшим інтересам країни. Я вам можу навести безліч прикладів, як тут ошукали низку американських компаній. Вони до мене приходять, і разом з колегами у Вашингтоні ми намагаємось їм допомогти. Сумарним ефектом цього є те, що інші компанії, навіть їхні конкуренти, бачать негативний інвестиційний клімат, що панує в Україні, і вони просто не хочуть тут працювати. Я постійно на цьому наголошую в моїх розмовах.
– Як би Ви привітали українців з 20-ю річницею незалежності їхньої держави?
–Я хочу сказати: Слава Україні. Я пишаюся тим, що я є американським послом тут, у Києві. Це нелегка робота. Зі мною працюють дуже талановиті і віддані люди, які хочуть поглибити наші відносини з Україною на урядовому та на громадському рівнях. Наша мета, над якою ми працюємо цих 20 років, розвинути тут справжню демократію, ринкову економіку, верховенство права, щоб ця країна, яка має своє коріння у Європі, могла реалізувати всі ці мрії, які ми всі для неї виносили.
– З одного боку, в Україні багато позитивного просувається вперед. Зближення з Європейським Союзом – це стратегічна мета України. Недавно були ухвалені закони, які дозволять міжнародним енергетичним компаніям розвідувати родовища нафти і газу в Україні. Якщо це успішно відбудеться, Україна здобуде енергетичну незалежність. Це також стратегічне рішення.
Водночас бачимо, що згортається демократія. Американський уряд і я тут у Києві відверто висловилися з цього приводу, ми цим стурбовані. Ви згадали селективні судові процеси. Я вам можу сказати що і приватно, і прилюдно ми з українською стороною про ці проблеми говоримо прямо й відверто.
– Що, на Вашу думку, за останні 20 років було найбільшою перешкодою на шляху демократизації і реформ в Україні?
– Більшу частину моєї кар‘єри я провів у цій частині світу, і я бачу великий розрив між поколіннями, між тими, хто народився і виростав у радянській епосі, і тими молодими людьми, які лише знають незалежну Україну, яка відкрита, дозволяє вільне пересування і подорожування тощо. Існує величезна різниця між ставленням молодих людей і старшого покоління до життя, до Заходу. Їхні світогляди є різними.
В Україні нині поширюється інтернет. Найкраща журналістика в Україні відбувається в інтернеті. Коли мене запрошують на військові навчання, я спілкуюся з молодими військовими, багато з них отримали освіту в західних військових інститутах. Це зовсім інше життя, ніж те, яке було у їхніх батьків та дідів. Отож Україна, як, до речі, й інші країни в цьому регіоні, переживає перехідний період, відкладає спадщину Радянського Союзу і намагається стати сучасною європейською нацією.
– Це все звучить дуже позитивно і обнадійливо.
– Я американець, ми є оптимістами. Я працював у багатьох країнах і розумію, який прогрес можливо осягнути, коли є бажання і відданість. Мені дуже імпонує діяльність неурядових організацій тут, в Україні. Так, багато з них отримують підтримку від західних інституцій, але в цих українських організаціях працює багато талановитих людей і працюють вони в різних ділянках. І це не лише на політичній ниві, це робота в медіа та в журналістиці, це допомога ВІЛ-інфікованим, це запобігання торгівлі людьми. Я подорожую Україною і бачу, як віддано вони працюють, вони дбають про свою країну, вони не працюють заради грошей, вони працюють заради ідеї. Це віддані люди, які працюють для високої мети і це можна лише поважати.
– Ви згадували нове покоління, не обтяжене радянським багажем, однак радянська спадщина ще тліє в Україні. Що, на Вашу думку, є найскладнішим, що Україна мусить ще подолати?
– Це розбудова верховенства права. Ми в Америці знаємо, як важко розбудувати незалежну судову владу. Гляньте на нашу історію і побачите скільки часу це в нас узяло. Ми добре розуміємо: навіть сьогодні людська природа є такою, що люди піддаються корупції. Україна має величезну проблему з корупцією. Нещодавно були ухвалені антикорупційні закони, побачимо, які результати будуть з цього. Ці закони мусять бути реалізовані справедливо, їх треба застосовувати рівно і до всіх, згори вниз. Щоб верховенство права було ефективним, це право має стосуватися усіх, не повинно бути винятків для панівного політичного класу та їхніх дітей. Якщо ви порушили закон, ви маєте бути покараними.
Це також стосується бізнесу. Ми постійно зіштовхуємося з проблемою, як здобути справедливі можливості для українських компаній в Україні. Якщо немає незалежних суддів, важко боротися зі зловживаннями влади і неможливо добитися справедливості, коли в бізнесі вас ошукали чи зробили якусь іншу кривду.
– Українська політична еліта – це водночас її бізнесова та фінансова еліта. Чи вони зацікавлені у верховенстві права? Чи вони його розуміють?
– Це хороше запитання. Я думаю, про це варто зробити окрему програму. Багато хто намагається обійти закон, і це підриває країну. Це може комусь бути корисним в короткостроковій перспективі, однак далекостроково це шкодить більшим інтересам країни. Я вам можу навести безліч прикладів, як тут ошукали низку американських компаній. Вони до мене приходять, і разом з колегами у Вашингтоні ми намагаємось їм допомогти. Сумарним ефектом цього є те, що інші компанії, навіть їхні конкуренти, бачать негативний інвестиційний клімат, що панує в Україні, і вони просто не хочуть тут працювати. Я постійно на цьому наголошую в моїх розмовах.
– Як би Ви привітали українців з 20-ю річницею незалежності їхньої держави?
–Я хочу сказати: Слава Україні. Я пишаюся тим, що я є американським послом тут, у Києві. Це нелегка робота. Зі мною працюють дуже талановиті і віддані люди, які хочуть поглибити наші відносини з Україною на урядовому та на громадському рівнях. Наша мета, над якою ми працюємо цих 20 років, розвинути тут справжню демократію, ринкову економіку, верховенство права, щоб ця країна, яка має своє коріння у Європі, могла реалізувати всі ці мрії, які ми всі для неї виносили.
