Проект нового Кримінального процесуального кодексу України з’явився на сайті Міністерства юстиції. В перших реакціях на цей проект відразу ж помітили (як-от колишній міністр юстиції Микола Оніщук), що автори проекту істотно принизили ідею суду присяжних як таку в найбільш делікатній справі – довічного ув’язнення.
Думали і надумали – запропонували розглядати такі справи складом із трьох суддів і двох присяжних. Тобто реформа кодексу в одному із найскладніших судових питань по суті є поверненням до радянських систем судочинства.
За цим фактом стоїть досить серйозна істина. Українська юстиція і досі залишається в лещатах традиційних схем, в яких домінує силовий фактор. Тобто, у судовому процесі влада і досі схильна віддавати перевагу слідству і прокуратурі, уникаючи посилення ролі захисту.
Інститут присяжних в багатьох аспектах створював і продовжує створювати в багатьох країнах певний баланс між обвинувальною стороною і адвокатами підсудних. Слідство і прокуратура в умовах суду присяжних повинні вступати в змагання із захистом і переконувати 12 присяжних у своїй правоті.
Заокеанський приклад
У 1994–1995 роках в Америці відбувалася одна із найгучніших судових справ. На лаву підсудних потрапив відомий у світі кіноактор і спортсмен О’Джей Сімпсон. Його звинуватили у жорстокому вбивстві своєї колишньої дружини та її друга.
Здавалося, для багатьох було очевидним, що Сімпсон скоїв цей злочин. Сторона обвинувачення представила абсолютно незаперечні факти.
Однак ці факти були повністю «розвалені» адвокатами підсудного. При цьому був використаний принцип сумніву вини.
Захист застосував усі можливі шляхи, щоб поставити під сумнів висновки обвинувальної сторони. На очах у мільйонів телеглядачів у різних країнах світу в прямому ефірі відбувалося запекле змагання між обвинувальною і захисною сторонами.
Чи не цього факту так сильно бояться українські начальники від права?
І врешті-решт адвокати Сімпсона, представивши купу помилок слідства, заклали сумнів у більшості присяжних, і підсудного було виправдано.
При цьому адвокати намагалися уникнути питання, чи вбивав Сімпсон, чи ні. Вони обговорювали і доводили некомпетентність, недбальство слідства і обвинувачення. Це спрацювало.
Українська реальність
Радянське право в принципі не приймало можливість рівного змагання у суді між захистом і обвинувальною стороною. Прокуратура завжди мала привілейоване становище в порівнянні із захистом. Саме тому інститут присяжних, який міг би вирівнювати шанси сторін, ніколи не стояв на порядку денному як можливий варіант судочинства в СРСР.
Очевидно, і пострадянський період продовжує віддавати перевагу позиції сили. Тому і присяжні у своїй класичній ролі й до сьогодні лякають начальників судочинства країни, яка уже 20 років позиціонує себе як незалежна.
Як видно, деякі елементи залежності від радянської доби ще досить відчутні. Саме про це свідчить запропонований Міністерством юстиції новий проект Кримінального процесуального кодексу України.
Тим часом в тій же Америці інститут присяжних продовжує завдавати серйозних клопотів слідству і прокуратурі.
Не далі як у липні в Орландо, в американському штаті Флорида, закінчився не менш гучний судовий процес над Кейсі Ентоні – жінкою, яку обвинувачували у навмисному вбивстві власної доньки. І знову присяжні висловили сумнів, оскільки слідство і прокуратура не були достатньо переконливими для остаточного звинувачення в убивстві.
Тобто ще раз присяжні довели, що для кардинальних і радикальних звинувачень слідство повинно бути максимально підготовленим. Позиція сили, вплив держави, ба навіть тиск громадськості виявилися слабкішими, ніж 12 присяжних.
Я не закликаю копіювати. Можна віднайти щось своє. До речі, структура «народних засідателів» (як ти їх не називай) – явно не український винахід.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Думали і надумали – запропонували розглядати такі справи складом із трьох суддів і двох присяжних. Тобто реформа кодексу в одному із найскладніших судових питань по суті є поверненням до радянських систем судочинства.
За цим фактом стоїть досить серйозна істина. Українська юстиція і досі залишається в лещатах традиційних схем, в яких домінує силовий фактор. Тобто, у судовому процесі влада і досі схильна віддавати перевагу слідству і прокуратурі, уникаючи посилення ролі захисту.
Інститут присяжних в багатьох аспектах створював і продовжує створювати в багатьох країнах певний баланс між обвинувальною стороною і адвокатами підсудних. Слідство і прокуратура в умовах суду присяжних повинні вступати в змагання із захистом і переконувати 12 присяжних у своїй правоті.
Заокеанський приклад
У 1994–1995 роках в Америці відбувалася одна із найгучніших судових справ. На лаву підсудних потрапив відомий у світі кіноактор і спортсмен О’Джей Сімпсон. Його звинуватили у жорстокому вбивстві своєї колишньої дружини та її друга.
Здавалося, для багатьох було очевидним, що Сімпсон скоїв цей злочин. Сторона обвинувачення представила абсолютно незаперечні факти.
Однак ці факти були повністю «розвалені» адвокатами підсудного. При цьому був використаний принцип сумніву вини.
Захист застосував усі можливі шляхи, щоб поставити під сумнів висновки обвинувальної сторони. На очах у мільйонів телеглядачів у різних країнах світу в прямому ефірі відбувалося запекле змагання між обвинувальною і захисною сторонами.
Чи не цього факту так сильно бояться українські начальники від права?
І врешті-решт адвокати Сімпсона, представивши купу помилок слідства, заклали сумнів у більшості присяжних, і підсудного було виправдано.
При цьому адвокати намагалися уникнути питання, чи вбивав Сімпсон, чи ні. Вони обговорювали і доводили некомпетентність, недбальство слідства і обвинувачення. Це спрацювало.
Українська реальність
Радянське право в принципі не приймало можливість рівного змагання у суді між захистом і обвинувальною стороною. Прокуратура завжди мала привілейоване становище в порівнянні із захистом. Саме тому інститут присяжних, який міг би вирівнювати шанси сторін, ніколи не стояв на порядку денному як можливий варіант судочинства в СРСР.
Очевидно, і пострадянський період продовжує віддавати перевагу позиції сили. Тому і присяжні у своїй класичній ролі й до сьогодні лякають начальників судочинства країни, яка уже 20 років позиціонує себе як незалежна.
Як видно, деякі елементи залежності від радянської доби ще досить відчутні. Саме про це свідчить запропонований Міністерством юстиції новий проект Кримінального процесуального кодексу України.
Тим часом в тій же Америці інститут присяжних продовжує завдавати серйозних клопотів слідству і прокуратурі.
Не далі як у липні в Орландо, в американському штаті Флорида, закінчився не менш гучний судовий процес над Кейсі Ентоні – жінкою, яку обвинувачували у навмисному вбивстві власної доньки. І знову присяжні висловили сумнів, оскільки слідство і прокуратура не були достатньо переконливими для остаточного звинувачення в убивстві.
Тобто ще раз присяжні довели, що для кардинальних і радикальних звинувачень слідство повинно бути максимально підготовленим. Позиція сили, вплив держави, ба навіть тиск громадськості виявилися слабкішими, ніж 12 присяжних.
Я не закликаю копіювати. Можна віднайти щось своє. До речі, структура «народних засідателів» (як ти їх не називай) – явно не український винахід.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
