Після Сицилії та Сардинії, Ельба – третій за величиною острів Італії і він найбільший на Тосканському архіпелазі. Вісім селищ розкидані на невеликій території площею понад 200 квадратних кілометрів.
Усі поселення засновані ще древніми римлянами, однак зберігають середньовічний вигляд. Прогулюючись колоритними вуличками зі крученими кам’яними сходами, можна натрапити на місцевого ремісника. В селищі Марчана Джуліано Сольді вручну виготовляє взуття та сумки. Вироби ці, щоправда, чудернацьких моделей, адже майстер використовує ескізи середньовічного побуту.
«Найцікавіше те, що туристи проходять, дивляться на мою роботу, зупиняються і розпитують про моє ремесло, – каже Джуліано. – Потім вони цікавляться і туристичними принадами місцевості. Так, працюючи, я їм розповідаю про моє селище Марчана та острів Ельба».
Із цього села канатна доріжка із кабінами за кілька хвилин доставить вас до найвищої острівної гори Монте Капанне заввишки 1019 метрів. Відпочивальники полюбляють милуватися мальовничими пейзажами і ніжитися у лагідних хвилях Тірренського моря. Очевидно, що туризм — основне джерело місцевих прибутків.
Слідами Наполеона
Хто тільки не володів цим ласим шматком землі: іспанці, британці, німці й французи. Про останніх слід згадати детальніше, бо саме французький імператор Наполеон Бонапарт залишив великий слід в історії маленького острова. Від травня 1814-го до лютого 1815 року Наполеон, перебуваючи у вигнанні, фактично був правителем острова.
«У 2014 році ми відзначатимемо 200 років з часу прибуття Наполеона на острів. Імператор жив тут 10 місяців, разом з ним була і його численна прислуга та віддані охоронці. У той період острів Ельба був центром світу. Тож у ювілейний рік відбудуться різні заходи, приурочені тим історичним часам», – розповідає Роберта Мартінеллі, директор Наполеонівських музеїв на Ельбі.
Наполеона дуже шанували на острові. «Золотим вигнанням» називають у літописах той період. Будні імператора спливали спокійно, хоча час від часу він задивлявся у морську далечінь, сподіваючись вгледіти французьке судно, яке б відвезло його до улюбленого Парижа. Рано-вранці після сніданку Наполеон сідлав коня і відправлявся на прогулянку островом.
За відносно короткий період свого екзилю він спромігся втілити і деякі реформи, що поліпшили життєвий устрій остров’ян. Про це тепер розповідають експозиції у двох будинках-музеях, де жив імператор: вілла деї Муліні і літня резиденція вілла Сан Мартіно.
Колишній залізний острів
Старі закриті шахти й поіржавілі металеві конструкції, які досі псують краєвиди, нагадують про промислове минуле тосканського острова.
У прадавні часи цей край славився багатющими покладами заліза, що й сприяло процвітанню цивілізації етрусків. Потім велика наявність металу стала запорукою воєнних успіхів древніх римлян, які до того ж відкрили на Ельбі й цілющі грязьові джерела.
Після Другої світової війни залізодобувна галузь занепала. Регіон поставив за ціль розвиток сільського господарства й туризму. Як видно, не прогадали: разом з іншими провінціями італійської Тоскани острів Ельба вважається регіоном із пристойним рівнем добробуту та курортної інфраструктури.
Усі поселення засновані ще древніми римлянами, однак зберігають середньовічний вигляд. Прогулюючись колоритними вуличками зі крученими кам’яними сходами, можна натрапити на місцевого ремісника. В селищі Марчана Джуліано Сольді вручну виготовляє взуття та сумки. Вироби ці, щоправда, чудернацьких моделей, адже майстер використовує ескізи середньовічного побуту.
«Найцікавіше те, що туристи проходять, дивляться на мою роботу, зупиняються і розпитують про моє ремесло, – каже Джуліано. – Потім вони цікавляться і туристичними принадами місцевості. Так, працюючи, я їм розповідаю про моє селище Марчана та острів Ельба».
Із цього села канатна доріжка із кабінами за кілька хвилин доставить вас до найвищої острівної гори Монте Капанне заввишки 1019 метрів. Відпочивальники полюбляють милуватися мальовничими пейзажами і ніжитися у лагідних хвилях Тірренського моря. Очевидно, що туризм — основне джерело місцевих прибутків.
Слідами Наполеона
Хто тільки не володів цим ласим шматком землі: іспанці, британці, німці й французи. Про останніх слід згадати детальніше, бо саме французький імператор Наполеон Бонапарт залишив великий слід в історії маленького острова. Від травня 1814-го до лютого 1815 року Наполеон, перебуваючи у вигнанні, фактично був правителем острова.
«У 2014 році ми відзначатимемо 200 років з часу прибуття Наполеона на острів. Імператор жив тут 10 місяців, разом з ним була і його численна прислуга та віддані охоронці. У той період острів Ельба був центром світу. Тож у ювілейний рік відбудуться різні заходи, приурочені тим історичним часам», – розповідає Роберта Мартінеллі, директор Наполеонівських музеїв на Ельбі.
Наполеона дуже шанували на острові. «Золотим вигнанням» називають у літописах той період. Будні імператора спливали спокійно, хоча час від часу він задивлявся у морську далечінь, сподіваючись вгледіти французьке судно, яке б відвезло його до улюбленого Парижа. Рано-вранці після сніданку Наполеон сідлав коня і відправлявся на прогулянку островом.
За відносно короткий період свого екзилю він спромігся втілити і деякі реформи, що поліпшили життєвий устрій остров’ян. Про це тепер розповідають експозиції у двох будинках-музеях, де жив імператор: вілла деї Муліні і літня резиденція вілла Сан Мартіно.
Колишній залізний острів
Старі закриті шахти й поіржавілі металеві конструкції, які досі псують краєвиди, нагадують про промислове минуле тосканського острова.
У прадавні часи цей край славився багатющими покладами заліза, що й сприяло процвітанню цивілізації етрусків. Потім велика наявність металу стала запорукою воєнних успіхів древніх римлян, які до того ж відкрили на Ельбі й цілющі грязьові джерела.
Після Другої світової війни залізодобувна галузь занепала. Регіон поставив за ціль розвиток сільського господарства й туризму. Як видно, не прогадали: разом з іншими провінціями італійської Тоскани острів Ельба вважається регіоном із пристойним рівнем добробуту та курортної інфраструктури.
