– Наразі в Британії майже не говорять про загрозу свободі преси. Чи є така загроза?
– Я вважаю, що насамперед треба дивитися на фундаментальні обставини: преса в Британії незалежна. Вона не фінансується партіями, які при владі, чи тими, які хочуть прийти до влади. Як ми бачимо, фінансування надходить від великого бізнесу, що створює свої проблеми. Ми таке бачимо і в Росії та Україні, де ЗМІ скуплені великими бізнес-угрупованнями, але, на відміну від Британії, там ЗМІ перебувають ще й під величезним політичним тиском. Для багатьох британців теперішній скандал став шоком, бо ми звикли вважати, що наша система вільна від корупції, хоча це назагал і трохи наївно. Але в майбутньому ми почуємо гучніші заклики до суворішого регулювання преси. Ми маємо спеціальний орган – Незалежну комісію скарг стосовно преси, яка мала давати раду цій проблемі. Я передбачаю, зокрема, намагання обмежити права на зосередження власності на засоби масової інформації в одних руках, таких, наприклад, як компанія Руперта Мердока News Corporation. У майбутньому ми почуємо гучніші заклики до суворішого регулювання преси.
– Багато людей в Україні сказали б, що Руперт Мердок – типовий олігарх, і він робить те, що й олігархи в Україні: домагається впливу на владу. Це ж так само чи ні?
Медіамагнат Руперт Мердок
– Я вважаю, що британці були дуже наївними, вважаючи, що у нас не було олігархізму, що у нас не було своїх олігархів. Руперт Мердок, звичайно ж, австралійський громадянин, він не британець. Але він мав величезний вплив завдяки тому, що зосередив у своїх руках велику частину медіаринку, насамперед, телебачення, яке, як і в Україні чи Росії, також є головним джерелом інформації для людей. Хто ним володіє, має велетенське значення. У нас ніколи не було відсоткового обмеження на володіння засобами масової інформації однією людиною чи одним медіахолдингом. І тут ми бачимо поєднання медіаінтересесів і політичних та бізнесових інтересів, про яке, я вважаю, більшість британців щиро не відали. Вони не знали про тісні дружні зв’язки між чільними посадовцями поліції, політиками, чільними представниками ЗМІ. Ми побачили якщо не корупцію, то ситуацію, яка викликає серйозні запитання щодо прозорості і того, наскільки відкритою і чесною є система регулювання в цій країні.
– Британію називають зразком зрілої демократії. Чи означає це, що цю країну більше не можна вважати прикладом для таких держав, як Україна?
– Британія завжди мала репутацію чистої країни, де корупції не було або де її було дуже мало, де вона не була ендемічною, де хабарів не платять. Пересічним британцям навіть на думку не спаде у щоденному житті думати про потребу платити хабарі посадовцям. Такого немає, і це, напевне, головна різниця. Але на верхівці політичної влади, я вважаю, ми бачимо розростання впливу ЗМІ до таких масштабів, що чільні політики чи, наприклад, начальники поліції, для яких імідж і репутація мають важливе значення, – для них головним пріоритетом стало те, як їх висвітлюють у ЗМІ, як вони там виглядають тощо. Ми це побачили минулого року, коли був обраний і став прем’єр-міністром Дейвід Камерон, і так само 1997 року, коли Тоні Блер став прем’єр-міністром. Серед перших зустрічей у них були зустрічі з Рупертом Мердоком. Вони були змушені домагатися позитивних стосунків і позитивного висвітлення з боку цих величезних медіакомпаній. Уже зараз багато провідних членів парламенту кажуть, що ці компанії занадто впливові, що політики повинні бути здатними контролювати ЗМІ, а не навпаки. Це вічне питання.
– Один із засновників США Томас Джефферсон якось заявив, що якби йому довелося обирати між урядом без газет і газетами без уряду, він би вибрав останнє. Чи це твердження кількасотрічної давнини ще чинне?
– Власне, більшість британських політичних коментаторів каже, що найгіршим результатом цього скандалу було б суворе обмеження свободи преси. Бо це головне, на що ми покладаємося.Не забуваймо, що про всю цю сагу ми дізналися лише тому, що існують вільні ЗМІ. Якби не було вільної преси, ми б про ці зловживання так і не довідалися б. Бо саме суперницькі газети повідомили про те, що робила газета News of the World. Тим часом, ми бачимо, що розслідування поліції цього зробити не змогло. Отже, саме завдяки існуванню вільних засобів масової інформації ми дізналися про це у подробицях, і найгірше було б, якби це обмежувалося. Теперішній період дуже важкий, бо зіштовхнулися інтереси ЗМІ, політиків і поліції. Кожна з цих гілок намагається вибороти контроль над іншою. Ми залишаємося країною, де є верховенство закону. Будуть нові закони і системи регулювання. Але головним результатом цього має бути очищення усіх трьох сторін. І вони повинні зрозуміти, що відповідальні не одні перед одними, а перед народом цієї країни.
– Я вважаю, що насамперед треба дивитися на фундаментальні обставини: преса в Британії незалежна. Вона не фінансується партіями, які при владі, чи тими, які хочуть прийти до влади. Як ми бачимо, фінансування надходить від великого бізнесу, що створює свої проблеми. Ми таке бачимо і в Росії та Україні, де ЗМІ скуплені великими бізнес-угрупованнями, але, на відміну від Британії, там ЗМІ перебувають ще й під величезним політичним тиском. Для багатьох британців теперішній скандал став шоком, бо ми звикли вважати, що наша система вільна від корупції, хоча це назагал і трохи наївно. Але в майбутньому ми почуємо гучніші заклики до суворішого регулювання преси. Ми маємо спеціальний орган – Незалежну комісію скарг стосовно преси, яка мала давати раду цій проблемі. Я передбачаю, зокрема, намагання обмежити права на зосередження власності на засоби масової інформації в одних руках, таких, наприклад, як компанія Руперта Мердока News Corporation. У майбутньому ми почуємо гучніші заклики до суворішого регулювання преси.
– Багато людей в Україні сказали б, що Руперт Мердок – типовий олігарх, і він робить те, що й олігархи в Україні: домагається впливу на владу. Це ж так само чи ні?
– Я вважаю, що британці були дуже наївними, вважаючи, що у нас не було олігархізму, що у нас не було своїх олігархів. Руперт Мердок, звичайно ж, австралійський громадянин, він не британець. Але він мав величезний вплив завдяки тому, що зосередив у своїх руках велику частину медіаринку, насамперед, телебачення, яке, як і в Україні чи Росії, також є головним джерелом інформації для людей. Хто ним володіє, має велетенське значення. У нас ніколи не було відсоткового обмеження на володіння засобами масової інформації однією людиною чи одним медіахолдингом. І тут ми бачимо поєднання медіаінтересесів і політичних та бізнесових інтересів, про яке, я вважаю, більшість британців щиро не відали. Вони не знали про тісні дружні зв’язки між чільними посадовцями поліції, політиками, чільними представниками ЗМІ. Ми побачили якщо не корупцію, то ситуацію, яка викликає серйозні запитання щодо прозорості і того, наскільки відкритою і чесною є система регулювання в цій країні.
– Британію називають зразком зрілої демократії. Чи означає це, що цю країну більше не можна вважати прикладом для таких держав, як Україна?
– Британія завжди мала репутацію чистої країни, де корупції не було або де її було дуже мало, де вона не була ендемічною, де хабарів не платять. Пересічним британцям навіть на думку не спаде у щоденному житті думати про потребу платити хабарі посадовцям. Такого немає, і це, напевне, головна різниця. Але на верхівці політичної влади, я вважаю, ми бачимо розростання впливу ЗМІ до таких масштабів, що чільні політики чи, наприклад, начальники поліції, для яких імідж і репутація мають важливе значення, – для них головним пріоритетом стало те, як їх висвітлюють у ЗМІ, як вони там виглядають тощо. Ми це побачили минулого року, коли був обраний і став прем’єр-міністром Дейвід Камерон, і так само 1997 року, коли Тоні Блер став прем’єр-міністром. Серед перших зустрічей у них були зустрічі з Рупертом Мердоком. Вони були змушені домагатися позитивних стосунків і позитивного висвітлення з боку цих величезних медіакомпаній. Уже зараз багато провідних членів парламенту кажуть, що ці компанії занадто впливові, що політики повинні бути здатними контролювати ЗМІ, а не навпаки. Це вічне питання.
– Один із засновників США Томас Джефферсон якось заявив, що якби йому довелося обирати між урядом без газет і газетами без уряду, він би вибрав останнє. Чи це твердження кількасотрічної давнини ще чинне?
– Власне, більшість британських політичних коментаторів каже, що найгіршим результатом цього скандалу було б суворе обмеження свободи преси. Бо це головне, на що ми покладаємося.Не забуваймо, що про всю цю сагу ми дізналися лише тому, що існують вільні ЗМІ. Якби не було вільної преси, ми б про ці зловживання так і не довідалися б. Бо саме суперницькі газети повідомили про те, що робила газета News of the World. Тим часом, ми бачимо, що розслідування поліції цього зробити не змогло. Отже, саме завдяки існуванню вільних засобів масової інформації ми дізналися про це у подробицях, і найгірше було б, якби це обмежувалося. Теперішній період дуже важкий, бо зіштовхнулися інтереси ЗМІ, політиків і поліції. Кожна з цих гілок намагається вибороти контроль над іншою. Ми залишаємося країною, де є верховенство закону. Будуть нові закони і системи регулювання. Але головним результатом цього має бути очищення усіх трьох сторін. І вони повинні зрозуміти, що відповідальні не одні перед одними, а перед народом цієї країни.
