Свобода в інтернеті є одним із дипломатичних пріоритетів Сполучених Штатів. Коли Вашингтон бачить, що уряд Китаю чи Ірану блокує доступ до певних сайтів або закриває сервери, це вважається обмеженням людських прав. Америка підходить до таких проблем глобально, каже Алек Росс.
«У світі є 195 країн. Держдепартамент зосереджується на 194, наша політика щодо свободи в інтернеті стосується 194 країн, отож коли ми розробляємо нашу політику, ми не звужуємо це до однієї, двох, трьох, 30 чи 100 країн. Ми до цього підходимо масштабно. Ми маємо одну політику щодо свободи в інтернеті, і ця політика застосовується до всього світу», – розповів Росс.
Свобода в інтернеті допомогає людям реалізувати свої права: свободу преси, зібрання, висловлювання. Свобода в інтернеті – це не політика, якою США хоче змінити уряд, який не влаштовує Вашингтон, стверджує Росс. Однак інтернет і, зокрема, соціальні мережі в інтернеті можуть це зробити, як це сталося нещодавно в Єгипті та Тунісі. Інтернетівські соціальні мережі прискорили рухи спротиву в цих країнах.
Інтернет консолідує рухи спротиву
Опозиційний рух, який нормально потребував би кілька років для встановлення, став вагомою силою за кілька тижнів і місяців. Соціальні мережі помножили джерела інформації: якщо колись люди мали доступ лише до обмеженої інформації, сьогодні завдяки інтернету цих джерел безліч. Крім того, інтернет звів разом людей, які в минулому не були б природніми союзниками, скажімо, консервативного члена «Мусульманського братства» зі студентом, який здобув освіту закордоном. І нарешті, через багатогалузеву інтернетівську мережу керівництво рухів спротиву в Єгипті й Тунісі стало ширшим: замість однієї традиційної фігури, нинішні рухи спротиву мають лідерів на різних рівнях.
Сама суть інтернету є такою, що її важко обмежити, констатує Алек Росс.
«Уряди можуть старатися обмежити інтернет скільки завгодно, але громадяни завжди бувають винахідливішими, ніж уряди, коли йдеться про технологію й соціальні мережі. Уряди можуть намагатися обмежити доступ до інтернету, до певних сайтів, але, врешті-решт, люди знайдуть спосіб, щоб отримати цю інформацію, яка їм потрібна», – переконаний Росс.
Соціальні мережі – це розмова, каже він, вони не лише дають людям можливість спілкуватися, оранізуватися й протестувати, вони теж дають урядам можливість слухати й почути те, що непокоїть людей, чим вони стурбовані, що саме їх не влаштовує у своїх країнах.
«У світі є 195 країн. Держдепартамент зосереджується на 194, наша політика щодо свободи в інтернеті стосується 194 країн, отож коли ми розробляємо нашу політику, ми не звужуємо це до однієї, двох, трьох, 30 чи 100 країн. Ми до цього підходимо масштабно. Ми маємо одну політику щодо свободи в інтернеті, і ця політика застосовується до всього світу», – розповів Росс.
Свобода в інтернеті допомогає людям реалізувати свої права: свободу преси, зібрання, висловлювання. Свобода в інтернеті – це не політика, якою США хоче змінити уряд, який не влаштовує Вашингтон, стверджує Росс. Однак інтернет і, зокрема, соціальні мережі в інтернеті можуть це зробити, як це сталося нещодавно в Єгипті та Тунісі. Інтернетівські соціальні мережі прискорили рухи спротиву в цих країнах.
Інтернет консолідує рухи спротиву
Опозиційний рух, який нормально потребував би кілька років для встановлення, став вагомою силою за кілька тижнів і місяців. Соціальні мережі помножили джерела інформації: якщо колись люди мали доступ лише до обмеженої інформації, сьогодні завдяки інтернету цих джерел безліч. Крім того, інтернет звів разом людей, які в минулому не були б природніми союзниками, скажімо, консервативного члена «Мусульманського братства» зі студентом, який здобув освіту закордоном. І нарешті, через багатогалузеву інтернетівську мережу керівництво рухів спротиву в Єгипті й Тунісі стало ширшим: замість однієї традиційної фігури, нинішні рухи спротиву мають лідерів на різних рівнях.
Сама суть інтернету є такою, що її важко обмежити, констатує Алек Росс.
«Уряди можуть старатися обмежити інтернет скільки завгодно, але громадяни завжди бувають винахідливішими, ніж уряди, коли йдеться про технологію й соціальні мережі. Уряди можуть намагатися обмежити доступ до інтернету, до певних сайтів, але, врешті-решт, люди знайдуть спосіб, щоб отримати цю інформацію, яка їм потрібна», – переконаний Росс.
Соціальні мережі – це розмова, каже він, вони не лише дають людям можливість спілкуватися, оранізуватися й протестувати, вони теж дають урядам можливість слухати й почути те, що непокоїть людей, чим вони стурбовані, що саме їх не влаштовує у своїх країнах.
