Звісно, таке рішення виникло не само собою. Його лобіював ще Віктор Ющенко разом із діаспорою. У жовтні 2006 року Конгрес США ухвалив закон про згоду Україні на спорудження меморіалу пам’яті жертв голоду 1932–1933 років на федеральній землі Округу Колумбія. Україна, згідно з цим законом, повинна побудувати пам’ятник або пам’ятний знак до вересня 2012 року.
Звісно, якщо наш уряд відмовився б, то був би певний негатив, адже українці лобіювали це рішення, морочили голову американським сенаторам і раптом взяли б і відмовилися. Та, зрештою, можна було б послатися на кризу, і це виглядало б цілком вагомим аргументом. Однак Янукович не відмовився.
Треба нагадати, що коли він був обраним главою держави, то хоч і не заперечував, що Голодомор – це трагедія, але відмовився визнавати його геноцидом. Це всупереч законові, який Верховна Рада ухвалила 2006 року. Він один до одного повторив аргументацію Росії про те, що голод був не лише в Україні, але і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, і тому його не можна називати геноцидом українського народу. Після цього Януковича звинуватили в тому, що він є прислужником Кремля.
Особливо гостро критикувала його українська діаспора. Громадська організація «Український конгресовий комітет Америки» навіть відмовилася з ним зустрічатися під час його візиту до США, доки він не змінить свою позицію щодо Голодомору і не відправить у відставку українофоба Дмитра Табачника.
Під час закордонних візитів українці діаспори регулярно влаштовують акції протесту й інформують світову громадськість про те, що в Україні встановлюється авторитаризм, нищаться свободи, придушується преса. Вони неодноразово поширювали заяви на цю тему.
Янукович спершу просто ігнорував критику. Але схоже на те, що до нього почало доходити значення міжнародного іміджу. Второпав, що самими запевненнями в прихильності демократії він нікого не переконає. Недарма сестра глави його адміністрації, народний депутат Юлія Льовочкіна (Новікова) начебто посварилася з росіянами, які намагалися в ПАРЄ протягти резолюцію із закидами у «фашизмі» на адресу деяких країн, серед яких була і Україна. Ймовірно, Януковичеві пояснили, що заокеанські українці є впливовою силою, яка може посприяти у вирішенні багатьох питань. Від них багато що залежить.
Тож і з’явилося рішення про виділення грошей на пам’ятник жертвам Голодомору. Але минулися вже ті часи, коли діаспора купувалася на такі речі. Їй вже не досить, коли глава держави балакає українською мовою і проголошує правильні з її точки зору гасла.
Діаспора прагне реформ по суті. А тут Янукович її, як і українців в Україні, нічим порадувати не може. Йому, звісно, подякують за таке рішення. Але тільки цей факт навряд чи стане чинником, що змінить до нього ставлення у діаспорі.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Звісно, якщо наш уряд відмовився б, то був би певний негатив, адже українці лобіювали це рішення, морочили голову американським сенаторам і раптом взяли б і відмовилися. Та, зрештою, можна було б послатися на кризу, і це виглядало б цілком вагомим аргументом. Однак Янукович не відмовився.
Треба нагадати, що коли він був обраним главою держави, то хоч і не заперечував, що Голодомор – це трагедія, але відмовився визнавати його геноцидом. Це всупереч законові, який Верховна Рада ухвалила 2006 року. Він один до одного повторив аргументацію Росії про те, що голод був не лише в Україні, але і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, і тому його не можна називати геноцидом українського народу. Після цього Януковича звинуватили в тому, що він є прислужником Кремля.
Особливо гостро критикувала його українська діаспора. Громадська організація «Український конгресовий комітет Америки» навіть відмовилася з ним зустрічатися під час його візиту до США, доки він не змінить свою позицію щодо Голодомору і не відправить у відставку українофоба Дмитра Табачника.
Під час закордонних візитів українці діаспори регулярно влаштовують акції протесту й інформують світову громадськість про те, що в Україні встановлюється авторитаризм, нищаться свободи, придушується преса. Вони неодноразово поширювали заяви на цю тему.
Янукович спершу просто ігнорував критику. Але схоже на те, що до нього почало доходити значення міжнародного іміджу. Второпав, що самими запевненнями в прихильності демократії він нікого не переконає. Недарма сестра глави його адміністрації, народний депутат Юлія Льовочкіна (Новікова) начебто посварилася з росіянами, які намагалися в ПАРЄ протягти резолюцію із закидами у «фашизмі» на адресу деяких країн, серед яких була і Україна. Ймовірно, Януковичеві пояснили, що заокеанські українці є впливовою силою, яка може посприяти у вирішенні багатьох питань. Від них багато що залежить.
Тож і з’явилося рішення про виділення грошей на пам’ятник жертвам Голодомору. Але минулися вже ті часи, коли діаспора купувалася на такі речі. Їй вже не досить, коли глава держави балакає українською мовою і проголошує правильні з її точки зору гасла.
Діаспора прагне реформ по суті. А тут Янукович її, як і українців в Україні, нічим порадувати не може. Йому, звісно, подякують за таке рішення. Але тільки цей факт навряд чи стане чинником, що змінить до нього ставлення у діаспорі.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода