Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відмовився від минулорічної ідеї внести низку українських пам’яток, серед яких Києво-Печерська лавра, до переліку об’єктів культурної спадщини, яким загрожує знищення – так званого «чорного списку». Туди включають, зокрема, архітектурні пам’ятки у зонах бойових дій, пояснюють громадські активісти, які були присутні на черговій сесії Комітету.
Внесення до «чорного списку» небезпечне не тільки для міжнародного престижу держави, стверджують вони. У такому випадку під охорону міжнародної організації не зможуть потрапити інші цінні культурні пам’ятки, розміщені на території держави – а отже, їх збереження ставиться під загрозу.
«Таємне» столичне містобудування
Цього разу в ЮНЕСКО були критичні зауваження до української офіційної делегації щодо двох міст – Києва і Львова. При цьому більше недоліків міжнародні спостерігачі виявили якраз у столиці, говорить представник громадської ініціативи «Збережи старий Київ» Ігор Луценко.
Окрім того, за словами активіста, постало питання про надання охоронюваного статусу історичному центрові Києва. Проте чомусь більшість будівельних робіт у центрі міста ведуться «у таємниці»: і від громадськості, і від Комітету, зауважує Ігор Луценко.
«Із Києва не було надано в ЮНЕСКО, як це потрібно за нашими міжнародними зобов’язаннями, жодного проекту будівництва, – зазначає активіст. – Тобто все, що будується в охоронній зоні Софії, впритул до Лаври, треба затверджувати в ЮНЕСКО, але цього не робиться. І от, власне, знову нас просять: надайте нам плани того, що ви там будуєте».
Проблема в тому, що рішення ЮНЕСКО мають рекомендаційний характер, тому в українських реаліях достатньо ефективними бути не можуть, вважає Марина Соловйова, адвокат у справах захисту буферних зон від незаконного будівництва.
«На сьогодні міжнародні організації – такі, як ЮНЕСКО – чомусь більш зацікавлені у збереженні української історичної спадщини, аніж українські чиновники», – говорить юрист.
Зокрема, як зазначили громадські активісти, сьогодні уже є погоджені плани на будівництво двох висоток у рамках «реконструкції» Андріївського узвозу.
Не моніторингом єдиним
Україні потрібні не спостереження та ультиматуми міжнародних організацій, а внутрішнє адекватне законодавство, каже Яків Дігтяр, перший заступник голови Державної служби з питань національної та культурної спадщини.
«Законодавство України приведено у відповідність із міжнародним законодавством, розроблені так звані буферні зони, режими використання цих зон. Але навіть буферна зона, затверджена щодо Софії… Скажімо, будувати можна на 15–22 метри, а далі приписка, зовсім мені не зрозуміла: у разі необхідності більш високої будівлі достатньо розробити історико-містобудівне обґрунтування, його погодити, а далі можна будувати все, що завгодно».
За словами громадських спостерігачів, Комітет всесвітньої спадщини планує повернутися до питання українських пам’яток у 2013 році. Тоді й може знову постати проблема «чорного списку».
Внесення до «чорного списку» небезпечне не тільки для міжнародного престижу держави, стверджують вони. У такому випадку під охорону міжнародної організації не зможуть потрапити інші цінні культурні пам’ятки, розміщені на території держави – а отже, їх збереження ставиться під загрозу.
«Таємне» столичне містобудування
Цього разу в ЮНЕСКО були критичні зауваження до української офіційної делегації щодо двох міст – Києва і Львова. При цьому більше недоліків міжнародні спостерігачі виявили якраз у столиці, говорить представник громадської ініціативи «Збережи старий Київ» Ігор Луценко.
Окрім того, за словами активіста, постало питання про надання охоронюваного статусу історичному центрові Києва. Проте чомусь більшість будівельних робіт у центрі міста ведуться «у таємниці»: і від громадськості, і від Комітету, зауважує Ігор Луценко.
«Із Києва не було надано в ЮНЕСКО, як це потрібно за нашими міжнародними зобов’язаннями, жодного проекту будівництва, – зазначає активіст. – Тобто все, що будується в охоронній зоні Софії, впритул до Лаври, треба затверджувати в ЮНЕСКО, але цього не робиться. І от, власне, знову нас просять: надайте нам плани того, що ви там будуєте».
Проблема в тому, що рішення ЮНЕСКО мають рекомендаційний характер, тому в українських реаліях достатньо ефективними бути не можуть, вважає Марина Соловйова, адвокат у справах захисту буферних зон від незаконного будівництва.
«На сьогодні міжнародні організації – такі, як ЮНЕСКО – чомусь більш зацікавлені у збереженні української історичної спадщини, аніж українські чиновники», – говорить юрист.
Зокрема, як зазначили громадські активісти, сьогодні уже є погоджені плани на будівництво двох висоток у рамках «реконструкції» Андріївського узвозу.
Не моніторингом єдиним
Україні потрібні не спостереження та ультиматуми міжнародних організацій, а внутрішнє адекватне законодавство, каже Яків Дігтяр, перший заступник голови Державної служби з питань національної та культурної спадщини.
«Законодавство України приведено у відповідність із міжнародним законодавством, розроблені так звані буферні зони, режими використання цих зон. Але навіть буферна зона, затверджена щодо Софії… Скажімо, будувати можна на 15–22 метри, а далі приписка, зовсім мені не зрозуміла: у разі необхідності більш високої будівлі достатньо розробити історико-містобудівне обґрунтування, його погодити, а далі можна будувати все, що завгодно».
За словами громадських спостерігачів, Комітет всесвітньої спадщини планує повернутися до питання українських пам’яток у 2013 році. Тоді й може знову постати проблема «чорного списку».