Нинішнє покоління дубнівчан могло й не знати про легендарну могилу між селами Семидуби і Плоска, котру старанно заорювали у радянські часи. Могила має форму оборонного валу із впадиною всередині, адже богунівці, обоз яких наздогнало вороже військо, розставили по периметру навколо себе вози, обсипали їх землею й так билися до останнього. Переказують, що живим не лишився ніхто, однак їхній відчайдушний опір на три дні стримав наступ потужної частини королівського війська, яка наздоганяла решту козаків.
Панахида за загиблими козаками
Найсміливіші мешканці навколишніх сіл вперто приходили на це місце попри всі заборони усіх окупаційних влад. Якось на маївку сюди наважився прийти й заграти цілий сільський оркестр. Тоді його розформували.
Але могила немов магнітом притягувала людей, розповідає жителька села Плоска Любов Гунько.
«Забороняли, могли за це й посадити, – зауважує вона. – Я особисто сама вночі тут була, в ямі, яка була більшою, бо вже заросла – приходили вночі, садили тут квіти, розчищали зілля… Якби знали – забрали б, і все…»
У Козацькому редуті селяни ховалися від ворожих військ і бомбардувань. Вони вважали, що сон козаків, а відтак і їхню безпеку, оберігає Свята Покрова. Розповідали, що, приклавши вухо до землі, на редуті можна почути дзвін.
Ця легенда спонукала місцевих умільців у 1985-му році створити тут пам’ятник із дзвоном, а ще через 10 років – і капличку, розповідає автор проекту, народний умілець, скульптор і поет Микола Тимчак: «Ми приїхали сюди, загорілися цим, зорганізували місцевих людей- «просвітян», які взяли в руки сокири, коси, граблі – хто що. А тут все було заросле кругом тернами…»
Кілька років тому Микола Тимчак відтворив історію бою на художньому полотні, що незабаром стане експонатом краєзнавчого музею.
«Сюди потрібно водити дітей, щоб у них був козацький дух»
Інтер'єр оновленої каплиці
Нині ж до впорядкування пам’ятного місця долучилася районна влада. Купол каплички і престол у ній позолотили, впорядкували доріжки та зробили освітлення.
Відтепер туристи, котрі проїжджають трасою Рівне – Тернопіль, здалеку бачитимуть знакове місце і, як сподівається голова Дубенської райдержадміністрації Данило Корилкевич, не минатимуть його.
«Зробити тут історичний заповідник. Ми ввели тут посаду для людини, яка це доглядатиме. Ми це загородимо. Сюди потрібно водити дітей, наших онуків, щоб у них був козацький дух, як у наших предків», – зазначає Корилкевич.
Священик Української автокефальної православної церкви у селі Плоска отець Євгеній вважає, що історія мужніх оборонців-козаків, що передавалася з покоління в покоління, додала місцевим мешканцям мужності і патріотизму. Недарма саме в цій частині Дубенського району діяв потужний загін УПА. Навіть під час Другої світової сюди практично не заїжджали нацисти, а під престолом місцевої церкви тодішній священик переховував синьо-жовті прапори. Нині ж тут могло бути набагато більше людей, однак пастві з Московського патріархату заборонили сюди іти їхні духовні поводирі.
«Тому ми сьогодні повинні докладати зусиль для того, щоб не тільки молитися, а й творити нашу єдність, починаючи від церковної єдності, від духовності», – зауважує отець Євгеній.
Таким побачив бій на редуті художник Микола Тимчак
Про Козацький редут під Дубном складають вірші і пишуть пісні. Одна з них, авторства Миколи Тимчака, щороку звучить понад широким плосківським полем поміж семидубськими пагорбами. У ній є такі слова:
Поміж нами є всі: і свої, і чужі,
І рідня, і «братва», і голота, і панство.
На козацькім редуті, на вічній межі
Нас не раз полишало гетьманство.
Дяка Богу, ще є поміж нас Богуни!
Може, виведуть знов із багнюки хохлацтва
Ти, надщерблений дзвоне, гучи-стугони,
Хай злітаються душі козацтва...
Але могила немов магнітом притягувала людей, розповідає жителька села Плоска Любов Гунько.
«Забороняли, могли за це й посадити, – зауважує вона. – Я особисто сама вночі тут була, в ямі, яка була більшою, бо вже заросла – приходили вночі, садили тут квіти, розчищали зілля… Якби знали – забрали б, і все…»
У Козацькому редуті селяни ховалися від ворожих військ і бомбардувань. Вони вважали, що сон козаків, а відтак і їхню безпеку, оберігає Свята Покрова. Розповідали, що, приклавши вухо до землі, на редуті можна почути дзвін.
Ця легенда спонукала місцевих умільців у 1985-му році створити тут пам’ятник із дзвоном, а ще через 10 років – і капличку, розповідає автор проекту, народний умілець, скульптор і поет Микола Тимчак: «Ми приїхали сюди, загорілися цим, зорганізували місцевих людей- «просвітян», які взяли в руки сокири, коси, граблі – хто що. А тут все було заросле кругом тернами…»
Кілька років тому Микола Тимчак відтворив історію бою на художньому полотні, що незабаром стане експонатом краєзнавчого музею.
«Сюди потрібно водити дітей, щоб у них був козацький дух»
Відтепер туристи, котрі проїжджають трасою Рівне – Тернопіль, здалеку бачитимуть знакове місце і, як сподівається голова Дубенської райдержадміністрації Данило Корилкевич, не минатимуть його.
«Зробити тут історичний заповідник. Ми ввели тут посаду для людини, яка це доглядатиме. Ми це загородимо. Сюди потрібно водити дітей, наших онуків, щоб у них був козацький дух, як у наших предків», – зазначає Корилкевич.
Священик Української автокефальної православної церкви у селі Плоска отець Євгеній вважає, що історія мужніх оборонців-козаків, що передавалася з покоління в покоління, додала місцевим мешканцям мужності і патріотизму. Недарма саме в цій частині Дубенського району діяв потужний загін УПА. Навіть під час Другої світової сюди практично не заїжджали нацисти, а під престолом місцевої церкви тодішній священик переховував синьо-жовті прапори. Нині ж тут могло бути набагато більше людей, однак пастві з Московського патріархату заборонили сюди іти їхні духовні поводирі.
«Тому ми сьогодні повинні докладати зусиль для того, щоб не тільки молитися, а й творити нашу єдність, починаючи від церковної єдності, від духовності», – зауважує отець Євгеній.
Поміж нами є всі: і свої, і чужі,
І рідня, і «братва», і голота, і панство.
На козацькім редуті, на вічній межі
Нас не раз полишало гетьманство.
Дяка Богу, ще є поміж нас Богуни!
Може, виведуть знов із багнюки хохлацтва
Ти, надщерблений дзвоне, гучи-стугони,
Хай злітаються душі козацтва...
