– Пане Ґаета, чи змінився священик Ратцінґер, ставши понтифіком?
– Справжній священик завжди залишається собою. Йозеф Ратцінґер і надалі залишається священиком, котрий щодня прославляє Господа і несе його світло до інших людей. Природньо, що в ролі понтифіка він має особливу Божу благодать, яка зобов’язує його діяти та засвідчувати свою віру в Бога у помітніший, ефективніший спосіб, ніж це було до обрання главою Святого престолу.
– На Ваш погляд, чи вдалося Бенедикту XVI вийти із тіні свого великого попередника Іванa Павлa II?
– Безумовно, дуже важко повторити той медійний резонанс, який мав Іван Павло II. Папі Ратцінґеру довелося протистояти складному виклику. Зауважу, що він став понтифіком вже у літньому віці – 78 років – на відміну від 58-річного Войтили, тому і не міг зробити багатьох вчинків, на які наважився його попередник. Але я вважаю, що дії і промови Папи Бенедикта XVI і надалі є авторитетним голосом Католицької церкви. Тому понтифікат Ратцінґера є подібним, а може й кращим за понтифікат Кароля Войтили.
– Донині понтифікат Бенедикта XVI позначився скандалами і конфліктами, які послабили авторитет Католицької церкви. Наскільки адекватно Папа Римський реагує на ці виклики?
– У деяких ситуаціях Папі бракувало допомоги його співробітників. Як на мене, його часом залишали у складних обставинах, і він протистояв конфліктам одноосібно. Зі скандалами стосовно ченців-педофілів Ратцінґер мав справу ще раніше і займав рішучу позицію, коли очолював Конгрегацію з віровчення. Тепер же як глава Церкви він запровадив багато того, що слід до кінця реалізувати, наприклад, позбавити духовного сану всіх винних у сексуальних скандалах. Думаю, Папа позитивно реагує на конфлікти, однак більша підтримка з боку його оточення дозволила б діяти швидше.
– Бенедикт XVI став першим Папою, який спілкувався з вірянами у телеефірі, першим виходив на зв’язок із космонавтами. Він перший Папа, котрий зустрівся з громадою ромів... Можна говорити про понтифіка-новатора чи для Церкви подібні вчинки не мають особливого значення?
– Кожний Папа робить те, що належно робити у відповідний історичний момент. Насправді він не перший, який спілкується з вірянами у телеефірі, бо це робив й Іван Павло II. Можливо, тоді це не так помічала громадськість. Загалом Бенедикт XVI здійснює багато вчинків, які свідчать про Папу, котрий любить усіх людей і кожного окремо. Він зразково демонструє, що Церква є близькою до всіх людей.
– А як, на Ваш погляд, Святіший отець проводить дипломатичну місію у Ватикані стосовно відносин із РПЦ Московського патріархату? Чи є передумови, що протягом нинішнього понтифікату відбудеться історична зустріч лідерів двох конфронтуючих християнських церков?
– Про це важко говорити, бо йдеться про делікатний діалог залаштункової ватиканської дипломатії. За часів Івана Павла II було кілька моментів, зустрічей, які на той період виявилися несподіваними. Тож, я сподіваюся, що рано чи пізно ми можемо стати свідками нової несподіванки, а саме зустрічі Московського патріарха і Папи Римського. Не можу сказати, як швидко це станеться, адже конфесійні непорозуміння між двома церквами на виду. Найбільше російський патріархат звинувачує католиків у прозелітизмі (наверненні до своєї церкви вірян інших конфесій). Та я переконаний, що Папа Войтила заклав те насіння, з якого Папа Ратцінґер намагається зібрати плоди. Сподіваємося, одного дня ці плоди дозріють.
– Справжній священик завжди залишається собою. Йозеф Ратцінґер і надалі залишається священиком, котрий щодня прославляє Господа і несе його світло до інших людей. Природньо, що в ролі понтифіка він має особливу Божу благодать, яка зобов’язує його діяти та засвідчувати свою віру в Бога у помітніший, ефективніший спосіб, ніж це було до обрання главою Святого престолу.
– На Ваш погляд, чи вдалося Бенедикту XVI вийти із тіні свого великого попередника Іванa Павлa II?
– Безумовно, дуже важко повторити той медійний резонанс, який мав Іван Павло II. Папі Ратцінґеру довелося протистояти складному виклику. Зауважу, що він став понтифіком вже у літньому віці – 78 років – на відміну від 58-річного Войтили, тому і не міг зробити багатьох вчинків, на які наважився його попередник. Але я вважаю, що дії і промови Папи Бенедикта XVI і надалі є авторитетним голосом Католицької церкви. Тому понтифікат Ратцінґера є подібним, а може й кращим за понтифікат Кароля Войтили.
– Донині понтифікат Бенедикта XVI позначився скандалами і конфліктами, які послабили авторитет Католицької церкви. Наскільки адекватно Папа Римський реагує на ці виклики?
– У деяких ситуаціях Папі бракувало допомоги його співробітників. Як на мене, його часом залишали у складних обставинах, і він протистояв конфліктам одноосібно. Зі скандалами стосовно ченців-педофілів Ратцінґер мав справу ще раніше і займав рішучу позицію, коли очолював Конгрегацію з віровчення. Тепер же як глава Церкви він запровадив багато того, що слід до кінця реалізувати, наприклад, позбавити духовного сану всіх винних у сексуальних скандалах. Думаю, Папа позитивно реагує на конфлікти, однак більша підтримка з боку його оточення дозволила б діяти швидше.
– Бенедикт XVI став першим Папою, який спілкувався з вірянами у телеефірі, першим виходив на зв’язок із космонавтами. Він перший Папа, котрий зустрівся з громадою ромів... Можна говорити про понтифіка-новатора чи для Церкви подібні вчинки не мають особливого значення?
– Кожний Папа робить те, що належно робити у відповідний історичний момент. Насправді він не перший, який спілкується з вірянами у телеефірі, бо це робив й Іван Павло II. Можливо, тоді це не так помічала громадськість. Загалом Бенедикт XVI здійснює багато вчинків, які свідчать про Папу, котрий любить усіх людей і кожного окремо. Він зразково демонструє, що Церква є близькою до всіх людей.
– А як, на Ваш погляд, Святіший отець проводить дипломатичну місію у Ватикані стосовно відносин із РПЦ Московського патріархату? Чи є передумови, що протягом нинішнього понтифікату відбудеться історична зустріч лідерів двох конфронтуючих християнських церков?
– Про це важко говорити, бо йдеться про делікатний діалог залаштункової ватиканської дипломатії. За часів Івана Павла II було кілька моментів, зустрічей, які на той період виявилися несподіваними. Тож, я сподіваюся, що рано чи пізно ми можемо стати свідками нової несподіванки, а саме зустрічі Московського патріарха і Папи Римського. Не можу сказати, як швидко це станеться, адже конфесійні непорозуміння між двома церквами на виду. Найбільше російський патріархат звинувачує католиків у прозелітизмі (наверненні до своєї церкви вірян інших конфесій). Та я переконаний, що Папа Войтила заклав те насіння, з якого Папа Ратцінґер намагається зібрати плоди. Сподіваємося, одного дня ці плоди дозріють.
