Сотні тисяч квадратних кілометрів промислових територій на теренах Європи стали не придатними для нормального життя й подальшого розвитку. Корисні копалини там вичерпуються, екосистеми зруйновані, а люди потерпають від хвороб і природних катаклізмів. В Україні до таких територій відносять Кривбас та Донбас.
Зокрема, за оцінками фахівців, у районі Кривого Рога масштабний і бездумний видобуток руди призвів до значних гідрогеологічних змін, як наслідок – проникнення небезпечних підземних газів на заселені території, обвали ґрунту і навіть землетруси.
Вольфгард Веґшайдер і Бернд Маєр
Проблема депресивних зон актуальна і для Західної Європи. Робота над її розв’язанням – це вже цілий напрямок у гірничій науці, який називається пост-майнинг. У Німеччині, приміром, у цю справу вкладають значні кошти, каже ректор Фрайберзької гірничої академії (ФРН) Бернд Маєр.
«У Німеччині на цю справу вже було витрачено 200 мільярдів євро, – каже він. – Ця справа дуже важлива і потрібна».
Шахтна вода – для пиття та опалювання теплиць
Практичні розробки для оздоровлення депресивних територій має і українська гірнича наука. Деякі з них вже втілили у життя, зазначає проректор Національного гірничого університету України Олександр Шашенко, але багато ідей не реалізовані.
«Не всі вугільні шахти можна закрити, закриття шахти часто призводить до місцевої екологічної катастрофи. Відтак окремі шахти змушені вічно працювати в режимі відкачування теплої води. Вже зараз проектуються такі накопичувачі, де буде збиратись ця вода. Є проекти, як зробити цю воду питною, як відібрати тепло та використати для опалювання теплиць і вирощення екологічно чистих овочів. Такі проекти здатні вдихнути життя в депресивні регіони», – зауважує професор Шашенко.
Одним із прикладів обдуманого видобутку сировини у Європі називають Австрію. Щоб не створювати потенційно депресивних територій, зазначає ректор Університету Монтан Леобен (Австрія) професор Вольфгард Веґшайдер, у країні діють суворі вимоги до початку гірничих виробок.
«Різниця в тому, що нам не треба долати наслідки, – зазначає він. – У нас кожен гірничий проект ретельно проробляється, це має значення при відкритих гірничих виробках. Гірники давно співпрацюють із міжнародними природоохоронними організаціями. І зараз стан такий, що на місці гірничих виробок навіть більше розмаїття флори і фауни, ніж на звичайних».
Гірничі інженери нового зразку
Наразі науковці провідних гірничих університетів Європи об’єднують свій досвід задля реабілітації депресивних регіонів. Кажуть, на таких землях можна створювати потужні енергетичні комплекси, займатись сільським господарством, навіть організовувати зони відпочинку.
Водночас, зазначають науковці, треба змінювати й підхід до підготовки гірничих інженерів. Вони повинні знатися не тільки на видобутку ресурсів, а й на захисті довкілля та рекультивації земель.
Перший крок до реалізації цієї ідеї зробили сьогодні: ректори п’яти вишів підписали у Дніпропетровську меморандум про підготовку магістрів-гірників такого профілю.
Зокрема, за оцінками фахівців, у районі Кривого Рога масштабний і бездумний видобуток руди призвів до значних гідрогеологічних змін, як наслідок – проникнення небезпечних підземних газів на заселені території, обвали ґрунту і навіть землетруси.
«У Німеччині на цю справу вже було витрачено 200 мільярдів євро, – каже він. – Ця справа дуже важлива і потрібна».
Шахтна вода – для пиття та опалювання теплиць
Практичні розробки для оздоровлення депресивних територій має і українська гірнича наука. Деякі з них вже втілили у життя, зазначає проректор Національного гірничого університету України Олександр Шашенко, але багато ідей не реалізовані.
«Не всі вугільні шахти можна закрити, закриття шахти часто призводить до місцевої екологічної катастрофи. Відтак окремі шахти змушені вічно працювати в режимі відкачування теплої води. Вже зараз проектуються такі накопичувачі, де буде збиратись ця вода. Є проекти, як зробити цю воду питною, як відібрати тепло та використати для опалювання теплиць і вирощення екологічно чистих овочів. Такі проекти здатні вдихнути життя в депресивні регіони», – зауважує професор Шашенко.
Одним із прикладів обдуманого видобутку сировини у Європі називають Австрію. Щоб не створювати потенційно депресивних територій, зазначає ректор Університету Монтан Леобен (Австрія) професор Вольфгард Веґшайдер, у країні діють суворі вимоги до початку гірничих виробок.
«Різниця в тому, що нам не треба долати наслідки, – зазначає він. – У нас кожен гірничий проект ретельно проробляється, це має значення при відкритих гірничих виробках. Гірники давно співпрацюють із міжнародними природоохоронними організаціями. І зараз стан такий, що на місці гірничих виробок навіть більше розмаїття флори і фауни, ніж на звичайних».
Гірничі інженери нового зразку
Наразі науковці провідних гірничих університетів Європи об’єднують свій досвід задля реабілітації депресивних регіонів. Кажуть, на таких землях можна створювати потужні енергетичні комплекси, займатись сільським господарством, навіть організовувати зони відпочинку.
Водночас, зазначають науковці, треба змінювати й підхід до підготовки гірничих інженерів. Вони повинні знатися не тільки на видобутку ресурсів, а й на захисті довкілля та рекультивації земель.
Перший крок до реалізації цієї ідеї зробили сьогодні: ректори п’яти вишів підписали у Дніпропетровську меморандум про підготовку магістрів-гірників такого профілю.
