– Так, сланцевий газ дійсно цілком змінив ситуацію в Північній Америці. На початку 2000 року були прогнози, що до цього часу США перетворяться на імпортера газу, в першу чергу зрідженого газу, і енергетична залежність США зросте. Але у 2007–2008 роках настав бум видобутку сланцевого газу, а це означає, що Америка нині збирається вже експортувати зріджений газ. Бо з 2009 року вона обійшла Росію і стала найбільшим видобувачем газу в світі.
– Раніше видобувати сланцевий газ було дуже дорого. Ситуацію змінили кращі технології, чи високі ціни на природній газ зробили видобуток сланцевого газу рентабельним?
– І те, й інше. Технологія, якою користуються зараз, – новітній винахід. Поворотний момент настав у 2001–2002 роках, коли компанія Devon Energy купила компанію Mitchell Energy і поєднала свою технологію горизонтального буріння з технологією гідророзриву Mitchell. Поєднання цих технологій призвело до буму продуктивності у 2007–2008 роках. До речі, зараз це питання дуже гостро дебатують, бо це дуже нова технологія, але, за деякими підрахунками, в деяких місцях в Америці дешевше видобувати сланцевий газ, ніж звичайний. Ціни в Північній Америці різко знизилися.
– Ви б могли описати цю технологію?
Перший крок традиційний – газ потрібно знайти. Роблять це за допомогою сейсмічних досліджень і буріння. Саме буріння – це горизонтальне буріння, воно розходиться в різні боки. Після цього закачується багато води, щоб розщепити породу і випустити газ на поверхню. Для однієї свердловини використовують від 4 до 19 мільйонів літрів води на день, тож для засушливих територій використовувати цей метод було б складно. Крім того, треба мати на увазі, що доводиться бурити багато свердловин, що може бути проблемою для густонаселених країн. Зараз проводяться дослідження щодо екологічних наслідків цієї технології. Буде цікаво побачити результати.
– Наскільки американський досвід можна застосувати поза Америкою?
– Це зараз головне питання, чи можна повторити цю газову революцію в інших місцях. Якби я зміг відповісти на це питання, я б, мабуть, дуже розбагатів. У США були особливі умови – це найбільш геологічно досліджена країна в світі, тут великий внутрішній ринок та весь час створюються нові технології. Також важливу роль відіграє земельне законодавство. Якщо ви володієте землею, де видобувається газ, компанії вам за це щось платять. В Європі це інакше. Покладами там володіє держава. Якщо ви фермер у Британії, Німеччині, чи Польщі, то все, що з-під вашої землі видобудуть, буде власністю держави. Тож люди не будуть зацікавлені у тому, щоб у їхньому городі щось видобували. Гадаю, це буде основна проблема. Але також і екологія. У США досить низькі екологічні стандарти, а от Франція через екологічні побоювання наклала мораторій на використання технології гідророзриву. Тож мені здається, що перенести американський досвід буде не так просто, принаймні, це не відбуватиметься так інтенсивно.
– Раніше видобувати сланцевий газ було дуже дорого. Ситуацію змінили кращі технології, чи високі ціни на природній газ зробили видобуток сланцевого газу рентабельним?
– І те, й інше. Технологія, якою користуються зараз, – новітній винахід. Поворотний момент настав у 2001–2002 роках, коли компанія Devon Energy купила компанію Mitchell Energy і поєднала свою технологію горизонтального буріння з технологією гідророзриву Mitchell. Поєднання цих технологій призвело до буму продуктивності у 2007–2008 роках. До речі, зараз це питання дуже гостро дебатують, бо це дуже нова технологія, але, за деякими підрахунками, в деяких місцях в Америці дешевше видобувати сланцевий газ, ніж звичайний. Ціни в Північній Америці різко знизилися.
– Ви б могли описати цю технологію?
Перший крок традиційний – газ потрібно знайти. Роблять це за допомогою сейсмічних досліджень і буріння. Саме буріння – це горизонтальне буріння, воно розходиться в різні боки. Після цього закачується багато води, щоб розщепити породу і випустити газ на поверхню. Для однієї свердловини використовують від 4 до 19 мільйонів літрів води на день, тож для засушливих територій використовувати цей метод було б складно. Крім того, треба мати на увазі, що доводиться бурити багато свердловин, що може бути проблемою для густонаселених країн. Зараз проводяться дослідження щодо екологічних наслідків цієї технології. Буде цікаво побачити результати.
– Наскільки американський досвід можна застосувати поза Америкою?
– Це зараз головне питання, чи можна повторити цю газову революцію в інших місцях. Якби я зміг відповісти на це питання, я б, мабуть, дуже розбагатів. У США були особливі умови – це найбільш геологічно досліджена країна в світі, тут великий внутрішній ринок та весь час створюються нові технології. Також важливу роль відіграє земельне законодавство. Якщо ви володієте землею, де видобувається газ, компанії вам за це щось платять. В Європі це інакше. Покладами там володіє держава. Якщо ви фермер у Британії, Німеччині, чи Польщі, то все, що з-під вашої землі видобудуть, буде власністю держави. Тож люди не будуть зацікавлені у тому, щоб у їхньому городі щось видобували. Гадаю, це буде основна проблема. Але також і екологія. У США досить низькі екологічні стандарти, а от Франція через екологічні побоювання наклала мораторій на використання технології гідророзриву. Тож мені здається, що перенести американський досвід буде не так просто, принаймні, це не відбуватиметься так інтенсивно.
