Віктор Янукович пішов далі від Леоніда Кучми. Якщо той перебував між молотом і ковадлом, між Росією і Заходом, то нинішній Президент має аж два ковадла. Причому одне з них він створив власноруч. Оце друге рукотворне ковадло називається «український народ».
Президент, як це часто буває, вирішив наступати на власні граблі і набивати власні ґулі. Він не вивчав досвід Леоніда Кучми, який, будучи обраним на посаду голови держави, теж заявляв, що він буде міцно дружити з Росією на основі рівноправності і буде рішуче захищати інтереси України в рамках СНД, а вже через кілька місяців критикував Москву за неадекватне ставлення до колишніх республік СРСР.
Але ж Кучма не кидався стрімголов у кремлівські обійми і тому мав простір до маневру. Він заснував політику так званої багатовекторності. З одного боку, він намагався підтримувати добрі стосунки з Москвою, але з іншого боку рухався на Захід.
Янукович нібито теж декларує рух на Захід. Але при цьому ледь не з перших днів свого правління почав догоджати Москві, стрімко виконуючи її вимоги в гуманітарній сфері. Він відмовився від трактування Голодомору як геноциду українського народу. Посадив у крісло міністра освіти Дмитра Табачника, який почав пропагувати совкові цінності.
Ну а за вельми сумнівну Харківську угоду «флот в обмін на газ» його парламентська команда била пики опонентам просто у залі засідань Верховної Ради. Тепер, здається, до його голови дійшло, що кулаками його бригада відстоювала явно не свої інтереси.
Певне, спершу він наївно сподівався, що кремлівські пацани оцінять такі його душевні пориви, його щире прагнення впасти їм в обійми. Але був вельми здивований, коли Медведєв із Путіним не вдовольнилися його поступками і зажадали ще і ще.
Якби Янукович був сам, то, може, він би і поступився. Але за ним стоять інші міцні пацани у вигляді українських олігархів. Вони мають гарну чуйку і усвідомлюють, що, коли сюди прийдуть російські колеги по олігархату, то їм самим залишиться мало місця. Тому суто з цих міркувань не поспішають здавати Україну.
Плював, плював і доплювався
У подібних «тьорках» із Москвою Кучма спирався на підтримку власного народу. Коли він почав протестувати проти російських спроб побудувати греблю до острова Тузла, то опитування показали, що його підтримує в цьому переважна більшість населення України. Бо, попри всі недоліки своєї політики, Кучма переважно не демонстрував зневагу до громадян власної країни і не робив кроків, які викликали гнів усього населення.
Янукович же у своїх діях просто плює на громадську думку. Він не лише нахабно зґвалтував Конституцію і чимало законів, а ще й декларував реформи, які де-факто мали на меті повирішувати всі проблеми держави за рахунок переважної більшості громадян, не чіпаючи при цьому олігархів. Він і його пацани закликають затягти паски, а самі багатіють у час кризи. Одне Межигір’я чого варте!
Отож, Янукович стрімко втрачає підтримку навіть власного досі вірного електорату. Плював, плював і доплювався.
Із Москви вже неодноразово лунали сигнали невдоволення Януковичем. І тепер він опиняється в глухому куті.
Він своєму електоратові обіцяв, що з Москвою буде любов і дружба. Тепер же, коли дружби не вийшло, коли почнеться його критика з Кремля, то як він пояснить своїм виборцям цей феномен?
Він, як і Кучма, міг би дрейфувати у бік виборців своїх опонентів. Але «залізний господар» так тупо потоптався по їхніх почуттях, неодноразово показавши, що йому плювати на їхні гуманітарні цінності, що вони просто відхилять будь-яку спробу загравання з ними.
Як він буде шукати вихід з цієї ситуації, один бог знає. Бо коли його рейтинг скотиться процентів до п’яти, то ніякі фальсифікації не допоможуть.
Хоч бери й диктатуру встановлюй. Але не вийде. Бо, як справедливо зауважив Леонід Кучма, Україна таки не Росія.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Президент, як це часто буває, вирішив наступати на власні граблі і набивати власні ґулі. Він не вивчав досвід Леоніда Кучми, який, будучи обраним на посаду голови держави, теж заявляв, що він буде міцно дружити з Росією на основі рівноправності і буде рішуче захищати інтереси України в рамках СНД, а вже через кілька місяців критикував Москву за неадекватне ставлення до колишніх республік СРСР.
Але ж Кучма не кидався стрімголов у кремлівські обійми і тому мав простір до маневру. Він заснував політику так званої багатовекторності. З одного боку, він намагався підтримувати добрі стосунки з Москвою, але з іншого боку рухався на Захід.
Янукович нібито теж декларує рух на Захід. Але при цьому ледь не з перших днів свого правління почав догоджати Москві, стрімко виконуючи її вимоги в гуманітарній сфері. Він відмовився від трактування Голодомору як геноциду українського народу. Посадив у крісло міністра освіти Дмитра Табачника, який почав пропагувати совкові цінності.
Ну а за вельми сумнівну Харківську угоду «флот в обмін на газ» його парламентська команда била пики опонентам просто у залі засідань Верховної Ради. Тепер, здається, до його голови дійшло, що кулаками його бригада відстоювала явно не свої інтереси.
Певне, спершу він наївно сподівався, що кремлівські пацани оцінять такі його душевні пориви, його щире прагнення впасти їм в обійми. Але був вельми здивований, коли Медведєв із Путіним не вдовольнилися його поступками і зажадали ще і ще.
Якби Янукович був сам, то, може, він би і поступився. Але за ним стоять інші міцні пацани у вигляді українських олігархів. Вони мають гарну чуйку і усвідомлюють, що, коли сюди прийдуть російські колеги по олігархату, то їм самим залишиться мало місця. Тому суто з цих міркувань не поспішають здавати Україну.
Плював, плював і доплювався
У подібних «тьорках» із Москвою Кучма спирався на підтримку власного народу. Коли він почав протестувати проти російських спроб побудувати греблю до острова Тузла, то опитування показали, що його підтримує в цьому переважна більшість населення України. Бо, попри всі недоліки своєї політики, Кучма переважно не демонстрував зневагу до громадян власної країни і не робив кроків, які викликали гнів усього населення.
Янукович же у своїх діях просто плює на громадську думку. Він не лише нахабно зґвалтував Конституцію і чимало законів, а ще й декларував реформи, які де-факто мали на меті повирішувати всі проблеми держави за рахунок переважної більшості громадян, не чіпаючи при цьому олігархів. Він і його пацани закликають затягти паски, а самі багатіють у час кризи. Одне Межигір’я чого варте!
Отож, Янукович стрімко втрачає підтримку навіть власного досі вірного електорату. Плював, плював і доплювався.
Із Москви вже неодноразово лунали сигнали невдоволення Януковичем. І тепер він опиняється в глухому куті.
Він своєму електоратові обіцяв, що з Москвою буде любов і дружба. Тепер же, коли дружби не вийшло, коли почнеться його критика з Кремля, то як він пояснить своїм виборцям цей феномен?
Він, як і Кучма, міг би дрейфувати у бік виборців своїх опонентів. Але «залізний господар» так тупо потоптався по їхніх почуттях, неодноразово показавши, що йому плювати на їхні гуманітарні цінності, що вони просто відхилять будь-яку спробу загравання з ними.
Як він буде шукати вихід з цієї ситуації, один бог знає. Бо коли його рейтинг скотиться процентів до п’яти, то ніякі фальсифікації не допоможуть.
Хоч бери й диктатуру встановлюй. Але не вийде. Бо, як справедливо зауважив Леонід Кучма, Україна таки не Росія.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
