За кілька тижнів до початку радянсько - німецької війни, 22 червня 1941 року, більшовицька влада оскаженіла. Вищі офіцерські чини панічно покидали Галичину, грабуючи майно з помешкань, в яких вони жили. Тим часом у містах і селах енкаведист Сєров ( його прізвище фігурує у матеріалах щодо депортації кримських татар, народів Прибалтійських країн, вбивства польських офіцерів у Катині) виконував особистий наказ Берії: знищити місцеве населення. Почалась чергова хвиля репресій.
«Нас визволили і нема на то ради»
Першими у 1939 році від більшовиків постраждали польські поліцаї, службовці, заможні люди, а також єврейська інтелігенція. Тим часом більшовицькі окупанти прикривались «українською картою» і проводили совєтизацію під гаслом українізації. Але люди дуже швидко зрозуміли підступність таких дій.
«Нас визволили, і нема на то ради», – ці слова маестро Станіслава Людкевича цитують у Львові донині.
Наступна хвиля репресій проти українців була найкривавішою.Від початку 1941 року масово арештовували представників ОУН, переважно молодь. У червні, коли знали, що війна неминуча, «енкаведисти» у жахливий спосіб вбивали людей у тюрмах. У Західній Україні від червня до липня замордували близько 30 тисяч осіб, а ще півмільйона вивезли до Сибіру, починаючи від «золотого вересня 1939». Досі не відомо, скільки людей загинули дорогою на Далекий Схід. Бо ж тоді був запущений механізм катівні проти українців.
«Нищили політично переконаних українців, учасників українського політичного руху, членів ОУН. Станом на початок 1941 року у в’язницях Західної України переважали українці. 22 червня, коли Німеччина напала на Радянський Союз, Червона Армія швидко програвала і відступала. Радянський режим показав себе у всій своїй красі. Нікого не випускали з в’язниць і дико мордували людей. В’язнів замуровували у камерах і люди у страшних муках помирали. Німецька пропаганда у 1941 році інструменталізувала історію цих катувань, але уже як приклад нелюдської політики «жидо-комуни». Гітлерівці вкотре протиставили різні народи, які мешкали на одній території. Німці, звісно, мали «добрий» пропагандистський матеріл: дітей і дорослих без очей, вагітних жінок з розпоротими животми, прибитих немовлят до дверей», – говорить історик Василь Расевич.
22 червня на Львівщині згадають жертв репресій
70-літня трагедія більшовицьких репресій і нині нагадує про себе віднайденими масовими похованнями невинно убієнних. Саліна, Дем’янів Лаз, тюрма на Лонцького і Замарстинові, ще поховання у Золочеві і Тернополі.
Львів за 21 місяць радянської влади цілковито змінив своє обличчя. Була знищена львівська інтелігенція і водночас багатокультурність міста. 1939-1941 роки – це особливо трагічна історія Львова, як і Галичини загалом, наголошує Василь Расевич. Це трагедія кількох народів, які тут мешкали століттями.
22-28 червня на Львівщині вшановують невинно убієнних у Західній Україні. Це має бути День Пам’яті жертв репресій, а не політичні виступи під партійними прапорами, застерігають політиків відомі львів’яни.
«Нас визволили і нема на то ради»
Першими у 1939 році від більшовиків постраждали польські поліцаї, службовці, заможні люди, а також єврейська інтелігенція. Тим часом більшовицькі окупанти прикривались «українською картою» і проводили совєтизацію під гаслом українізації. Але люди дуже швидко зрозуміли підступність таких дій.
«Нас визволили, і нема на то ради», – ці слова маестро Станіслава Людкевича цитують у Львові донині.
Наступна хвиля репресій проти українців була найкривавішою.Від початку 1941 року масово арештовували представників ОУН, переважно молодь. У червні, коли знали, що війна неминуча, «енкаведисти» у жахливий спосіб вбивали людей у тюрмах. У Західній Україні від червня до липня замордували близько 30 тисяч осіб, а ще півмільйона вивезли до Сибіру, починаючи від «золотого вересня 1939». Досі не відомо, скільки людей загинули дорогою на Далекий Схід. Бо ж тоді був запущений механізм катівні проти українців.
«Нищили політично переконаних українців, учасників українського політичного руху, членів ОУН. Станом на початок 1941 року у в’язницях Західної України переважали українці. 22 червня, коли Німеччина напала на Радянський Союз, Червона Армія швидко програвала і відступала. Радянський режим показав себе у всій своїй красі. Нікого не випускали з в’язниць і дико мордували людей. В’язнів замуровували у камерах і люди у страшних муках помирали. Німецька пропаганда у 1941 році інструменталізувала історію цих катувань, але уже як приклад нелюдської політики «жидо-комуни». Гітлерівці вкотре протиставили різні народи, які мешкали на одній території. Німці, звісно, мали «добрий» пропагандистський матеріл: дітей і дорослих без очей, вагітних жінок з розпоротими животми, прибитих немовлят до дверей», – говорить історик Василь Расевич.
22 червня на Львівщині згадають жертв репресій
70-літня трагедія більшовицьких репресій і нині нагадує про себе віднайденими масовими похованнями невинно убієнних. Саліна, Дем’янів Лаз, тюрма на Лонцького і Замарстинові, ще поховання у Золочеві і Тернополі.
Львів за 21 місяць радянської влади цілковито змінив своє обличчя. Була знищена львівська інтелігенція і водночас багатокультурність міста. 1939-1941 роки – це особливо трагічна історія Львова, як і Галичини загалом, наголошує Василь Расевич. Це трагедія кількох народів, які тут мешкали століттями.
22-28 червня на Львівщині вшановують невинно убієнних у Західній Україні. Це має бути День Пам’яті жертв репресій, а не політичні виступи під партійними прапорами, застерігають політиків відомі львів’яни.
