Цього разу навіть рідний Мілан відвернувся від Сильвіо Берлусконі.
Промислове місто, фінансова столиця країни завжди була оплотом правих сил. Їхні представники очолювали міську адміністрацію понад півтора десятка років. І ось, за підсумками голосування, кандидат на посаду мера від лівоцентристської Демократичної партії Джуліано Пізапія набрав на 10 відсотків більше, ніж попередній керівник, ставлениця Берлусконі Летіція Моратті.
«Бідолашний наш кавальєре (Берлусконі). Певно, тепер і сам заскочений, адже він спромігся воскресити комунізм навіть у рідному місті! Він спромігся дати Мілану першого мера, який дозволяє називати мебе комуністом. Результат у Мілані – це, безперечно, розгром для Берлусконі», – зазначив оглядач Марко Травальйо.
Несподіваний і майже революційний вибір мешканців Неаполя – південної столиці Італії. Там взагалі з великим відривом, у 30 відсотків, виграв аутсайдер виборчої кампанії, представник маргінальної лівої партії «Італія цінностей» Луїджі де Маджістріс. Його вважають радикальним політиком «твердої руки». Неаполітанці десятиліттями несучи тягар сміттєвої кризи і мафії, вирішили довіритися керівництву нової політичної сили.
Тотальний провал правих
Окрім Мілана та Неаполя, в руках лівоцентристів ще після першого туру місцевих виборів опинилися Турин, Болонья та більшість провінцій.
Чим можна пояснити тотальну поразку правлячих правоцентристів?
По-перше, виборча кампанія, яка мала б бути місцевого рівня, набрала національних масштабів. Берлусконі вважав голосування референдумом щодо його популярності і довіри серед населення. Тож, не йшлося про проблеми цих міст і їхніх мешканців, а йшлося про Берлусконі.
По-друге, ця кампанія була доволі агресивною і жорсткою. Праві залякували виборців червоними екстремістам. Наприклад, поширювали гасла, що з мером-лівоцентристом Мілан заполонять цигани, мігранти та мусульмани. На думку коментаторів, такі аргументи на сьогодні вже не приваблюють італійських виборців. І, нарешті, численні сексуальні та судові скандали довкола прем’єра також вплинули на рішення виборців, втомлених від Берлусконі.
Що ж буде з Берлусконі?
Важко говорити про політичні наслідки цих виборів. Слід почати з того, що основний союзник Берлусконі в коаліції – націоналістична партія «Північна Ліга» – дуже розчарована результатом. Передбачають, що саме вона почне віддалятися від непопулярного тепер прем’єра, щоб уникнути дискредитації в очах своїх виборців. Не факт, але з часом лігісти можуть довести діло і до падіння уряду.
Журналіст «Corriere della Sera» Альдо Каццулло з цього приводу сказав: «Тепер вже невідомо, який інтерес для партії «Північна Ліга» бути разом з Берлусконі. Всім очевидно, що в коаліції щось не спрацьовує . Наступні дні, місяці побачимо, як розвиватимуться їхні відносини».
В Італії знову актуальне риторичне запитання: «Що ж, Берлусконі нарешті прийшов кінець?».
Опозиція багато говорить про нібито неминучу кризу уряду, неминучу відставку прем’єр-міністра, оскільки тепер він не має переконливої більшості ні в парламенті, ні серед населення. Та нагадаю, що останнім часом берлусконівці часто програють: невтішний для них був результат на виборах до Європарламенту, на попередніх регіональних виборах. Масла до вогню щораз підливають і гучні скандали довкола Сильвіо Берлусконі. Попри це, 74-літній прем’єр все ще на своєму місці. І тримаєтья він міцно. В передчутті провалу Берлусконі вкотре нагадав італійцям, що добровільної відставки від нього не дочекаються.
Промислове місто, фінансова столиця країни завжди була оплотом правих сил. Їхні представники очолювали міську адміністрацію понад півтора десятка років. І ось, за підсумками голосування, кандидат на посаду мера від лівоцентристської Демократичної партії Джуліано Пізапія набрав на 10 відсотків більше, ніж попередній керівник, ставлениця Берлусконі Летіція Моратті.
«Бідолашний наш кавальєре (Берлусконі). Певно, тепер і сам заскочений, адже він спромігся воскресити комунізм навіть у рідному місті! Він спромігся дати Мілану першого мера, який дозволяє називати мебе комуністом. Результат у Мілані – це, безперечно, розгром для Берлусконі», – зазначив оглядач Марко Травальйо.
Несподіваний і майже революційний вибір мешканців Неаполя – південної столиці Італії. Там взагалі з великим відривом, у 30 відсотків, виграв аутсайдер виборчої кампанії, представник маргінальної лівої партії «Італія цінностей» Луїджі де Маджістріс. Його вважають радикальним політиком «твердої руки». Неаполітанці десятиліттями несучи тягар сміттєвої кризи і мафії, вирішили довіритися керівництву нової політичної сили.
Тотальний провал правих
Окрім Мілана та Неаполя, в руках лівоцентристів ще після першого туру місцевих виборів опинилися Турин, Болонья та більшість провінцій.
Чим можна пояснити тотальну поразку правлячих правоцентристів?
По-перше, виборча кампанія, яка мала б бути місцевого рівня, набрала національних масштабів. Берлусконі вважав голосування референдумом щодо його популярності і довіри серед населення. Тож, не йшлося про проблеми цих міст і їхніх мешканців, а йшлося про Берлусконі.
По-друге, ця кампанія була доволі агресивною і жорсткою. Праві залякували виборців червоними екстремістам. Наприклад, поширювали гасла, що з мером-лівоцентристом Мілан заполонять цигани, мігранти та мусульмани. На думку коментаторів, такі аргументи на сьогодні вже не приваблюють італійських виборців. І, нарешті, численні сексуальні та судові скандали довкола прем’єра також вплинули на рішення виборців, втомлених від Берлусконі.
Що ж буде з Берлусконі?
Важко говорити про політичні наслідки цих виборів. Слід почати з того, що основний союзник Берлусконі в коаліції – націоналістична партія «Північна Ліга» – дуже розчарована результатом. Передбачають, що саме вона почне віддалятися від непопулярного тепер прем’єра, щоб уникнути дискредитації в очах своїх виборців. Не факт, але з часом лігісти можуть довести діло і до падіння уряду.
Журналіст «Corriere della Sera» Альдо Каццулло з цього приводу сказав: «Тепер вже невідомо, який інтерес для партії «Північна Ліга» бути разом з Берлусконі. Всім очевидно, що в коаліції щось не спрацьовує . Наступні дні, місяці побачимо, як розвиватимуться їхні відносини».
В Італії знову актуальне риторичне запитання: «Що ж, Берлусконі нарешті прийшов кінець?».
Опозиція багато говорить про нібито неминучу кризу уряду, неминучу відставку прем’єр-міністра, оскільки тепер він не має переконливої більшості ні в парламенті, ні серед населення. Та нагадаю, що останнім часом берлусконівці часто програють: невтішний для них був результат на виборах до Європарламенту, на попередніх регіональних виборах. Масла до вогню щораз підливають і гучні скандали довкола Сильвіо Берлусконі. Попри це, 74-літній прем’єр все ще на своєму місці. І тримаєтья він міцно. В передчутті провалу Берлусконі вкотре нагадав італійцям, що добровільної відставки від нього не дочекаються.
