Віктор Вечерський, заступник голови Держслужби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури переконаний, що пам’ятки, які не зазначені у переліку заборонених до приватизації, продавати треба. Інакше через декілька років від них можуть залишитися одні руїни.
«Це може бути приватна власність, концесія (довготривала оренда), користування. Укладається з органом охорони культурної спадщини охоронний договір, де чітко прописано, що можна робити, що треба робити, термін проведення робіт. А в законі, зрозуміло, прописано все те, чого робити не можна, навіть якщо це й приватна власність. Але, відносно приватної власності позитивних прикладів поки що назвати вам, мабуть, ніхто не зможе. Зараз готується передача в концесію Свірзького замку, це Львівська область. Я там нещодавно був і мушу сказати, що, якщо цей замок не знайде господаря або хоча б того, хто візьме його в концесію, то буквально найближчим часом ми можемо цю унікальну пам’ятку втратити», – зазначив Віктор Вечерський.
Продавати можна лише пам’ятки місцевого значення
Депутат Верховної Ради, голова оргкомітету акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци» Микола Томенко називає ідею передачі старовини в приватні руки шкідливою. Продавати можна лише пам’ятки місцевого значення, вважає він.
«Замок чи палац – це споруда, яка збереглася, пережила історичні значимі події та містить бодай залишки архітектурної цінності. Жодної підстави нема, щоб робити її суб’єктом купівлі-продажу. А от історичні пам’ятки місцевого значення можуть бути предметом цієї ідеї. Якщо сьогодні від історичної пам’ятки місцевого значення залишилося дві стіни або назва. В такому випадку за рішенням органу місцевого самоврядування та за згодою Міністерства культури можна передавати в приватні руки бренд або залишки таких об’єктів», – зауважив Микола Томенко.
Нещодавно киянка Юлія подорожувала туристичним маршрутом «Замки Львівщини». Вернулася вона пригніченою: стан пам’яток регіону її просто налякав. «Ми здійснили таку туристичну автомобільну подорож: Олеський замок, Підгірський замок, до речі, він знімався у «Трьох мушкетерах», Золочівський замок. Дуже розчарував їхній зовнішній та внутрішній вигляд, – каже Юлія. – Наприклад, Підгірський замок закритий на реконструкцію, але думаю, він закритий уже давно, а нічого не робиться, реконструкція не проводиться. Він у жахливому стані, хоча його й називають «другим Версалем» у Східній Європі. Він дійсно розвалюється, через років 10 він просто рухне».
«Приватники, які купили замки, жоден нічого не робить»
Допускати продаж старовинних замків та палаців небезпечно, говорить мистецтвознавець Борис Возницький. «Всі приватники, які купили замки, жоден нічого не робить, – каже він. – У Старому Роздолі палац, палац у Підгірцях (Стрийського району), куплений киянами, – вже стіни розвалюються. Палац у Старому Роздолі купили за 200 з чимось тисяч гривень. Перший власник перепродав другому за 400. Цей другий на 6 мільйонів викрав звідти речей і продав палац третьому – за 600 тисяч, і третій нічого не робить».
Щоб такого не відбувалося, держава повинна чітко контролювати виконання зобов’язань тимчасовими власниками, говорять експерти. У Законі «України «Про охорону культурної спадщини» сказано: якщо в зазначений термін реставрація замку чи палацу не проведена, об’єкт має бути повернений державі. Однак прикладів роботи такого механізму на практиці поки не існує.
Довготривала концесія – краще
Найкраще пам’ятки історії та культури не продавати, а передавати в довготривалу оренду (концесію) з умовою належного утримання, консерваційних, реставраційних робіт і, звичайно, допуску туристів та дослідників. Так вважає президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць Микола Яковина.
«Найкраще було б, якби, не змінюючи ані форм власності, ані підпорядкування, отримати раптом казково необхідне державне забезпечення. Але ми знаємо, що та кількість пам’яток, які в державі є, не скоро дочекаються необхідного держбюджетного забезпечення. Відтак, одна з найбільш прийнятних форм – це довготривала концесія. А якщо пам’ятка історії, культури чи монументального мистецтва перебуває, наприклад, на балансі держустанови, того ж музею чи заповідника, то говорити про продаж – це, даруйте, абсурд», – наголошує Микола Яковина.
У країнах Європи у приватній власності є чимало замків та фортець. Відповідальність за збереження пам’яток лежить на їх власниках. Водночас держава суворо контролює стан цих об’єктів. А в бюджет надходять немалі кошти. Наприклад, в Іспанії це 10% від прибутків бюджету.
«Це може бути приватна власність, концесія (довготривала оренда), користування. Укладається з органом охорони культурної спадщини охоронний договір, де чітко прописано, що можна робити, що треба робити, термін проведення робіт. А в законі, зрозуміло, прописано все те, чого робити не можна, навіть якщо це й приватна власність. Але, відносно приватної власності позитивних прикладів поки що назвати вам, мабуть, ніхто не зможе. Зараз готується передача в концесію Свірзького замку, це Львівська область. Я там нещодавно був і мушу сказати, що, якщо цей замок не знайде господаря або хоча б того, хто візьме його в концесію, то буквально найближчим часом ми можемо цю унікальну пам’ятку втратити», – зазначив Віктор Вечерський.
Продавати можна лише пам’ятки місцевого значення
Депутат Верховної Ради, голова оргкомітету акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци» Микола Томенко називає ідею передачі старовини в приватні руки шкідливою. Продавати можна лише пам’ятки місцевого значення, вважає він.
«Замок чи палац – це споруда, яка збереглася, пережила історичні значимі події та містить бодай залишки архітектурної цінності. Жодної підстави нема, щоб робити її суб’єктом купівлі-продажу. А от історичні пам’ятки місцевого значення можуть бути предметом цієї ідеї. Якщо сьогодні від історичної пам’ятки місцевого значення залишилося дві стіни або назва. В такому випадку за рішенням органу місцевого самоврядування та за згодою Міністерства культури можна передавати в приватні руки бренд або залишки таких об’єктів», – зауважив Микола Томенко.
Нещодавно киянка Юлія подорожувала туристичним маршрутом «Замки Львівщини». Вернулася вона пригніченою: стан пам’яток регіону її просто налякав. «Ми здійснили таку туристичну автомобільну подорож: Олеський замок, Підгірський замок, до речі, він знімався у «Трьох мушкетерах», Золочівський замок. Дуже розчарував їхній зовнішній та внутрішній вигляд, – каже Юлія. – Наприклад, Підгірський замок закритий на реконструкцію, але думаю, він закритий уже давно, а нічого не робиться, реконструкція не проводиться. Він у жахливому стані, хоча його й називають «другим Версалем» у Східній Європі. Він дійсно розвалюється, через років 10 він просто рухне».
«Приватники, які купили замки, жоден нічого не робить»
Допускати продаж старовинних замків та палаців небезпечно, говорить мистецтвознавець Борис Возницький. «Всі приватники, які купили замки, жоден нічого не робить, – каже він. – У Старому Роздолі палац, палац у Підгірцях (Стрийського району), куплений киянами, – вже стіни розвалюються. Палац у Старому Роздолі купили за 200 з чимось тисяч гривень. Перший власник перепродав другому за 400. Цей другий на 6 мільйонів викрав звідти речей і продав палац третьому – за 600 тисяч, і третій нічого не робить».
Щоб такого не відбувалося, держава повинна чітко контролювати виконання зобов’язань тимчасовими власниками, говорять експерти. У Законі «України «Про охорону культурної спадщини» сказано: якщо в зазначений термін реставрація замку чи палацу не проведена, об’єкт має бути повернений державі. Однак прикладів роботи такого механізму на практиці поки не існує.
Довготривала концесія – краще
Найкраще пам’ятки історії та культури не продавати, а передавати в довготривалу оренду (концесію) з умовою належного утримання, консерваційних, реставраційних робіт і, звичайно, допуску туристів та дослідників. Так вважає президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць Микола Яковина.
«Найкраще було б, якби, не змінюючи ані форм власності, ані підпорядкування, отримати раптом казково необхідне державне забезпечення. Але ми знаємо, що та кількість пам’яток, які в державі є, не скоро дочекаються необхідного держбюджетного забезпечення. Відтак, одна з найбільш прийнятних форм – це довготривала концесія. А якщо пам’ятка історії, культури чи монументального мистецтва перебуває, наприклад, на балансі держустанови, того ж музею чи заповідника, то говорити про продаж – це, даруйте, абсурд», – наголошує Микола Яковина.
У країнах Європи у приватній власності є чимало замків та фортець. Відповідальність за збереження пам’яток лежить на їх власниках. Водночас держава суворо контролює стан цих об’єктів. А в бюджет надходять немалі кошти. Наприклад, в Іспанії це 10% від прибутків бюджету.
