Минуло 90 років від часу, коли Ірландська Республіка виборола незалежність від Великої Британії. І ось після всіх цих років до Дубліна прибула королева, предки якої були відповідальними за придушення ірландського незалежницького руху і за правління якої ще наприкінці 20-го сторіччя відбувався кривавий конфлікт у Північній Ірландії, де республіканці прагнуть об’єднання з Ірландською Республікою.
Під час цього візиту монарх висловила «глибокі співчуття» жертвам бурхливих конфліктів у британсько-ірландській історії і зробила це після того, як поклала вінок до пам’ятника борцям за свободу Ірландії й відвідала стадіон, де британські війська вбили 1920 року 14 ірландців.
Візит королеви мав за мету дати новий старт британсько-ірландським стосункам. І для ірландських лідерів він, очевидно, був можливий лише за умов вищезгаданих дій голови британської держави.
На державному банкеті в Дубліні вона звернулася до гостей зі своєю єдиною публічною промовою, почавши її ірландською мовою.
«Президенте і друзі! Неможливо ігнорувати тиск історії. Звичайно, наші стосунки не завжди були простими, наш послужний список протягом століть не був легким. Це сумна, гідна жалю реальність, що впродовж історії наші острови зазнали надто багато болючих заворушень і втрат. Ці події заторкнули всіх нас, і багатьох із нас – особисто. Ми ніколи не забудемо тих, хто загинув або був поранений та членів їхніх сімей. Всім, хто постраждав внаслідок нашого буремного минулого, я адресую найглибші співчуття. З історичної перспективи ми всі можемо бачити речі, які нам хотілося б нині зробити інакше або не робити взагалі», – сказала Єлизавета II.
Неоднозначна реакція на візит
Президент Ірландії Мері МакАліз сказала, що візит Єлизавети ІІ був «кульмінацією успіху мирного процесу», який почався 1998 року з мирних угод у Північній Ірландії. Вона мала на увазі угоди, що дозволили пробританським протестантам і проірландським католикам ділити владу в Ольстері і цим поклали край десятиріччям кривавих заворушень.
Переважна більшість ірландців вітала перший за сто років візит британського монарха до Дубліна. Водночас були і протести.
Акція, організована екстремістами-республіканцями, проти візиту королеви Єлизавети II до Ірландії, Дублін, 17 травня 2011 року
Частина населення була незгодна з тим, що величезні кошти у час економічної кризи було витрачено на безпрецедентні заходи безпеки, в яких було залучено 10 тисяч поліцейських і військових. Група екстремістів-республіканців, що протестують проти контролю Лондона над Північною Ірландією, намагалися прорватися до місць, які відвідувала королева. Їм це не дозволили зробити, і поліція вдалася до арештів.
Під час цього візиту монарх висловила «глибокі співчуття» жертвам бурхливих конфліктів у британсько-ірландській історії і зробила це після того, як поклала вінок до пам’ятника борцям за свободу Ірландії й відвідала стадіон, де британські війська вбили 1920 року 14 ірландців.
Візит королеви мав за мету дати новий старт британсько-ірландським стосункам. І для ірландських лідерів він, очевидно, був можливий лише за умов вищезгаданих дій голови британської держави.
На державному банкеті в Дубліні вона звернулася до гостей зі своєю єдиною публічною промовою, почавши її ірландською мовою.
«Президенте і друзі! Неможливо ігнорувати тиск історії. Звичайно, наші стосунки не завжди були простими, наш послужний список протягом століть не був легким. Це сумна, гідна жалю реальність, що впродовж історії наші острови зазнали надто багато болючих заворушень і втрат. Ці події заторкнули всіх нас, і багатьох із нас – особисто. Ми ніколи не забудемо тих, хто загинув або був поранений та членів їхніх сімей. Всім, хто постраждав внаслідок нашого буремного минулого, я адресую найглибші співчуття. З історичної перспективи ми всі можемо бачити речі, які нам хотілося б нині зробити інакше або не робити взагалі», – сказала Єлизавета II.
Неоднозначна реакція на візит
Президент Ірландії Мері МакАліз сказала, що візит Єлизавети ІІ був «кульмінацією успіху мирного процесу», який почався 1998 року з мирних угод у Північній Ірландії. Вона мала на увазі угоди, що дозволили пробританським протестантам і проірландським католикам ділити владу в Ольстері і цим поклали край десятиріччям кривавих заворушень.
Переважна більшість ірландців вітала перший за сто років візит британського монарха до Дубліна. Водночас були і протести.
Частина населення була незгодна з тим, що величезні кошти у час економічної кризи було витрачено на безпрецедентні заходи безпеки, в яких було залучено 10 тисяч поліцейських і військових. Група екстремістів-республіканців, що протестують проти контролю Лондона над Північною Ірландією, намагалися прорватися до місць, які відвідувала королева. Їм це не дозволили зробити, і поліція вдалася до арештів.
