Віднедавна модернізація Росії, насамперед, її армії, заволоділа думками російських лідерів. На зустрічах із представниками ЄС росіяни намагаються заручитися їхньою підтримкою. Проте перед тим, як простягнути руку допомоги, Захід цікавиться декількома питаннями.
Перший аспект: коли Кремль погодиться (та й чи погодиться взагалі) пов’язати технологічний бік модернізації з соціально-політичним? У цьому контексті голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу вкотре зауважує, що модернізація – це справа не лише економічна, а стосується й суспільства загалом, тобто руху в бік поваги до взятих міжнародних зобов’язань, загальноприйнятих принципів та прав людини.
Друге питання, що цікавить об’єднану Європу, формулюється приблизно так: яка логіка російської модернізації: захисна чи наступальна?
Такі погляди з боку Західної Європи на цю велику та непередбачувану сусідку породжені сумнівами щодо майбутнього Росії.
Індустріалізована «бананова республіка»
З одного боку, європейці сприймають Росію як щось на кшталт індустріалізованої «бананової республіки», що рухається в бік занепаду через корумповані владні установи, демографічне сповзання та проблеми соціального характеру.
З іншого, частина представників ЄС схильна думати, що російські лідери, заявляючи про модернізацію, обрали правильний напрямок, бо держава не може залежати тільки від своїх корисних копалин.
Проте ця частина європейських ідеологів все ж вбачає у концепції модернізації Росії надмірний тиск згори, а через це у неї надто мало шансів втілити цю модернізацію в життя. Адже що потрібно для росту країни з сучасною економікою? Насамперед, відкритість ринків, сміливі та амбіційні підприємці, діяльні та ефективні комерційні правозахисні установи, а також пристойний захист інтелектуальної власності.
Натомість у Російській Федерації західні інвестори наштовхуються на потужні монополії, розгул корупції, урядові втручання та слабке і суперечливе законодавство.
Водночас Європейський Союз усвідомлює, що ставлення президента Медведєва чи прем’єра Путіна до Європи залежить, послідовно, від чотирьох факторів. Перший – безпека, зокрема, рівновага з огляду на володіння атомною зброєю, другий – енергетична геополітика (що для росіян теж є потужною зброєю), третій – торговельні відносини і останній – те, що Європа – це «вікно» до новітніх технологій.
Україна у центрі «буферної зони»
У цьому розмаїтті поглядів росіян на європейців і навпаки є ще одна важлива деталь. Йдеться про зону, що умовно служить «буферною» між Росією та Євросоюзом. Це Україна, Білорусь, Молдова та ще три пострадянські південніші країни – Азербайджан, Вірменія та Грузія. Характерно, що названі держави мають суттєві відмінності у сприйнятті їх на Заході та у Росії: якщо для ЄС ця «буферна зона» – щось другорядне, то для Кремля – це держави високої стратегічної вартості.
Проте повернімося до модернізаційних прагнень російських лідерів. Навіть на тлі помпезних «перезавантажень» стосунків Росії з НАТО, США та Європою західні чільники усвідомлюють, що Москва їх сприймає насторожено. Хав’єр Солана, колишній голова європейської дипломатії, якось зауважив: «Для нас ідея, що Росія почувається під загрозою, – абсурд. Тим часом для Росії, очевидно, це має неабиякий сенс».
Саме в цьому контексті Брюссель і розглядає можливості оновлення російської економіки та, зокрема, натиск та поспіх, із яким Кремль намагається зміцнити Збройні сили Росії.
Зрештою, як би не розвивалися події, з огляду на атомні можливості, чималі людські ресурси та вигідне геополітичне розташування між Європою та Азією Росія залишається можливим джерелом серйозних проблем на міжнародній арені. Так само як звільнена від імперських прагнень, модернізована й демократизована Росія, поза будь-якими сумнівами, могла б принести серйозну користь суперечливому та глобалізованому світові.
Віталій Єреміца – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Перший аспект: коли Кремль погодиться (та й чи погодиться взагалі) пов’язати технологічний бік модернізації з соціально-політичним? У цьому контексті голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу вкотре зауважує, що модернізація – це справа не лише економічна, а стосується й суспільства загалом, тобто руху в бік поваги до взятих міжнародних зобов’язань, загальноприйнятих принципів та прав людини.
Друге питання, що цікавить об’єднану Європу, формулюється приблизно так: яка логіка російської модернізації: захисна чи наступальна?
Такі погляди з боку Західної Європи на цю велику та непередбачувану сусідку породжені сумнівами щодо майбутнього Росії.
Індустріалізована «бананова республіка»
З одного боку, європейці сприймають Росію як щось на кшталт індустріалізованої «бананової республіки», що рухається в бік занепаду через корумповані владні установи, демографічне сповзання та проблеми соціального характеру.
З іншого, частина представників ЄС схильна думати, що російські лідери, заявляючи про модернізацію, обрали правильний напрямок, бо держава не може залежати тільки від своїх корисних копалин.
Проте ця частина європейських ідеологів все ж вбачає у концепції модернізації Росії надмірний тиск згори, а через це у неї надто мало шансів втілити цю модернізацію в життя. Адже що потрібно для росту країни з сучасною економікою? Насамперед, відкритість ринків, сміливі та амбіційні підприємці, діяльні та ефективні комерційні правозахисні установи, а також пристойний захист інтелектуальної власності.
Натомість у Російській Федерації західні інвестори наштовхуються на потужні монополії, розгул корупції, урядові втручання та слабке і суперечливе законодавство.
Водночас Європейський Союз усвідомлює, що ставлення президента Медведєва чи прем’єра Путіна до Європи залежить, послідовно, від чотирьох факторів. Перший – безпека, зокрема, рівновага з огляду на володіння атомною зброєю, другий – енергетична геополітика (що для росіян теж є потужною зброєю), третій – торговельні відносини і останній – те, що Європа – це «вікно» до новітніх технологій.
Україна у центрі «буферної зони»
У цьому розмаїтті поглядів росіян на європейців і навпаки є ще одна важлива деталь. Йдеться про зону, що умовно служить «буферною» між Росією та Євросоюзом. Це Україна, Білорусь, Молдова та ще три пострадянські південніші країни – Азербайджан, Вірменія та Грузія. Характерно, що названі держави мають суттєві відмінності у сприйнятті їх на Заході та у Росії: якщо для ЄС ця «буферна зона» – щось другорядне, то для Кремля – це держави високої стратегічної вартості.
Проте повернімося до модернізаційних прагнень російських лідерів. Навіть на тлі помпезних «перезавантажень» стосунків Росії з НАТО, США та Європою західні чільники усвідомлюють, що Москва їх сприймає насторожено. Хав’єр Солана, колишній голова європейської дипломатії, якось зауважив: «Для нас ідея, що Росія почувається під загрозою, – абсурд. Тим часом для Росії, очевидно, це має неабиякий сенс».
Саме в цьому контексті Брюссель і розглядає можливості оновлення російської економіки та, зокрема, натиск та поспіх, із яким Кремль намагається зміцнити Збройні сили Росії.
Зрештою, як би не розвивалися події, з огляду на атомні можливості, чималі людські ресурси та вигідне геополітичне розташування між Європою та Азією Росія залишається можливим джерелом серйозних проблем на міжнародній арені. Так само як звільнена від імперських прагнень, модернізована й демократизована Росія, поза будь-якими сумнівами, могла б принести серйозну користь суперечливому та глобалізованому світові.
Віталій Єреміца – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
