Прага – Чудова новина надійшла в четвер для шанувальників гри на гітарі. Український гітарист, уродженець Дніпропетровська Роман Мірошниченко номінований на престижну американську премію «The Independent Music Awards». По телефону із Москви, де музикант записував свій новий альбом «Temptation», він розповів Радіо Свобода про цю визначну подію в своєму житті:
– Вийшло так, що вже другий рік поспіль я номінуюсь у цій одній із найпрестижніших американських премій, яка, за оцінками журналістів, стоїть поряд із такими преміями, як Grammy, MTV Awards. Вона відрізняється від Grammy тим, що в цій премії номінуються артисти, які не пов’язані контрактами з крупними «лейблами» (великі студії звукозапису – ред.), тобто це такий погляд на те, що відбувається у сучасній музиці поза номенклатурою, яка притаманна крупним «лейблам».
– Хто є членами журі і коли будуть результати?
– Цього разу в журі будуть Том Вейтс, як і минулого року, Сюзанна Веґа. А ось із нових імен – це Оззі Осборн, Артуро Сандовал, співак Сіл. І в принципі я вважаю, що вже те, що я в п’ятірці номінантів, які були відібрані за статистикою цієї премії із тисяч претендентів з понад 70 країн усіх п’яти континентів нашої планети (були відібрані кращі), я потрапив у це невелике число кращих артистів – це вже перемога. Рішення журі буде в березні.
– Романе, коли я послухала Ваше виконання, відверто кажучи, подумала, що якби не знала, хто це грає, напевно сказала б, що це Сантана, бо ж мої знання у виконавчому мистецтві гітари – не надзвичайно широкі. Але, як на мене, це по-справжньому віртуозна техніка. Хто Вас навчив?
– Ви знаєте, мені завжди дуже приємно, коли і журналісти, і критика, і преса порівнюють мене, мою манеру гри, чи знаходять у ній вплив таких великих гітаристів як Ел Ді Меола, як Джон МакЛаффін, Пакко де Лусіа, Карлос Сантана... Мій основний гітарист, який вплинув на мою манеру гри – у мої шкільні роки, коли я тільки починав грати, це Ел Ді Меола. Великий! І так сталося, що через багато років мені пощастило виступати з ним разом на одній сцені в дуеті, не одного разу... З двотисячного року ми з ним знайомі, дуже щільно спілкуємося, іноді співпрацюємо. І він сам якось називав мене продовжувачем своїх традицій і дуже улесливо відгукувався про мій альбом, який от зараз номінований як альбом року в категорії «World Beat». Він навіть написав рецензію, де сказав, що йому дуже лестить, що він бачить свій вплив у моїй музиці.
– Ваш останній альбом «Temptation» насичений мелодіями у стилі фламенко. Цей стиль напевно ближчий іспанським гітаристам, як Ви почуваєтеся в ньому?
– Той жанр, в якому я працюю, називається «fusion» – буквальний переклад – це сплав. Тобто я працюю на стику зовсім різних жанрів. Це може бути і фламенко, і середземноморські ритми, і латиноамериканські ритми, кубинські, східна музика... В принципі, я намагаюсь відобразити у своїй музиці саме творчість тих місць, тих регіонів, де я бував тривалі періоди свого життя. Наприклад, у моєму першому альбомі у першому треку за основу була використана мелодія зі Західної України, у декотрих мелодіях я використовував російський «фолк», якийсь період часу я жив на Кавказі і в мене є деякий вплив кавказьких ритмів, тобто я збираю у своїх творах все, що я спостерігав, спілкуючись із музикантами з інших країн – з бразильськими, кубинськими, або те, що я спостерігав у своєму житті саме довкола себе – культуру тих країн, в яких я жив.
– А з якими українськими музикантами Ви працювали разом?
– Свого часу я працював у Дніпропетровському оркестрі цирку. Диригентом оркестру був мій батько. З 1994-го по 1999 роки я був артистом оркестру цього цирку. Це може здатися несерйозним, але насправді – як музикант – я тоді отримав дуже добру практику і школу: це і гра в різних зовсім музичних жанрах, і читка нот, і оркестрова гра. А паралельно я вчився у Дніпропетровському технічному ВУЗі і «умудрився» одночасно і в оркестрі цирку працювати, і отримати вищу освіту як інженер-проектувальник мостів, тунелів та метрополітенів.
– Ви зараз живете за межами України, однак напевно не втрачаєте контакту зі своєю батьківщиною?
– Я десь від двотисячного року був змушений дуже рідко бувати в Україні, бо я постійно гастролюю. В даний момент у Москві я закінчую свій новий альбом. Я буваю не лише в Росії, а й і в багатьох країнах світу, де постійно гастролюю, виступаю, і пересуваюсь як космополіт. Так виходить, що в деяких країнах докладають якихось певних зусиль для того, щоб люди не дуже подобались патріотам, так би мовити... Але насправді я дуже тішуся, що майже на всіх моїх афішах чи в прес-релізах пишуть і багатьом людям в інших країнах показують, що є таке місто Дніпропетровськ на земній кулі, що є така країна – Україна. Було приємно минулого року, коли я вперше переміг в американській премії «The Independent Music Awards», що після цього мене в українських джерелах почали називати «новим предметом гордості українців». Це велика честь для мене – представляти саме у світовому міжнародному масштабі країну. Сподіваюсь, що й далі буду своїми досягненнями радувати всіх.
– Вийшло так, що вже другий рік поспіль я номінуюсь у цій одній із найпрестижніших американських премій, яка, за оцінками журналістів, стоїть поряд із такими преміями, як Grammy, MTV Awards. Вона відрізняється від Grammy тим, що в цій премії номінуються артисти, які не пов’язані контрактами з крупними «лейблами» (великі студії звукозапису – ред.), тобто це такий погляд на те, що відбувається у сучасній музиці поза номенклатурою, яка притаманна крупним «лейблам».
– Хто є членами журі і коли будуть результати?
– Цього разу в журі будуть Том Вейтс, як і минулого року, Сюзанна Веґа. А ось із нових імен – це Оззі Осборн, Артуро Сандовал, співак Сіл. І в принципі я вважаю, що вже те, що я в п’ятірці номінантів, які були відібрані за статистикою цієї премії із тисяч претендентів з понад 70 країн усіх п’яти континентів нашої планети (були відібрані кращі), я потрапив у це невелике число кращих артистів – це вже перемога. Рішення журі буде в березні.
– Романе, коли я послухала Ваше виконання, відверто кажучи, подумала, що якби не знала, хто це грає, напевно сказала б, що це Сантана, бо ж мої знання у виконавчому мистецтві гітари – не надзвичайно широкі. Але, як на мене, це по-справжньому віртуозна техніка. Хто Вас навчив?
– Ви знаєте, мені завжди дуже приємно, коли і журналісти, і критика, і преса порівнюють мене, мою манеру гри, чи знаходять у ній вплив таких великих гітаристів як Ел Ді Меола, як Джон МакЛаффін, Пакко де Лусіа, Карлос Сантана... Мій основний гітарист, який вплинув на мою манеру гри – у мої шкільні роки, коли я тільки починав грати, це Ел Ді Меола. Великий! І так сталося, що через багато років мені пощастило виступати з ним разом на одній сцені в дуеті, не одного разу... З двотисячного року ми з ним знайомі, дуже щільно спілкуємося, іноді співпрацюємо. І він сам якось називав мене продовжувачем своїх традицій і дуже улесливо відгукувався про мій альбом, який от зараз номінований як альбом року в категорії «World Beat». Він навіть написав рецензію, де сказав, що йому дуже лестить, що він бачить свій вплив у моїй музиці.
– Ваш останній альбом «Temptation» насичений мелодіями у стилі фламенко. Цей стиль напевно ближчий іспанським гітаристам, як Ви почуваєтеся в ньому?
– Той жанр, в якому я працюю, називається «fusion» – буквальний переклад – це сплав. Тобто я працюю на стику зовсім різних жанрів. Це може бути і фламенко, і середземноморські ритми, і латиноамериканські ритми, кубинські, східна музика... В принципі, я намагаюсь відобразити у своїй музиці саме творчість тих місць, тих регіонів, де я бував тривалі періоди свого життя. Наприклад, у моєму першому альбомі у першому треку за основу була використана мелодія зі Західної України, у декотрих мелодіях я використовував російський «фолк», якийсь період часу я жив на Кавказі і в мене є деякий вплив кавказьких ритмів, тобто я збираю у своїх творах все, що я спостерігав, спілкуючись із музикантами з інших країн – з бразильськими, кубинськими, або те, що я спостерігав у своєму житті саме довкола себе – культуру тих країн, в яких я жив.
– А з якими українськими музикантами Ви працювали разом?
– Свого часу я працював у Дніпропетровському оркестрі цирку. Диригентом оркестру був мій батько. З 1994-го по 1999 роки я був артистом оркестру цього цирку. Це може здатися несерйозним, але насправді – як музикант – я тоді отримав дуже добру практику і школу: це і гра в різних зовсім музичних жанрах, і читка нот, і оркестрова гра. А паралельно я вчився у Дніпропетровському технічному ВУЗі і «умудрився» одночасно і в оркестрі цирку працювати, і отримати вищу освіту як інженер-проектувальник мостів, тунелів та метрополітенів.
– Ви зараз живете за межами України, однак напевно не втрачаєте контакту зі своєю батьківщиною?
– Я десь від двотисячного року був змушений дуже рідко бувати в Україні, бо я постійно гастролюю. В даний момент у Москві я закінчую свій новий альбом. Я буваю не лише в Росії, а й і в багатьох країнах світу, де постійно гастролюю, виступаю, і пересуваюсь як космополіт. Так виходить, що в деяких країнах докладають якихось певних зусиль для того, щоб люди не дуже подобались патріотам, так би мовити... Але насправді я дуже тішуся, що майже на всіх моїх афішах чи в прес-релізах пишуть і багатьом людям в інших країнах показують, що є таке місто Дніпропетровськ на земній кулі, що є така країна – Україна. Було приємно минулого року, коли я вперше переміг в американській премії «The Independent Music Awards», що після цього мене в українських джерелах почали називати «новим предметом гордості українців». Це велика честь для мене – представляти саме у світовому міжнародному масштабі країну. Сподіваюсь, що й далі буду своїми досягненнями радувати всіх.
