Деякі західні політики продовжують стверджувати, що політична система України навряд чи переросте в повністю авторитарну систему на кшталт Росії чи Білорусі. Президент Віктор Янукович уповільнить свій авторитарний бліцкриг, кажуть вони, і система стабілізується на напівавторитарному рівні. Іншими словами, Україна залишиться «частково вільною» – такий напівавторитарний статус давала Україні правозахисна організація Freedom House протягом доби Леоніда Кучми, і до нього країна повернулася 2010-го, після першого року Віктора Януковича на президентській посаді.
Альтернативний погляд, який набирає на силі, полягає в тому, що Україна скотиться далі вниз, до «не вільної» – цілком авторитарного статусу, якого незалежна Україна ще ніколи не мала. Якби це сталося, Україна приєдналася б до восьми авторитарних країн зі складу СНД, – Росії, Білорусі, Азербайджану й п’яти середньоазійських держав, – які класифікуються як «не вільні».
Влада Януковича лише за один рік просунулася вниз шляхом авторитарності далі, ніж Кучма за десятиліття.
Обидві влади створювали політв’язнів. За Кучми членів УНА-УНСО ув’язнювали, звинувачуючи їх у причетності до заворушень березня 2001 року. За Януковича колишня Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і колишні члени її уряду перебувають або під арештом, або під загрозою кримінальних звинувачень.
Спотворення результатів виборів і парламентаризму
За Кучми були сфальсифіковані вибори 1999 і 2004 років, в обох випадках за підтримки Януковича на місцевому й на загальноукраїнському рівнях. За Януковича минулого року сфальсифікували місцеві вибори.
Вільні вибори можна довірити тільки демократичним силам, таким, як колишній президент Віктор Ющенко, за влади якого 2006, 2007 і 2010 років відбулися високоякісні вибори. Янукович знищує інституцію вільних виборів, яка привела його до влади.
І Кучма, і Янукович намагалися підкуповувати, змушувати чи шантажувати опозиційних депутатів, щоб ті перекинулися до владної коаліції, в парламенті в 2002, 2006–7 і 2010 роках. Як правило, то були провідні підприємці з лав опозиції, чи то члени Ліберальної партії Володимира Щербаня 2002 року, чи Партії промисловців і підприємців Анатолія Кінаха 2007-го.
Комуністична партія України жодного разу не була в уряді за Кучми, але вступила в обидві коаліції, створені Януковичем, – «антикризову коаліцію» 2006–7 років і «Стабільність і реформи» від 2010-го. Неосталіністська КПУ налаштована проти реформ і проти Заходу, тож жодна коаліція за участі такої політичної сили, чесно кажучи, не може в назві говорити про «реформи».
Відбувся і відступ у питаннях національного самовизначення. КПУ і Януковичева Партія регіонів проголосували проти закону 2006 року про штучний голод – Голодомор. А сторінки про Голодомор на сайті Президента прибрали відразу 25 лютого 2010 року, в день, коли Янукович обійняв посаду. Кучма ж натомість 2003 року розпочав міжнародну кампанію на підтримку визнання Голодомору як геноциду українського народу.
За Януковича парламент уперше в історії України перетворився на орган автоматичного схвалення. Кучма ніколи не мав стабільної більшості, Януковичева ж коаліція «Стабільність і реформи» купила 50 опозиційних депутатів, що дало їй загалом понад 260 голосів.
Суди під загрозою
Суди нині перебувають у значно гіршому становищі, ніж за Кучми. Голова Верховного Суду Василь Онопенко заявляв у газеті The Kyiv Post, що «суди як органи правосуддя і судді втратили свою незалежність» і що «це є прямою загрозою юридичному захистові прав людини».
Після реформи судочинства влітку 2010 року, заявив Онопенко, «Верховний Суд був позбавлений можливості здійснювати свою конституційну функцію». «Ніхто не гарантує єдності судочинства і рівного застосування законів у судах держави. Верховний Суд, який раніше цим займався, тепер позбавлений цих повноважень», – заявив він.
Янукович відсунув Верховний Суд на задвірки, щоб особисто помститися за скасування цим судом його оголошеної перемоги в другому колі президентських виборів у грудні 2004 року. В інтерв’ю BBC 11 лютого Янукович знову повторив, що Верховний Суд, на його думку, 2004 року порушив Конституцію, скасувавши його перемогу, і що то він переміг тоді на «вільних виборах».
Авторитарні силовики і вбивства журналістів
І за Кучми, і за Януковича нереформованих «силовиків» (Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ і Податкову міліцію) використовували проти політичної опозиції і незалежних засобів інформації. Нинішній Прем’єр-міністр Микола Азаров керував Державною податковою адміністрацією України протягом перших семи років її існування, в 1996–2002 роках. СБУ за Януковича почала вдаватися до авторитарної тактики щодо вчених, громадських активістів, політиків і журналістів уперше від часів її попередника, радянського Комітету державної безпеки УРСР.
У 1990-х МВС було під більшим демократичним контролем, ніж сьогодні; його Внутрішні війська в 1991 році вивели зі структури міністерства і перетворили на Національну гвардію. Але 2000 року ці війська повернули до підпорядкування МВС, і вони, як і в інших післякомуністичних системах, перетворилися на президентську придворну гвардію. 28 листопада 2004 року Прем’єр-міністр Віктор Янукович через голову Президента Леоніда Кучми наказав Внутрішнім військам МВС вирушити на Київ, щоб жорстоко придушити Помаранчеву революцію, та їх зупинила армія.
За Кучми вбивство журналіста Георгія Гонгадзе стало міжнародним скандалом після того, як на оприлюднених записах президент нібито наказав міністрові внутрішніх справ Юрієві Кравченку жорстоко побити Гонгадзе. Менше відомо те, що також убили журналіста Ігоря Александрова в Донецьку 2001 року, коли Янукович був там керівником адміністрації регіону.
Минулого місяця газета The Washington Post запитала Януковича про харківського редактора Василя Климентьєва, який зник лише через сім місяців після обрання Януковича. МВС вважає, що його вбили. Янукович байдуже відповів: «У світі багато журналістів зникає».
Цензура в засобах інформації відбувалася і за Кучми, але сьогодні становище погіршилося. Президентства Кучми і Януковича відрізняє те, що за першого була неможлива тотальна цензура через силу опозиції і в парламенті, і поза парламентом, і плюралізм серед владних еліт.
Янукович судить про Захід по собі
Янукович заявляє, що на Заході куплені «найманці», щоб писати негативи про Україну, що владу Чехії підкупили, щоб вона дала політичний притулок колишньому міністрові економіки Богданові Данилишину. Такий погляд Януковича на зовнішній світ відображає внутрішнє становище в самій Україні, де журналістам часто платять за статті про політиків, а міністри часто скорумповані. Такий погляд не бачить ні справедливості західної критики, ні справедливості внутрішньої критики з боку опозиції і засобів інформації.
Янукович відмовляється визнати, що під його керівництвом відбувається відступ демократії, і в цьому він подібний до Кучми. Але в п’яти галузях цей відступ демократії за Януковича гірший, ніж був за Кучми, – це політичні репресії, незалежність парламенту, цензура в засобах інформації, використання «силовиків» і якість виборів.
Якщо так триватиме, це призведе до переходу України в ранг «не вільних» до кінця першого терміну Януковича на президентській посаді, слідом за Киргизстаном, який упав із «частково вільного» після Тюльпанової революції 2005 року до «не вільного» в 2010-му.
(Коментар Тараса Кузя вперше був опублікований англійською мовою на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода)
Тарас Кузьо – дослідник Австрійського фонду плану Маршалла, який працює в Центрі трансатлантичних відносин Школи передових політичних досліджень Університету імені Джонза і Гопкінза у США
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Альтернативний погляд, який набирає на силі, полягає в тому, що Україна скотиться далі вниз, до «не вільної» – цілком авторитарного статусу, якого незалежна Україна ще ніколи не мала. Якби це сталося, Україна приєдналася б до восьми авторитарних країн зі складу СНД, – Росії, Білорусі, Азербайджану й п’яти середньоазійських держав, – які класифікуються як «не вільні».
Влада Януковича лише за один рік просунулася вниз шляхом авторитарності далі, ніж Кучма за десятиліття.
Обидві влади створювали політв’язнів. За Кучми членів УНА-УНСО ув’язнювали, звинувачуючи їх у причетності до заворушень березня 2001 року. За Януковича колишня Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і колишні члени її уряду перебувають або під арештом, або під загрозою кримінальних звинувачень.
Спотворення результатів виборів і парламентаризму
За Кучми були сфальсифіковані вибори 1999 і 2004 років, в обох випадках за підтримки Януковича на місцевому й на загальноукраїнському рівнях. За Януковича минулого року сфальсифікували місцеві вибори.
Вільні вибори можна довірити тільки демократичним силам, таким, як колишній президент Віктор Ющенко, за влади якого 2006, 2007 і 2010 років відбулися високоякісні вибори. Янукович знищує інституцію вільних виборів, яка привела його до влади.
І Кучма, і Янукович намагалися підкуповувати, змушувати чи шантажувати опозиційних депутатів, щоб ті перекинулися до владної коаліції, в парламенті в 2002, 2006–7 і 2010 роках. Як правило, то були провідні підприємці з лав опозиції, чи то члени Ліберальної партії Володимира Щербаня 2002 року, чи Партії промисловців і підприємців Анатолія Кінаха 2007-го.
Комуністична партія України жодного разу не була в уряді за Кучми, але вступила в обидві коаліції, створені Януковичем, – «антикризову коаліцію» 2006–7 років і «Стабільність і реформи» від 2010-го. Неосталіністська КПУ налаштована проти реформ і проти Заходу, тож жодна коаліція за участі такої політичної сили, чесно кажучи, не може в назві говорити про «реформи».
Відбувся і відступ у питаннях національного самовизначення. КПУ і Януковичева Партія регіонів проголосували проти закону 2006 року про штучний голод – Голодомор. А сторінки про Голодомор на сайті Президента прибрали відразу 25 лютого 2010 року, в день, коли Янукович обійняв посаду. Кучма ж натомість 2003 року розпочав міжнародну кампанію на підтримку визнання Голодомору як геноциду українського народу.
За Януковича парламент уперше в історії України перетворився на орган автоматичного схвалення. Кучма ніколи не мав стабільної більшості, Януковичева ж коаліція «Стабільність і реформи» купила 50 опозиційних депутатів, що дало їй загалом понад 260 голосів.
Суди під загрозою
Суди нині перебувають у значно гіршому становищі, ніж за Кучми. Голова Верховного Суду Василь Онопенко заявляв у газеті The Kyiv Post, що «суди як органи правосуддя і судді втратили свою незалежність» і що «це є прямою загрозою юридичному захистові прав людини».
Після реформи судочинства влітку 2010 року, заявив Онопенко, «Верховний Суд був позбавлений можливості здійснювати свою конституційну функцію». «Ніхто не гарантує єдності судочинства і рівного застосування законів у судах держави. Верховний Суд, який раніше цим займався, тепер позбавлений цих повноважень», – заявив він.
Янукович відсунув Верховний Суд на задвірки, щоб особисто помститися за скасування цим судом його оголошеної перемоги в другому колі президентських виборів у грудні 2004 року. В інтерв’ю BBC 11 лютого Янукович знову повторив, що Верховний Суд, на його думку, 2004 року порушив Конституцію, скасувавши його перемогу, і що то він переміг тоді на «вільних виборах».
Авторитарні силовики і вбивства журналістів
І за Кучми, і за Януковича нереформованих «силовиків» (Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ і Податкову міліцію) використовували проти політичної опозиції і незалежних засобів інформації. Нинішній Прем’єр-міністр Микола Азаров керував Державною податковою адміністрацією України протягом перших семи років її існування, в 1996–2002 роках. СБУ за Януковича почала вдаватися до авторитарної тактики щодо вчених, громадських активістів, політиків і журналістів уперше від часів її попередника, радянського Комітету державної безпеки УРСР.
У 1990-х МВС було під більшим демократичним контролем, ніж сьогодні; його Внутрішні війська в 1991 році вивели зі структури міністерства і перетворили на Національну гвардію. Але 2000 року ці війська повернули до підпорядкування МВС, і вони, як і в інших післякомуністичних системах, перетворилися на президентську придворну гвардію. 28 листопада 2004 року Прем’єр-міністр Віктор Янукович через голову Президента Леоніда Кучми наказав Внутрішнім військам МВС вирушити на Київ, щоб жорстоко придушити Помаранчеву революцію, та їх зупинила армія.
За Кучми вбивство журналіста Георгія Гонгадзе стало міжнародним скандалом після того, як на оприлюднених записах президент нібито наказав міністрові внутрішніх справ Юрієві Кравченку жорстоко побити Гонгадзе. Менше відомо те, що також убили журналіста Ігоря Александрова в Донецьку 2001 року, коли Янукович був там керівником адміністрації регіону.
Минулого місяця газета The Washington Post запитала Януковича про харківського редактора Василя Климентьєва, який зник лише через сім місяців після обрання Януковича. МВС вважає, що його вбили. Янукович байдуже відповів: «У світі багато журналістів зникає».
Цензура в засобах інформації відбувалася і за Кучми, але сьогодні становище погіршилося. Президентства Кучми і Януковича відрізняє те, що за першого була неможлива тотальна цензура через силу опозиції і в парламенті, і поза парламентом, і плюралізм серед владних еліт.
Янукович судить про Захід по собі
Янукович заявляє, що на Заході куплені «найманці», щоб писати негативи про Україну, що владу Чехії підкупили, щоб вона дала політичний притулок колишньому міністрові економіки Богданові Данилишину. Такий погляд Януковича на зовнішній світ відображає внутрішнє становище в самій Україні, де журналістам часто платять за статті про політиків, а міністри часто скорумповані. Такий погляд не бачить ні справедливості західної критики, ні справедливості внутрішньої критики з боку опозиції і засобів інформації.
Янукович відмовляється визнати, що під його керівництвом відбувається відступ демократії, і в цьому він подібний до Кучми. Але в п’яти галузях цей відступ демократії за Януковича гірший, ніж був за Кучми, – це політичні репресії, незалежність парламенту, цензура в засобах інформації, використання «силовиків» і якість виборів.
Якщо так триватиме, це призведе до переходу України в ранг «не вільних» до кінця першого терміну Януковича на президентській посаді, слідом за Киргизстаном, який упав із «частково вільного» після Тюльпанової революції 2005 року до «не вільного» в 2010-му.
(Коментар Тараса Кузя вперше був опублікований англійською мовою на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода)
Тарас Кузьо – дослідник Австрійського фонду плану Маршалла, який працює в Центрі трансатлантичних відносин Школи передових політичних досліджень Університету імені Джонза і Гопкінза у США
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
