У 2008 -2009 роках Україна переживала справжній бум усиновлення. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту, у 2008 році знайшли нові родини 2000 дітлахів, а у 2009 - 2300.
На сьогодні позиція держави щодо усиновлення залишається незмінною: пріоритет - це національне усиновлення, зазначає Тетяна Кондратюк, екс-заступник міністра у справах сім’ї, молоді і спорту, а нині голова Всеукраїнської організації із захисту дітей. «Кількість усиновлених за рік дітей не зменшується і становить приблизно 2000 дітей щороку. Але з адмінреформою виникає проблема, бо скоро має бути ліквідований державний департамент з усиновлення, який є вагомою складовою всього процесу. А створюється нова загальна служба сім’ї, молоді та спорту».
Захист інтересів дітей
До змін у законодавстві різниця у віці між батьками, які усиновляють, і дитиною мала бути максимум 45 років. Зокрема, п’ятдесятилітня людина не могла взяти у свою сім’ю дитину, якій менше 5 років. Це порушувало права онуків, тому що бабусі чи дідусі не могли їх усиновити. Тепер ситуацію змінили, розповідає співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей», колишній директор Держдепартаменту з усиновлення Людмила Волинець. «Нове законодавство говорить про те, що різниця у віці не має стосуватися тих людей, які всиновлюють дітей, що є їм родичами. Це важлива зміна, і вона відповідає інтересам дітей і усиновителів», - зауважує вона.
Головна мета змін у законах про усиновлення - захист інтересів дітей. Це стверджує виконувачка обов’язків керівника Державного департаменту з питань усиновлення Оксана Філіпішина. Наприклад, ці зміни стосуються усиновлення дітей, які є братами і сестрами. «Наприклад, є двоє дітей. Відносно однієї дитини мати позбавлена батьківських прав в одному році, відносно іншої – в іншому. Старша дитина вже простояла рік на централізованому обліку, а молодша тільки зайшла на облік. І тут знайшлися усиновителі, які бажають (і діти, звичайно, бажають) усиновити двох дітей разом (бо жоден суд не дасть дозволу на роз’єднання дітей). То цим законом дозволяється, щоб молодша дитинка не стояла цілий рік на обліку, а мала право бути усиновленою разом зі старшим братом чи сестрою».
Всиновлюють все більше
Дві з половиною тисячі дітей щороку всиновлюють в Україні, за офіційною статистикою. При цьому лише в тридцяти з цих випадків дитину повертають у дитячий будинок. У минулому році нову сім’ю знайшли і 22 малюки зі Львівського дитячого дошкільного будинку №1, каже його директор Марія Чернік. За її словами, як торік, так і зараз, охочих усиновити дітей досить багато. «У нас дітки виховуються від 3 до 6 років. Дуже багато людей, які хочуть усиновити дитинку, особливо зараз. Щойно від мене вийшло подружжя, вони мусять зібрати пакет документів… Коли дитина має статус сироти, наприклад, її батьків позбавили батьківських прав, то нам приходить рішення суду. І протягом 3 днів ми маємо оформити анкету на дитину для банку даних, тоді дитину ставлять на загальний облік, і вона має можливість бути всиновленою», - розповідає директор дитбудинку.
На думку, Марії Чернік нова спрощена система вплине на ситуацію позитивно. Однак недоліки в процесі все ж залишилися. Зокрема, за її словами, суди задовго розглядають справи про позбавлення батьківських прав.
Саме 2010-й став рекордним роком за кількістю усиновлених громадянами України дітей. Співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей», колишній директор Держдепартаменту з усиновлення Людмила Волинець констатує: більше усиновляють, зокрема, і дітей-інвалідів. «ВІЛ-інфікованих дітей українці завжди усиновляли дуже мало, але кожен раз це велика перемога, і 15-20 таких дітей щороку громадяни України всиновлюють. Іноземці, як не усиновляли цих дітей, так і не усиновляють. Однак, наприклад, громадяни США активно усиновляють українських дітей із синдромом Дауна - близько 30 на рік. Українці ж, як правило, таких дітей у свої родини не беруть. Однак, загалом і українці, і іноземці усиновляють активніше дітей із фізичними, ніж із ментальними вадами».
Процес адаптації
Волинянка Катерина усиновила сина 21 рік тому. У радянські часи вона обіймала високу посаду, а тому всиновити дитину їй вдалося без бюрократичної тяганини. Якщо простим людям доводилось чекати на дитину 5-6 років, сім’я Катерини поповнилась менше, ніж за рік. Однак, щасливі роки тривали, поки хлопчик не пішов до школи. Однокласники та вчителі неодноразово принижували усиновленого хлопчика, нагадували, що він не рідний син, безбатченко. Сьогодні Катерина емоційно згадує ті часи. «Я його бачу, підходжу до нього, а він так ручки простягає і хоче сказати «мама»… Я взяла його на руки, притулила, заспокоїла. А коли вже їхала додому, то тільки про нього і думала. Як дитинка хвора може бути сама, без мами? От такий у мене був початок… А важко йому було вже в старшому віці, в першому та другому класах школи, особливо неправильним було ставлення вчителів», – розповідає мати.
Усиновлена дитина (навіть у люблячих батьків) на початку відчуває стрес. Потрапляючи в нову сім’ю, вона опиняється в повністю нових умовах, з’являється нова система стосунків і вимог. Їй доводиться опановувати соціальні навички: спілкуватися з однолітками, сусідами, прибирати за собою, піклуватися про інших, говорить психолог Наталя Бервено. «На початку у дитини можуть виникати проблеми зі встановленням стосунків з однолітками. Батькам треба якнайбільше спілкуватися з нею, звертати увагу на те, чого вона хоче, за чим сумує, стежити за її емоційним станом, зрозуміти її потреби і максимально забезпечувати їх. Було б чудово, якби дитина підтримувала зв’язок із кимось зі свого минулого. Батьки іноді хочуть дати дитині все нове і перекреслити старе - це помилка», - стверджує психолог. Тож, щоб процес адаптації пройшов гармонійно, необхідно, щоб батьки спілкувалися з дитиною про її минуле, якщо в неї виникне така потреба.
З понад тридцяти тисяч дітей, які чекають на усиновлення, 27 тисяч старші семи років. І упродовж останніх років українці все частіше стали всиновлювати саме таких сиріт.
На сьогодні позиція держави щодо усиновлення залишається незмінною: пріоритет - це національне усиновлення, зазначає Тетяна Кондратюк, екс-заступник міністра у справах сім’ї, молоді і спорту, а нині голова Всеукраїнської організації із захисту дітей. «Кількість усиновлених за рік дітей не зменшується і становить приблизно 2000 дітей щороку. Але з адмінреформою виникає проблема, бо скоро має бути ліквідований державний департамент з усиновлення, який є вагомою складовою всього процесу. А створюється нова загальна служба сім’ї, молоді та спорту».
Захист інтересів дітей
До змін у законодавстві різниця у віці між батьками, які усиновляють, і дитиною мала бути максимум 45 років. Зокрема, п’ятдесятилітня людина не могла взяти у свою сім’ю дитину, якій менше 5 років. Це порушувало права онуків, тому що бабусі чи дідусі не могли їх усиновити. Тепер ситуацію змінили, розповідає співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей», колишній директор Держдепартаменту з усиновлення Людмила Волинець. «Нове законодавство говорить про те, що різниця у віці не має стосуватися тих людей, які всиновлюють дітей, що є їм родичами. Це важлива зміна, і вона відповідає інтересам дітей і усиновителів», - зауважує вона.
Головна мета змін у законах про усиновлення - захист інтересів дітей. Це стверджує виконувачка обов’язків керівника Державного департаменту з питань усиновлення Оксана Філіпішина. Наприклад, ці зміни стосуються усиновлення дітей, які є братами і сестрами. «Наприклад, є двоє дітей. Відносно однієї дитини мати позбавлена батьківських прав в одному році, відносно іншої – в іншому. Старша дитина вже простояла рік на централізованому обліку, а молодша тільки зайшла на облік. І тут знайшлися усиновителі, які бажають (і діти, звичайно, бажають) усиновити двох дітей разом (бо жоден суд не дасть дозволу на роз’єднання дітей). То цим законом дозволяється, щоб молодша дитинка не стояла цілий рік на обліку, а мала право бути усиновленою разом зі старшим братом чи сестрою».
Всиновлюють все більше
Дві з половиною тисячі дітей щороку всиновлюють в Україні, за офіційною статистикою. При цьому лише в тридцяти з цих випадків дитину повертають у дитячий будинок. У минулому році нову сім’ю знайшли і 22 малюки зі Львівського дитячого дошкільного будинку №1, каже його директор Марія Чернік. За її словами, як торік, так і зараз, охочих усиновити дітей досить багато. «У нас дітки виховуються від 3 до 6 років. Дуже багато людей, які хочуть усиновити дитинку, особливо зараз. Щойно від мене вийшло подружжя, вони мусять зібрати пакет документів… Коли дитина має статус сироти, наприклад, її батьків позбавили батьківських прав, то нам приходить рішення суду. І протягом 3 днів ми маємо оформити анкету на дитину для банку даних, тоді дитину ставлять на загальний облік, і вона має можливість бути всиновленою», - розповідає директор дитбудинку.
На думку, Марії Чернік нова спрощена система вплине на ситуацію позитивно. Однак недоліки в процесі все ж залишилися. Зокрема, за її словами, суди задовго розглядають справи про позбавлення батьківських прав.
Саме 2010-й став рекордним роком за кількістю усиновлених громадянами України дітей. Співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей», колишній директор Держдепартаменту з усиновлення Людмила Волинець констатує: більше усиновляють, зокрема, і дітей-інвалідів. «ВІЛ-інфікованих дітей українці завжди усиновляли дуже мало, але кожен раз це велика перемога, і 15-20 таких дітей щороку громадяни України всиновлюють. Іноземці, як не усиновляли цих дітей, так і не усиновляють. Однак, наприклад, громадяни США активно усиновляють українських дітей із синдромом Дауна - близько 30 на рік. Українці ж, як правило, таких дітей у свої родини не беруть. Однак, загалом і українці, і іноземці усиновляють активніше дітей із фізичними, ніж із ментальними вадами».
Процес адаптації
Волинянка Катерина усиновила сина 21 рік тому. У радянські часи вона обіймала високу посаду, а тому всиновити дитину їй вдалося без бюрократичної тяганини. Якщо простим людям доводилось чекати на дитину 5-6 років, сім’я Катерини поповнилась менше, ніж за рік. Однак, щасливі роки тривали, поки хлопчик не пішов до школи. Однокласники та вчителі неодноразово принижували усиновленого хлопчика, нагадували, що він не рідний син, безбатченко. Сьогодні Катерина емоційно згадує ті часи. «Я його бачу, підходжу до нього, а він так ручки простягає і хоче сказати «мама»… Я взяла його на руки, притулила, заспокоїла. А коли вже їхала додому, то тільки про нього і думала. Як дитинка хвора може бути сама, без мами? От такий у мене був початок… А важко йому було вже в старшому віці, в першому та другому класах школи, особливо неправильним було ставлення вчителів», – розповідає мати.
Усиновлена дитина (навіть у люблячих батьків) на початку відчуває стрес. Потрапляючи в нову сім’ю, вона опиняється в повністю нових умовах, з’являється нова система стосунків і вимог. Їй доводиться опановувати соціальні навички: спілкуватися з однолітками, сусідами, прибирати за собою, піклуватися про інших, говорить психолог Наталя Бервено. «На початку у дитини можуть виникати проблеми зі встановленням стосунків з однолітками. Батькам треба якнайбільше спілкуватися з нею, звертати увагу на те, чого вона хоче, за чим сумує, стежити за її емоційним станом, зрозуміти її потреби і максимально забезпечувати їх. Було б чудово, якби дитина підтримувала зв’язок із кимось зі свого минулого. Батьки іноді хочуть дати дитині все нове і перекреслити старе - це помилка», - стверджує психолог. Тож, щоб процес адаптації пройшов гармонійно, необхідно, щоб батьки спілкувалися з дитиною про її минуле, якщо в неї виникне така потреба.
З понад тридцяти тисяч дітей, які чекають на усиновлення, 27 тисяч старші семи років. І упродовж останніх років українці все частіше стали всиновлювати саме таких сиріт.
