Катрін Болковак, працівник поліції зі штату Небраска, 1998 року прагнула змін, розлучившись із чоловіком і відпустивши у світ трьох уже дорослих дітей. Вона подалася до Міжнародної поліції ООН у Боснії й Герцеговині і стала відповідальною за боротьбу з насильством проти жінок у місті Зениці.
Але дуже скоро вона натрапила на жертву насильства вже не з Балкан, а з далекої Молдови. Та жінка не знала ні англійської, ні боснійської і лише змогла показати Катрін місцевий нічний клуб. Болковак із перекладачем і працівником місцевої поліції вирушили оглянути цей клуб.
«Я знайшла за баром металеву скриньку, в якій були паспорти і американські долари. Це були паспорти багатьох дівчат зі Східної Європи. Тут я запідозрила, що й цю дівчину, і інших тримали там насильно. І коли ми оглянули це місце і обійшли його ззовні, то побачили зовнішні сходи, які вели до замкнених дверей на другому поверсі. Виламавши ці двері, ми виявили ще сім дівчат, яких там тримали. Це було сумно. Їх вочевидь тримали там всупереч їхній волі, під замком, без паспортів. Ось так усе й почалося», – розповідає Болковак.
Зловісний слід міжнародних контрактників
Вона скоро зрозуміла, що йдеться про організовану мережу, якою керували місцеві серби, торгуючи жінками й дівчатами, іноді лише 12-річними, з Молдови, України й Румунії.
А американські долари в скриньці додали ще один зловісний слід – можливість того, що клієнтами послуг поневолених жінок були й американці, що працювали в Боснії – можливо, колеги самої Болковак.
Скоро її підозри підтвердилися. Про її викриття дізнавалися все нові люди, і боснійські слідчі й самі жертви торгівлі людьми почали ділитися своїм досвідом.
І знову й знову все підтверджувало, що американці та інші іноземці, що працювали в країні, користувалися деколи неповнолітніми невільницями чи й узагалі купували собі їх, і іноді навіть не приховували цього, розповідаючи колегам про свої сексуальні пригоди.
Непробивна стіна
Стривожена, Катрін Болковак почала писати рапорти командирам. Деякі з них урешті доходили аж до апарату спеціального представника ООН у Боснії.
Але ці рапорти щоразу або врешті ігнорували, або обходилися відписками, що справа «вирішена», хоча деталей цього «вирішення» жодного разу не повідомили.
І Болковак зрозуміла, як важко притягти до відповідальності іноземних контрактників, які діяли поза будь-яким законодавством – чи то цивільним боснійським або американським, чи військовим. Працівники міжнародної поліції, зокрема, мали фактично повний імунітет – і нерідко користалися з цього вельми сумнівним чином.
А коли вона виступила проти американської компанії DynCorp, яка була її працедавцем у Боснії, за неналежний підбір персоналу з низькими моральними якостями на таку відповідальну роботу, її спершу понизили в званні, а потім і взагалі звільнили за статтею про «грубе порушення дисципліни». Урешті вона була змушена тікати з Боснії, але забрала з собою мішок паперів про свої розслідування. Катрін Болковак каже, що це була помста.
Система контрактників квітне далі
Вона домоглася, що суд визнав її звільнення незаконним. Компанія натомість звільнила сім своїх працівників у Боснії за «неприпустиму поведінку» й оголосила, що реформує свою систему перевірки кандидатів на роботу.
Та цей скандал не перешкодив DynCorp отримати багаті контракти на постачання працівників до схожих поліційних місій в Афганістані й Іраку. І в цих країнах вона теж потрапила під звинувачення в серйозних порушеннях закону.
Зокрема, в Іраку DynCorp, як вважають, розтратила понад мільярд доларів американських урядових коштів. А в Афганістані, за даними оприлюднених на WikiLeaks американських дипломатичних телеграм, найняті цією компанією для навчання місцевої поліції натомість приймали наркотики і замовляли собі для втіхи «хлопчиків-танцівників».
У відповідь компанія знову заявила, що ще поліпшує свою корпоративну культуру.
Викриття привернули увагу, та не вирішили проблему
А Катрін Болковак виклала пережите в Боснії в книжці «Викривач» (The Whistleblower). Тепер за нею знімають художній фільм.
Автор вірить, що її зусилля привернули увагу до проблеми торгівлі людьми на Балканах. Але вона не певна, чи вплинули вони на беззаконня, яке й далі існує в системі міжнародних контрактників за кордоном.
«Я не вважаю, що кожен найнятий за кордон за контактом залучений до цього. Думаю, до таких злочинів причетні щонайбільше відсотків 10–20 цих людей. Але проблема в тому, що інші 80 відсотків, які не причетні, нічого не роблять, щоб зупинити це, і відвертають погляд. Ці люди ніби думають, що, поїхавши за океан за 5 тисяч миль від дому, вони стануть невловимі. І багатьох із них дійсно не ловлять, і багато з них продовжують своє», – каже Катрін Болковак.
Але дуже скоро вона натрапила на жертву насильства вже не з Балкан, а з далекої Молдови. Та жінка не знала ні англійської, ні боснійської і лише змогла показати Катрін місцевий нічний клуб. Болковак із перекладачем і працівником місцевої поліції вирушили оглянути цей клуб.
«Я знайшла за баром металеву скриньку, в якій були паспорти і американські долари. Це були паспорти багатьох дівчат зі Східної Європи. Тут я запідозрила, що й цю дівчину, і інших тримали там насильно. І коли ми оглянули це місце і обійшли його ззовні, то побачили зовнішні сходи, які вели до замкнених дверей на другому поверсі. Виламавши ці двері, ми виявили ще сім дівчат, яких там тримали. Це було сумно. Їх вочевидь тримали там всупереч їхній волі, під замком, без паспортів. Ось так усе й почалося», – розповідає Болковак.
Зловісний слід міжнародних контрактників
Вона скоро зрозуміла, що йдеться про організовану мережу, якою керували місцеві серби, торгуючи жінками й дівчатами, іноді лише 12-річними, з Молдови, України й Румунії.
А американські долари в скриньці додали ще один зловісний слід – можливість того, що клієнтами послуг поневолених жінок були й американці, що працювали в Боснії – можливо, колеги самої Болковак.
Скоро її підозри підтвердилися. Про її викриття дізнавалися все нові люди, і боснійські слідчі й самі жертви торгівлі людьми почали ділитися своїм досвідом.
І знову й знову все підтверджувало, що американці та інші іноземці, що працювали в країні, користувалися деколи неповнолітніми невільницями чи й узагалі купували собі їх, і іноді навіть не приховували цього, розповідаючи колегам про свої сексуальні пригоди.
Непробивна стіна
Стривожена, Катрін Болковак почала писати рапорти командирам. Деякі з них урешті доходили аж до апарату спеціального представника ООН у Боснії.
Але ці рапорти щоразу або врешті ігнорували, або обходилися відписками, що справа «вирішена», хоча деталей цього «вирішення» жодного разу не повідомили.
І Болковак зрозуміла, як важко притягти до відповідальності іноземних контрактників, які діяли поза будь-яким законодавством – чи то цивільним боснійським або американським, чи військовим. Працівники міжнародної поліції, зокрема, мали фактично повний імунітет – і нерідко користалися з цього вельми сумнівним чином.
А коли вона виступила проти американської компанії DynCorp, яка була її працедавцем у Боснії, за неналежний підбір персоналу з низькими моральними якостями на таку відповідальну роботу, її спершу понизили в званні, а потім і взагалі звільнили за статтею про «грубе порушення дисципліни». Урешті вона була змушена тікати з Боснії, але забрала з собою мішок паперів про свої розслідування. Катрін Болковак каже, що це була помста.
Система контрактників квітне далі
Вона домоглася, що суд визнав її звільнення незаконним. Компанія натомість звільнила сім своїх працівників у Боснії за «неприпустиму поведінку» й оголосила, що реформує свою систему перевірки кандидатів на роботу.
Та цей скандал не перешкодив DynCorp отримати багаті контракти на постачання працівників до схожих поліційних місій в Афганістані й Іраку. І в цих країнах вона теж потрапила під звинувачення в серйозних порушеннях закону.
Зокрема, в Іраку DynCorp, як вважають, розтратила понад мільярд доларів американських урядових коштів. А в Афганістані, за даними оприлюднених на WikiLeaks американських дипломатичних телеграм, найняті цією компанією для навчання місцевої поліції натомість приймали наркотики і замовляли собі для втіхи «хлопчиків-танцівників».
У відповідь компанія знову заявила, що ще поліпшує свою корпоративну культуру.
Викриття привернули увагу, та не вирішили проблему
А Катрін Болковак виклала пережите в Боснії в книжці «Викривач» (The Whistleblower). Тепер за нею знімають художній фільм.
Автор вірить, що її зусилля привернули увагу до проблеми торгівлі людьми на Балканах. Але вона не певна, чи вплинули вони на беззаконня, яке й далі існує в системі міжнародних контрактників за кордоном.
«Я не вважаю, що кожен найнятий за кордон за контактом залучений до цього. Думаю, до таких злочинів причетні щонайбільше відсотків 10–20 цих людей. Але проблема в тому, що інші 80 відсотків, які не причетні, нічого не роблять, щоб зупинити це, і відвертають погляд. Ці люди ніби думають, що, поїхавши за океан за 5 тисяч миль від дому, вони стануть невловимі. І багатьох із них дійсно не ловлять, і багато з них продовжують своє», – каже Катрін Болковак.
