Одеса – Сьогодні в Одесі на Таїровському Християнському кладовищі поховали українську письменницю та драматурга Ганну Яблонську, що стала жертвою теракту в московському аеропорту «Домодєдово» цього понеділка. Разом із рідними та близькими із нею прощалися колеги по літературному цеху. Вони впевнені, слава наздожене Ганну – не через трагічну загибель, але завдяки неординарному літературному таланту.
«Живеш, ніби чернетку черкаєш. А потім гадаєш, що набіло перепишеш», – такі слова записала Ганна Яблонська у свій «Живий Журнал» незадовго перед тим, як пролунав вибух у «Домодєдово». Ввечері 26 січня, за допомогою посольства України в Росії, труну із тілом Ганни Машутіної (справжнє прізвище Яблонської) доставили літаком з Москви до Одеси.
Літературна юність в Одесі
25 січня у Москві друзі, колеги та шанувальники творчості загиблої згадували про Ганну, читаючи її твори. Водночас біля Чорного моря, у будинку Всесвітнього клубу одеситів, із нею прощалися її перші редактори. Вони пам’ятають, як у 14 років донька одеського журналіста Григорія Яблонського вперше принесла до редакції «Вечірньої Одеси» свої вірші. Під шефством журналіста Євгена Голубовського вона друкує оповідання в газеті «Всесвітні одеські новини», а головний редактор журналу «Фонтан» Валерій Хаїт випускає її гумористичні твори.
Віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський пригадує: «Вона була гарною людиною, перед якою, неначе, повинні відкриватися всі двері, коли вона входить у них зі своєю відкритою та ясною посмішкою. Багато хто вважає, що вона була одним із найвизначніших драматургів всього пострадянського простору».
«Із преміями Ганні поталанило трошки більше, ніж із постановками»
Колеги кажуть, що драматургією Ганна немов хворіла. Записи її он-лайн щоденника сповнені нових ідей, жаги писати.
Десять років тяжкої літературної праці і – тринадцять неокласичних п’єс залишила Яблонська для сучасників. Її привітно приймали Санкт-Петербург, Перм та Москва. До останньої вона власне летіла задля того, щоб отримати премію престижного журналу «Мистецтво кіно» за перероблену на кіносценарій п ’єсу «Язичники».
Авторитетний російський критик Павло Руднєв пише, що «із преміями Ганні поталанило трошки більше, ніж із постановками». Особливо це стосується театрів українських. Тільки одна вистава в Одесі – на противагу десяткам на сценах Пітера і Москви.
Євген Голубовський неувагу українських театрів до творчості Ганни пояснює так: драматургія Яблонської випереджала середні здібності провінційних одеських труп.
«Стосовно драматургії – напрочуд цікава, дуже складна для сучасних одеських акторів, що звикли до «Ревізора» чи якогось там «Вія». Це вільні сучасні, майже монологічні праці, де люди розмовляють та думають на сцені, на сцену впливає глядацький зал. Я розумію, що це складно ставити, однак це жодним чином не виправдовує українські театри», – каже він.
У свої 29-ть Ганна Яблонська вважала себе вже старою, пригадує Голубовський. І ця літературна зрілість, зазначає він, – результат тяжкої, методичної творчої праці.
«Мені залишилося замало часу», – писала Ганна за місяць перед загибеллю. Однак люди, близькі до неї, впевнені: не фаталізмом сповнені ці нібито пророчі слова, а жагою діяльності.
«Живеш, ніби чернетку черкаєш. А потім гадаєш, що набіло перепишеш», – такі слова записала Ганна Яблонська у свій «Живий Журнал» незадовго перед тим, як пролунав вибух у «Домодєдово». Ввечері 26 січня, за допомогою посольства України в Росії, труну із тілом Ганни Машутіної (справжнє прізвище Яблонської) доставили літаком з Москви до Одеси.
Літературна юність в Одесі
25 січня у Москві друзі, колеги та шанувальники творчості загиблої згадували про Ганну, читаючи її твори. Водночас біля Чорного моря, у будинку Всесвітнього клубу одеситів, із нею прощалися її перші редактори. Вони пам’ятають, як у 14 років донька одеського журналіста Григорія Яблонського вперше принесла до редакції «Вечірньої Одеси» свої вірші. Під шефством журналіста Євгена Голубовського вона друкує оповідання в газеті «Всесвітні одеські новини», а головний редактор журналу «Фонтан» Валерій Хаїт випускає її гумористичні твори.
Віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський пригадує: «Вона була гарною людиною, перед якою, неначе, повинні відкриватися всі двері, коли вона входить у них зі своєю відкритою та ясною посмішкою. Багато хто вважає, що вона була одним із найвизначніших драматургів всього пострадянського простору».
«Із преміями Ганні поталанило трошки більше, ніж із постановками»
Колеги кажуть, що драматургією Ганна немов хворіла. Записи її он-лайн щоденника сповнені нових ідей, жаги писати.
Десять років тяжкої літературної праці і – тринадцять неокласичних п’єс залишила Яблонська для сучасників. Її привітно приймали Санкт-Петербург, Перм та Москва. До останньої вона власне летіла задля того, щоб отримати премію престижного журналу «Мистецтво кіно» за перероблену на кіносценарій п ’єсу «Язичники».
Авторитетний російський критик Павло Руднєв пише, що «із преміями Ганні поталанило трошки більше, ніж із постановками». Особливо це стосується театрів українських. Тільки одна вистава в Одесі – на противагу десяткам на сценах Пітера і Москви.
Євген Голубовський неувагу українських театрів до творчості Ганни пояснює так: драматургія Яблонської випереджала середні здібності провінційних одеських труп.
«Стосовно драматургії – напрочуд цікава, дуже складна для сучасних одеських акторів, що звикли до «Ревізора» чи якогось там «Вія». Це вільні сучасні, майже монологічні праці, де люди розмовляють та думають на сцені, на сцену впливає глядацький зал. Я розумію, що це складно ставити, однак це жодним чином не виправдовує українські театри», – каже він.
У свої 29-ть Ганна Яблонська вважала себе вже старою, пригадує Голубовський. І ця літературна зрілість, зазначає він, – результат тяжкої, методичної творчої праці.
«Мені залишилося замало часу», – писала Ганна за місяць перед загибеллю. Однак люди, близькі до неї, впевнені: не фаталізмом сповнені ці нібито пророчі слова, а жагою діяльності.
