Як студент із України, який навчається в Університеті Кіото, я, разом зі ще двома дівчатами з України, був запрошений на лекцію Президента України, яку він давав перед професорським і викладацьким складом Університету. Ми отримали вказівку не забути студентські квитки і зібратися перед університетською вежею із годинником за годину до початку виступу. Чесно кажучи, почути щось нове для себе я не очікував, бо сам японіст і намагаюся відслідковувати регулярно новини про відносини між Україною та Японією. Але ішов на лекцію гордий за те, що в університеті, де я навчаюся, виступатиме президент моєї країни. Безвідносно до персоналій.
Але виявилося, що Президент Янукович захотів особисто відвідати Інститут із дослідження стовбурових клітин і поспілкуватися із професором Яманака, керівником і натхненником більшості проектів. Тому місце проведення лекції терміново змінили, і нас повіз до нього представник Університету. По дорозі виявилося, що японці із їхньою суперпередбачливістю цього разу передбачили забагато і написали мої ПІБ у зворотному порядку, тобто Володимирович Тимур Сандрович. І кілька днів тому телефонували одній із українок, щоб вона «передала панові Володимировичу, щоб він ні в якому разі не спізнювався». До речі, зі стін Кіотського університету вийшло 5 нобелівських лауреатів (ще 6 були якимось чином до нього причетні), у студмістечку збережено і відреставровано «їх» корпус із червоної цегли (там колись були лабораторії для дослідів із фізики), а сам Університет вважається найпотужнішою дослідницькою установою країни. Тож не дивно, що Президент Янукович вирішив відвідати саме його.
Лекція почалася хвилин на 10 пізніше запланованого часу (як на мене, великий прогрес порівняно із попереднім Президентом) і тривала 40 хвилин замість запланованих 30. Як філолог мушу відзначити високопрофесійну роботу перекладачки, яка, схоже, з невідомих мені причин не мала тексту виступу і тому повинна була у більшості випадків перекладати ледь не синхронно.
Президент виступав українською, що для мене особисто також є кроком уперед порівняно із Віктором Ющенком, який у якомусь зі своїх телеінтерв’ю під час візиту до Японії говорив російською. Чи перекладачів із української тоді не було, чи російською спілкуватися простіше... У будь-якому випадку, логічно очікувати від Президента України використання державної мови під час офіційних заходів, і я радий, що вона звучала і в стінах вишу, до студентів якого я маю велику честь належати.
Що стосується змісту самої промови, це не тільки був «виступ про Україну, а ще й запрошення до співпраці у галузях науки, освіти, культури, запрошення до спільних дослідницьких проектів. Лекція базувалася на фактичному матеріалі і була доволі добре структурована. Думаю, японців особливо потішила згадка про йокодзуну Тайхо, батько якого був етнічним українцем, і про сліпого українського письменника Василя Єрошенка, який прожив у Країні сонця, що сходить 7 років. Певно, мало хто з них знав і про українські корені Ігоря Сікорського та Сергія Корольова. З огляду на це представлення України в історичному контексті було дуже доречним.
Дніпропетровськ лише на кілька секунд став японським містом
Але, наприклад, фраза Віктора Януковича про «команду прагматиків, яка прийшла до влади в результаті демократичних виборів минулого року» у пересічного японця, якими безумовно є студенти та викладачі Кіотського університету, могла викликати не тільки позитивну реакцію на прагматизм нової української влади, але й щире подивування: хіба вибори за визначенням можуть бути подією недемократичною?
Президент також наголосив, що Україна протягом минулого року старанно вибудовувала стосунки і з ЄС, і з Росією, і зі США, а я пригадав свіжу новину про те, що держдепартамент США занепокоєний останніми подіями в Україні. Але ті самі пересічні японці, вочевидь, за заявами США стосовно України не слідкують регулярно.
Віктор Федорович зазначив також, що Україна – молода країна, і тому за 20 років незалежності ще не встигла вповні реалізувати свій потенціал. Але у наступні кілька років українці це надолужать і посядуть гідне місце у світовому співтоваристві. А мені подумалося, що подібні розмови я чув і за Кучми, і за Ющенка, а тепер от і за Януковича. Якось не виходить у нас поки що реалізувати повністю потенціал країни, живемо більше сподіваннями на майбутнє... А 20 років, насправді, не такий уже і маленький проміжок часу, варто нарешті серйозно братися до справи. Бо ж «...не час минає, а минаєм ми...».
Гарне українське місто Дніпропетровськ у вустах Президента перетворилося на кілька секунд на місто японське, але він одразу виправився, а перекладачка, звісно, не стала акцентувати на цьому увагу японських слухачів. Мене особисто потішила інформація про те, що минулого року у вишах і дослідницьких центрах Японії навчалося і стажувалося 70 українців. Якщо врахувати, що в Університеті Кіото нас усього троє, цифра ця вражає.
Зовсім не залишилося часу на запитання до Януковича
Наостанок Президент навів кілька паралелей між Україною та Японією. Порівняння трагедій у Чорнобилі із Хіросімою та Нагасакі, мабуть, уже стало своєрідним кліше, коли говорять про стосунки наших двох країн. Але якось японці у приватній розмові зазначили, що таке порівняння, власне, не дуже коректне в плані характеру катастроф. Мовляв, нас бомбардували американці, а ваш Чорнобиль вибухнув через «людський фактор». (Варто зазначити, що професор Бондаренко з Університету Шевченка наводить ще кілька паралелей: козаки-самураї, вірш як домінуюча літературна форма та інші.)
Але з приводу порівняння японської сакури та української вишні навіть прискіпливий автор цих рядків нічого не зможе заперечити. Єдине, за що прикро – зовсім не залишилося часу на запитання від аудиторії і відповідей Президента. Вийшло майже по Муракамі, який у якомусь із численних інтерв’ю наголошував, що у своїх книгах він лише ставить запитання, а відповіді на них кожен мусить шукати для себе сам.
На виступ українського Президента студенти реагували кожен по-різному, одній дівчині десь на половині лекції стало погано, і її вивели на свіже повітря (думаю, просто у приміщенні було занадто спекотно). Більшість слухала промову уважно, жінка поруч зі мною занотовувала всі тези – японці на таких заходах поводяться зазвичай дуже дисципліновано. Оплески були палкі, але ініціювали їх в основному наші високопосадовці, і вже потім підхоплювали японці.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Але виявилося, що Президент Янукович захотів особисто відвідати Інститут із дослідження стовбурових клітин і поспілкуватися із професором Яманака, керівником і натхненником більшості проектів. Тому місце проведення лекції терміново змінили, і нас повіз до нього представник Університету. По дорозі виявилося, що японці із їхньою суперпередбачливістю цього разу передбачили забагато і написали мої ПІБ у зворотному порядку, тобто Володимирович Тимур Сандрович. І кілька днів тому телефонували одній із українок, щоб вона «передала панові Володимировичу, щоб він ні в якому разі не спізнювався». До речі, зі стін Кіотського університету вийшло 5 нобелівських лауреатів (ще 6 були якимось чином до нього причетні), у студмістечку збережено і відреставровано «їх» корпус із червоної цегли (там колись були лабораторії для дослідів із фізики), а сам Університет вважається найпотужнішою дослідницькою установою країни. Тож не дивно, що Президент Янукович вирішив відвідати саме його.
Лекція почалася хвилин на 10 пізніше запланованого часу (як на мене, великий прогрес порівняно із попереднім Президентом) і тривала 40 хвилин замість запланованих 30. Як філолог мушу відзначити високопрофесійну роботу перекладачки, яка, схоже, з невідомих мені причин не мала тексту виступу і тому повинна була у більшості випадків перекладати ледь не синхронно.
Президент виступав українською, що для мене особисто також є кроком уперед порівняно із Віктором Ющенком, який у якомусь зі своїх телеінтерв’ю під час візиту до Японії говорив російською. Чи перекладачів із української тоді не було, чи російською спілкуватися простіше... У будь-якому випадку, логічно очікувати від Президента України використання державної мови під час офіційних заходів, і я радий, що вона звучала і в стінах вишу, до студентів якого я маю велику честь належати.
Що стосується змісту самої промови, це не тільки був «виступ про Україну, а ще й запрошення до співпраці у галузях науки, освіти, культури, запрошення до спільних дослідницьких проектів. Лекція базувалася на фактичному матеріалі і була доволі добре структурована. Думаю, японців особливо потішила згадка про йокодзуну Тайхо, батько якого був етнічним українцем, і про сліпого українського письменника Василя Єрошенка, який прожив у Країні сонця, що сходить 7 років. Певно, мало хто з них знав і про українські корені Ігоря Сікорського та Сергія Корольова. З огляду на це представлення України в історичному контексті було дуже доречним.
Дніпропетровськ лише на кілька секунд став японським містом
Але, наприклад, фраза Віктора Януковича про «команду прагматиків, яка прийшла до влади в результаті демократичних виборів минулого року» у пересічного японця, якими безумовно є студенти та викладачі Кіотського університету, могла викликати не тільки позитивну реакцію на прагматизм нової української влади, але й щире подивування: хіба вибори за визначенням можуть бути подією недемократичною?
Президент також наголосив, що Україна протягом минулого року старанно вибудовувала стосунки і з ЄС, і з Росією, і зі США, а я пригадав свіжу новину про те, що держдепартамент США занепокоєний останніми подіями в Україні. Але ті самі пересічні японці, вочевидь, за заявами США стосовно України не слідкують регулярно.
Віктор Федорович зазначив також, що Україна – молода країна, і тому за 20 років незалежності ще не встигла вповні реалізувати свій потенціал. Але у наступні кілька років українці це надолужать і посядуть гідне місце у світовому співтоваристві. А мені подумалося, що подібні розмови я чув і за Кучми, і за Ющенка, а тепер от і за Януковича. Якось не виходить у нас поки що реалізувати повністю потенціал країни, живемо більше сподіваннями на майбутнє... А 20 років, насправді, не такий уже і маленький проміжок часу, варто нарешті серйозно братися до справи. Бо ж «...не час минає, а минаєм ми...».
Гарне українське місто Дніпропетровськ у вустах Президента перетворилося на кілька секунд на місто японське, але він одразу виправився, а перекладачка, звісно, не стала акцентувати на цьому увагу японських слухачів. Мене особисто потішила інформація про те, що минулого року у вишах і дослідницьких центрах Японії навчалося і стажувалося 70 українців. Якщо врахувати, що в Університеті Кіото нас усього троє, цифра ця вражає.
Зовсім не залишилося часу на запитання до Януковича
Наостанок Президент навів кілька паралелей між Україною та Японією. Порівняння трагедій у Чорнобилі із Хіросімою та Нагасакі, мабуть, уже стало своєрідним кліше, коли говорять про стосунки наших двох країн. Але якось японці у приватній розмові зазначили, що таке порівняння, власне, не дуже коректне в плані характеру катастроф. Мовляв, нас бомбардували американці, а ваш Чорнобиль вибухнув через «людський фактор». (Варто зазначити, що професор Бондаренко з Університету Шевченка наводить ще кілька паралелей: козаки-самураї, вірш як домінуюча літературна форма та інші.)
Але з приводу порівняння японської сакури та української вишні навіть прискіпливий автор цих рядків нічого не зможе заперечити. Єдине, за що прикро – зовсім не залишилося часу на запитання від аудиторії і відповідей Президента. Вийшло майже по Муракамі, який у якомусь із численних інтерв’ю наголошував, що у своїх книгах він лише ставить запитання, а відповіді на них кожен мусить шукати для себе сам.
На виступ українського Президента студенти реагували кожен по-різному, одній дівчині десь на половині лекції стало погано, і її вивели на свіже повітря (думаю, просто у приміщенні було занадто спекотно). Більшість слухала промову уважно, жінка поруч зі мною занотовувала всі тези – японці на таких заходах поводяться зазвичай дуже дисципліновано. Оплески були палкі, але ініціювали їх в основному наші високопосадовці, і вже потім підхоплювали японці.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
