Зараз цей житловий масив на околиці Дніпропетровська зветься «Рибальський». Мало хто пам’ятає, що це буквальний переклад старої німецької назви «Фішерсдорф» («Рибальське село»). Німці-лютерани поселились тут понад два століття тому, коли тікали з батьківщини, побоюючись переслідувань за віру.
У 19-му столітті в німецькій колонії мешкало понад півтисячі родин, діяв молитовний будинок, школа, столярня, цегляний завод і навіть готель. Наразі від споруд не лишилось нічого. Від першопоселенців – кілька десятків родин нащадків.
За часів Незалежності, кажуть вони, нарешті змогли відкрито виявляти свої національні корені. До того часу – боялись. За приналежність, як тоді казали, до «фріців» можна було втратити щонайменше роботу.
«Мама моя по батьку була німкенею. За це постраждала під час війни – провела 10 років у таборах», – зауважує активістка громади Ельвіра Соловйова.
Німці, які не знають німецької мови
Дніпропетровські німці нарікають: через роки вимушеного мовчання втратили чимало традицій, віру, культуру. Зараз вони збираються на найбільші свята, щоб пригадати почуте від батьків та дідів, поспівати.
А втім, мову предків знають одиниці. Більшість учасниць німецького етногурту «Ґутен абенд» («Добрий вечір») тексти пісень завчають у російській транскрипції.
І все ж дещо зберегли – національні строї, рецепти приготування різдвяних страв, традицію плетення вінка – «адвенту». Гілочки ялини перев’язують червоними та жовтими стрічками, це символ світла.
«Свічки символізують світло, яке приніс світу Христос своїм народженням. Свічки на вінку запалюємо щонеділі упродовж цілого місяця адвенту – із 25 листопада до 25 грудня. Такі вінки є на магазинах, на дверях. Ми співаємо традиційні німецькі пісні – «Про зелене дерево», «Добра ніч», – розповіла Альвіна Чурюкова.
Охочих відродити звичаї народу, з якого беруть свої корені, серед німців Дніпропетровська багато, але в основному це літні люди. Цікавість до родоводу, на жаль, приходить запізно, поділилася з Радіо Свобода Ольга Полухіна.
«Нас лишилось зовсім мало. Ті, хто виховувався при Радянському Союзі, мало знають про свої корені. Внучка моя цікавиться німцями, але вивчає англійську мову. Тобто молодь вже далека від цього. Може, як мене не стане, тоді донька зацікавиться. Саме так було і зі мною – коли померла моя мама. Це приходить з любові до батьків. Я завжди згадую мою маму, фрау Юстину, зі сльозами», – сказала Ольга Полухіна.
Глибоко вивчити історію, культуру та мову свого народу наразі дніпропетровські німці намагаються самотужки. Німецький культурний центр в місті існує тільки формально, насправді ж активісти громади збираються у когось вдома. За словами керівництва Організації німців Дніпропетровська «Відерґебурт», товариство не має свого приміщення, адже є неприбутковою організацією і не в змозі сплачувати за оренду.
До Другої світової війни на теренах Дніпропетровщини налічувалося 40 тисяч етнічних німців, зараз – удесятеро менше. Німецька громада разом з науковцями розпочала пошуково-дослідницьку роботу. Її результатом має стати велика енциклопедія про німців на Придніпров’ї, виходу її в світ очікують через кілька років.
У 19-му столітті в німецькій колонії мешкало понад півтисячі родин, діяв молитовний будинок, школа, столярня, цегляний завод і навіть готель. Наразі від споруд не лишилось нічого. Від першопоселенців – кілька десятків родин нащадків.
За часів Незалежності, кажуть вони, нарешті змогли відкрито виявляти свої національні корені. До того часу – боялись. За приналежність, як тоді казали, до «фріців» можна було втратити щонайменше роботу.
«Мама моя по батьку була німкенею. За це постраждала під час війни – провела 10 років у таборах», – зауважує активістка громади Ельвіра Соловйова.
Німці, які не знають німецької мови
Дніпропетровські німці нарікають: через роки вимушеного мовчання втратили чимало традицій, віру, культуру. Зараз вони збираються на найбільші свята, щоб пригадати почуте від батьків та дідів, поспівати.
А втім, мову предків знають одиниці. Більшість учасниць німецького етногурту «Ґутен абенд» («Добрий вечір») тексти пісень завчають у російській транскрипції.
І все ж дещо зберегли – національні строї, рецепти приготування різдвяних страв, традицію плетення вінка – «адвенту». Гілочки ялини перев’язують червоними та жовтими стрічками, це символ світла.
«Свічки символізують світло, яке приніс світу Христос своїм народженням. Свічки на вінку запалюємо щонеділі упродовж цілого місяця адвенту – із 25 листопада до 25 грудня. Такі вінки є на магазинах, на дверях. Ми співаємо традиційні німецькі пісні – «Про зелене дерево», «Добра ніч», – розповіла Альвіна Чурюкова.
Охочих відродити звичаї народу, з якого беруть свої корені, серед німців Дніпропетровська багато, але в основному це літні люди. Цікавість до родоводу, на жаль, приходить запізно, поділилася з Радіо Свобода Ольга Полухіна.
«Нас лишилось зовсім мало. Ті, хто виховувався при Радянському Союзі, мало знають про свої корені. Внучка моя цікавиться німцями, але вивчає англійську мову. Тобто молодь вже далека від цього. Може, як мене не стане, тоді донька зацікавиться. Саме так було і зі мною – коли померла моя мама. Це приходить з любові до батьків. Я завжди згадую мою маму, фрау Юстину, зі сльозами», – сказала Ольга Полухіна.
Глибоко вивчити історію, культуру та мову свого народу наразі дніпропетровські німці намагаються самотужки. Німецький культурний центр в місті існує тільки формально, насправді ж активісти громади збираються у когось вдома. За словами керівництва Організації німців Дніпропетровська «Відерґебурт», товариство не має свого приміщення, адже є неприбутковою організацією і не в змозі сплачувати за оренду.
До Другої світової війни на теренах Дніпропетровщини налічувалося 40 тисяч етнічних німців, зараз – удесятеро менше. Німецька громада разом з науковцями розпочала пошуково-дослідницьку роботу. Її результатом має стати велика енциклопедія про німців на Придніпров’ї, виходу її в світ очікують через кілька років.
