– Упродовж 2010 року чимало українських політиків, експертів були здивовані раптовою і нечуваною раніше польсько-російською дружбою. Внаслідок яких радикальних змін у двох країнах розпочався процес зближення Польщі та Росії?
– Передусім, я б не сказала, що щось змінилося радикально. Це процес, який триває понад рік, він розпочався значно раніше, ніж сталася смоленська трагедія. Цей процес – це наслідок політичних рішень із польського та російського боку про те, що потрібна нормалізація відносин. Кожна сторона мала свої власні мотиви для такого зближення. Я не назвала б адекватним твердження, що ця польсько-російська приязнь виняткова і нечувана. Це нормалізація. Польсько-російські відносини були дуже поганими, впродовж багатьох років не були візитів на найвищому рівні, зокрема, візитів президентів, і це при тому, що ми – країни-сусіди. Впродовж останнього півріччя це вдалося надолужити. Відбулася низка політичних контактів на рівні президентів, прем’єрів, міністрів. Та, наголошую, такий стан відносин – це норма між сусідніми державами, а не вияв якоїсь надзвичайної дружби. На мою думку, якоїсь виняткової приязні між Польщею та Росією нема, оскільки дотепер не вирішені дуже важливі для двох країн спірні питання.
– А яку ціну Польщі доводиться платити за таке зближення з Росією?
– Я не сказала б, що Польща платить якусь високу ціну за цю дружбу, оскільки ці відносини, наголошую, нормальні, та вони не є настільки близькими й дружніми, як стосунки Польщі з деякими країнами Європейського Союзу. Очевидно, це означає, що Польща старається стриманіше висловлюватися на тему деяких спірних із Росією питань. 2010 рік показав, що задля добрих стосунків із Росією Польща не зрікається своїх інтересів, зокрема, пов’язаних із політикою щодо Східної Європи. Добрим прикладом такого будування нормальних стосунків із Росією, а водночас пильнування Польщею власних інтересів були польсько-російські переговори про енергетичну угоду. Польща була першою країною, що наважилася в такій спірній із Росією ситуації звернутися за підтримкою до Європейської комісії. Хоч це не подобалося російській стороні, та на прохання Польщі представників Європейської комісії включили в переговорний процес. Таким чином, ця комісія підтримала Польщу в дуже складних, напружених переговорах, що тривали майже рік.
– Чи дружба з Росією означає якусь нову стратегію офіційної Варшави щодо інших східних сусідів Польщі, зокрема, України?
– Останній рік показав, що польську стратегію щодо Східної Європи, зокрема, й України, формують не стосунки з Росією, а події, що відбуваються в тих країнах. Доказом того, що ці два напрямки польської східної політики розвиваються незалежно, є досить гостра польська реакція на результат президентських виборів у Білорусі. Крім того, про незалежність польської східної політики від настроїв у Москві свідчить та підтримка, яку Польща надає Молдові. Польща – один із головних європейських партнерів Молдови, який підтримує європейські прагнення цієї невеликої держави у Східній Європі. Зрештою, якщо шукати відповіді на питання, чому польсько-українські стосунки в 2010 році були дещо прохолоднішими, ніж у попередні роки, то нема підстав твердити, що це наслідок зближення Польщі з Росією. Насправді – це результат не зовсім зрозумілої зовнішньополітичної стратегії України.
– Як, на Вашу думку, можуть розвиватися польсько-російські відносини в 2011 році?
– На мою думку, не варто сподіватися якихось радикально-позитивних змін. Якщо не станеться чогось несподіваного, можна сподіватися подальшого нормального співіснування, без якихось значних стрибків, тобто такого еволюційного поглиблення кооперації. Проте в стосунках між двома країнами і надалі залишатимуться спірні питання, такі, як безпека, стратегія НАТО, енергетика. Судячи з усього, всі ці складні питання залишатимуться невирішеними, я не бачу можливостей для їхнього вирішення найближчим часом.
– Чи в ім’я стратегічного польсько-російського зближення офіційна Варшава готова заплющувати очі на порушення громадянських прав і свобод у Росії?
– Офіційна Варшава вписується в ті настрої, що тепер домінують на Заході. Тобто, з одного боку, Варшава, як і весь Захід, бачить, що в Росії порушуються громадянські та людські права, а система влади далека від демократичної. Про це немало говорять, особливо під час таких подій, як процес Ходорковського. Та нащодень, зважаючи на те, що Польща фактично не має можливості вплинути на внутрішню ситуацію в Росії, такі питання, як справа Ходорковського, відходять на другий план в ім’я, так би мовити, щоденної політично-коректної співпраці.
– Передусім, я б не сказала, що щось змінилося радикально. Це процес, який триває понад рік, він розпочався значно раніше, ніж сталася смоленська трагедія. Цей процес – це наслідок політичних рішень із польського та російського боку про те, що потрібна нормалізація відносин. Кожна сторона мала свої власні мотиви для такого зближення. Я не назвала б адекватним твердження, що ця польсько-російська приязнь виняткова і нечувана. Це нормалізація. Польсько-російські відносини були дуже поганими, впродовж багатьох років не були візитів на найвищому рівні, зокрема, візитів президентів, і це при тому, що ми – країни-сусіди. Впродовж останнього півріччя це вдалося надолужити. Відбулася низка політичних контактів на рівні президентів, прем’єрів, міністрів. Та, наголошую, такий стан відносин – це норма між сусідніми державами, а не вияв якоїсь надзвичайної дружби. На мою думку, якоїсь виняткової приязні між Польщею та Росією нема, оскільки дотепер не вирішені дуже важливі для двох країн спірні питання.
– А яку ціну Польщі доводиться платити за таке зближення з Росією?
– Я не сказала б, що Польща платить якусь високу ціну за цю дружбу, оскільки ці відносини, наголошую, нормальні, та вони не є настільки близькими й дружніми, як стосунки Польщі з деякими країнами Європейського Союзу. Очевидно, це означає, що Польща старається стриманіше висловлюватися на тему деяких спірних із Росією питань. 2010 рік показав, що задля добрих стосунків із Росією Польща не зрікається своїх інтересів, зокрема, пов’язаних із політикою щодо Східної Європи. Добрим прикладом такого будування нормальних стосунків із Росією, а водночас пильнування Польщею власних інтересів були польсько-російські переговори про енергетичну угоду. Польща була першою країною, що наважилася в такій спірній із Росією ситуації звернутися за підтримкою до Європейської комісії. Хоч це не подобалося російській стороні, та на прохання Польщі представників Європейської комісії включили в переговорний процес. Таким чином, ця комісія підтримала Польщу в дуже складних, напружених переговорах, що тривали майже рік.
– Чи дружба з Росією означає якусь нову стратегію офіційної Варшави щодо інших східних сусідів Польщі, зокрема, України?
– Останній рік показав, що польську стратегію щодо Східної Європи, зокрема, й України, формують не стосунки з Росією, а події, що відбуваються в тих країнах. Доказом того, що ці два напрямки польської східної політики розвиваються незалежно, є досить гостра польська реакція на результат президентських виборів у Білорусі. Крім того, про незалежність польської східної політики від настроїв у Москві свідчить та підтримка, яку Польща надає Молдові. Польща – один із головних європейських партнерів Молдови, який підтримує європейські прагнення цієї невеликої держави у Східній Європі. Зрештою, якщо шукати відповіді на питання, чому польсько-українські стосунки в 2010 році були дещо прохолоднішими, ніж у попередні роки, то нема підстав твердити, що це наслідок зближення Польщі з Росією. Насправді – це результат не зовсім зрозумілої зовнішньополітичної стратегії України.
– Як, на Вашу думку, можуть розвиватися польсько-російські відносини в 2011 році?
– На мою думку, не варто сподіватися якихось радикально-позитивних змін. Якщо не станеться чогось несподіваного, можна сподіватися подальшого нормального співіснування, без якихось значних стрибків, тобто такого еволюційного поглиблення кооперації. Проте в стосунках між двома країнами і надалі залишатимуться спірні питання, такі, як безпека, стратегія НАТО, енергетика. Судячи з усього, всі ці складні питання залишатимуться невирішеними, я не бачу можливостей для їхнього вирішення найближчим часом.
– Чи в ім’я стратегічного польсько-російського зближення офіційна Варшава готова заплющувати очі на порушення громадянських прав і свобод у Росії?
– Офіційна Варшава вписується в ті настрої, що тепер домінують на Заході. Тобто, з одного боку, Варшава, як і весь Захід, бачить, що в Росії порушуються громадянські та людські права, а система влади далека від демократичної. Про це немало говорять, особливо під час таких подій, як процес Ходорковського. Та нащодень, зважаючи на те, що Польща фактично не має можливості вплинути на внутрішню ситуацію в Росії, такі питання, як справа Ходорковського, відходять на другий план в ім’я, так би мовити, щоденної політично-коректної співпраці.
