– Пане Небоженко, які, на Вашу думку, приховані цілі ставив перед собою Віктор Янукович, запроваджуючи адмінреформу?
– Насамперед, треба зазначити, що це ніяка не реформа. Це звичайна реорганізація влади, яка зазвичай проводиться у країнах «третього світу» регулярно. І політично правильно зроблено, що її провели до того, як ухвалили бюджет.
Головна мета, яку перед собою ставив Янукович, – повернути собі у «користування» Кабінет міністрів. Він розколов уряд на три супербагатих і впливових міністерства, по-суті, з функціями мікроурядів. Це суперміністерство, очолюване віце-прем’єром Колесніковим, що буде відповідати за проведення Євро-2012. Наступне відомство віце-прем’єра Клюєва, що буде розподіляти бюджетні потоки, і міністра Бойка, що займатиметься розподілом енергоносіїв по Україні. Усі інші міністерства відправлені на периферію роботи Кабміну і особливих повноважень та можливостей для розвитку не мають.
І найголовніше, до чого прагнув Янукович, – це особисте керівництво Кабінетом міністрів. Відтепер реально формується група із 5 осіб, до якої входять Янукович, Азаров, Колесніков, Бойко і Клюєв. Усі інші члени уряду опинилися на периферії серйозних управлінських рішень і фінансових потоків.
Тобто, сформувалися абсолютно несподівані конфігурації. Людина може мати високу із красивою назвою посаду, як, для прикладу, у випадку з Тігіпком. Але при тому йому підпорядковане лише одне міністерство. І навпаки. Людина має маленьку посаду міністра, як от Табачник. Але разом із тим отримує у підпорядкування величезне господарство, до якого входить 5 відомств.
Схоже, Янукович «скучив» за роботою в Кабміні. Тому й бере в ручне управління його роботу. Тобто, він стає реально діючим Президентом-Прем’єр-міністром.
– І все ж, на чию користь, якої саме групи олігархів, були проведені усі ці зміни?
– Я думаю, що про це ще рано говорити. Бо ми ще не знаємо, якою буде структура державних агентств, служб та інспекцій. Адже це дуже серйозно – Служба безпеки чи служба охорони президента, інспекція екологічного контролю... Але скоріш за все, мова іде про особисте зміцнення клану самого Януковича, а не групи Фірташа чи групи Ахметова.
– Очевидно, що проведені зміни навряд чи можна назвати остаточними…
– Безперечно, що так. Через рік будуть нові зміни. Бо коли Президент не має політичного контролю з боку парламенту, то він перетасування у виконавчій владі проводитиме регулярно. Особливо на рівні міністрів «другого сорту».
А Прем’єр-міністр Азаров, хоч і зберіг свою владу, але ціною того, що погодився на роль економічного консультанта. Насправді ж його влада не більша, аніж у керівників «суперміністерств» Колеснікова, Клюєва чи Бойка.
Можна згадати, що є ще міністерства віце-прем’єра Тихонова. Але усі вони кризові і занепадницькі. Їх потрібно терміново «ремонтувати» і реформувати. Тому ці відомства за залишковим принципом і віддали луганським, щоб згодом подивитися, що вони з ними зможуть вдіяти.
– Як на Вашу думку, чи ця реформа не послабить позиції Януковича у Верховній Раді?
– Навпаки, лише посилить. Тепер Президент отримує можливість безпосереднього впливу на депутатів. Відтак саме до Януковича, а не до Азарова вони будуть ходити за вирішенням своїх питань та за політичною підтримкою. Тому я повторюю, що Янукович насправді цією реформою «переселяється» із вулиці Банкової на Грушевського.
Тепер не має значення, кого ми отримаємо Прем’єр-міністром – молодого реформатора, що знає кілька іноземних мов, чи старого досвідченого апаратника, який володіє тільки російською. Бо вищу керівну діяльність здійснюватиме Президент. А допомагатимуть йому в цьому 4 особи: Прем’єр-міністр і керівники трьох «суперміністерств».
– Насамперед, треба зазначити, що це ніяка не реформа. Це звичайна реорганізація влади, яка зазвичай проводиться у країнах «третього світу» регулярно. І політично правильно зроблено, що її провели до того, як ухвалили бюджет.
Головна мета, яку перед собою ставив Янукович, – повернути собі у «користування» Кабінет міністрів. Він розколов уряд на три супербагатих і впливових міністерства, по-суті, з функціями мікроурядів. Це суперміністерство, очолюване віце-прем’єром Колесніковим, що буде відповідати за проведення Євро-2012. Наступне відомство віце-прем’єра Клюєва, що буде розподіляти бюджетні потоки, і міністра Бойка, що займатиметься розподілом енергоносіїв по Україні. Усі інші міністерства відправлені на периферію роботи Кабміну і особливих повноважень та можливостей для розвитку не мають.
І найголовніше, до чого прагнув Янукович, – це особисте керівництво Кабінетом міністрів. Відтепер реально формується група із 5 осіб, до якої входять Янукович, Азаров, Колесніков, Бойко і Клюєв. Усі інші члени уряду опинилися на периферії серйозних управлінських рішень і фінансових потоків.
Тобто, сформувалися абсолютно несподівані конфігурації. Людина може мати високу із красивою назвою посаду, як, для прикладу, у випадку з Тігіпком. Але при тому йому підпорядковане лише одне міністерство. І навпаки. Людина має маленьку посаду міністра, як от Табачник. Але разом із тим отримує у підпорядкування величезне господарство, до якого входить 5 відомств.
Схоже, Янукович «скучив» за роботою в Кабміні. Тому й бере в ручне управління його роботу. Тобто, він стає реально діючим Президентом-Прем’єр-міністром.
– І все ж, на чию користь, якої саме групи олігархів, були проведені усі ці зміни?
– Я думаю, що про це ще рано говорити. Бо ми ще не знаємо, якою буде структура державних агентств, служб та інспекцій. Адже це дуже серйозно – Служба безпеки чи служба охорони президента, інспекція екологічного контролю... Але скоріш за все, мова іде про особисте зміцнення клану самого Януковича, а не групи Фірташа чи групи Ахметова.
– Очевидно, що проведені зміни навряд чи можна назвати остаточними…
– Безперечно, що так. Через рік будуть нові зміни. Бо коли Президент не має політичного контролю з боку парламенту, то він перетасування у виконавчій владі проводитиме регулярно. Особливо на рівні міністрів «другого сорту».
А Прем’єр-міністр Азаров, хоч і зберіг свою владу, але ціною того, що погодився на роль економічного консультанта. Насправді ж його влада не більша, аніж у керівників «суперміністерств» Колеснікова, Клюєва чи Бойка.
Можна згадати, що є ще міністерства віце-прем’єра Тихонова. Але усі вони кризові і занепадницькі. Їх потрібно терміново «ремонтувати» і реформувати. Тому ці відомства за залишковим принципом і віддали луганським, щоб згодом подивитися, що вони з ними зможуть вдіяти.
– Як на Вашу думку, чи ця реформа не послабить позиції Януковича у Верховній Раді?
– Навпаки, лише посилить. Тепер Президент отримує можливість безпосереднього впливу на депутатів. Відтак саме до Януковича, а не до Азарова вони будуть ходити за вирішенням своїх питань та за політичною підтримкою. Тому я повторюю, що Янукович насправді цією реформою «переселяється» із вулиці Банкової на Грушевського.
Тепер не має значення, кого ми отримаємо Прем’єр-міністром – молодого реформатора, що знає кілька іноземних мов, чи старого досвідченого апаратника, який володіє тільки російською. Бо вищу керівну діяльність здійснюватиме Президент. А допомагатимуть йому в цьому 4 особи: Прем’єр-міністр і керівники трьох «суперміністерств».
