Кокнесе, розташоване на правому березі Даугави у місці злиття з річкою Персе, отримало право міста ще у 1277 році і незабаром стало повноправним членом Ганзейського союзу.
Здавна це місто славилося старовинним Кокнеським замком, який колись стояв у мальовничій долині, але після будівництва Плявінської ГЕС у 1967 році його руїни омивають води Даугави.
Сьогодні це улюблене місце відпочинку жителів та гостей Кокнесе, тут часто проходять театралізовані дійства, обрядові свята, зокрема весілля.
«Традиційно це місце проведення весільних церемоній, і не тільки у середньовічній традиції, тут проходять народні фольклорні весілля. Мені здається, що весілля за народними традиціями проходять веселіше, бо до церемонії залучаються всі учасники дійства, воно стає інтерактивним і дуже цікавим», – зауважує гід Дайґа Думіня.
Ганзейські традиції живі й сьогодні
Жителі міста зберегли дух давніх кокнесівців – славних торговельників та ремісників. У місті багато невеличких підприємств, майже усі мешканці зайняті у малому та середньому бізнесі.
Лікувальні фіточаї, креми на основі натуральних інгредієнтів, запашні мила – усе це виробляє і продає Анта Кучере. Ідей у неї багато і вона радить ніколи не опускати руки, бо завжди можна знайти, чим заробляти на хліб.
«Я не нарікаю на життя, та й ніхто у Латвії не мав би нарікати. Якщо мені говорять, що немає роботи, я відповідаю: «Робота є, тільки слід шукати й працювати. Будемо працювати, буде продукція, не треба буде імпортувати з-за закордону», – каже Анта Кучере.
Прототипи героїв «Едґара та Христини» – реальні жителі Кокнесе
Про характер жителів міста можна довідатися, подивившись відомий фільм «Едґар і Христина», знятий за мотивами новел Рудолфа Блауманя. Відомий латвійський письменник свого часу жив у Кокнесе, він описав справжню історію кохання жителів міста – Христини та Едґара.
І сьогодні мешканці Кокнесе вміють кохати, працювати й радіти усьому тому, чим їх наділила доля.
«Я думаю, що Кокнесе – дуже гарне місце, оскільки тут багато того, чим можна пишатися. У нас є свій парк, вмілі люди, гарна річка, чудова природа, добрі можливості для підприємництва, тому немає проблем із зайнятістю. У нас зручне сполучення: є поїзд, автобус і ще багато чого», – зазначає керівник фольклорного хору Інґуна Жоґота.
Але головне, чим пишаються жителі міста, це те, що до 100-річчя незалежності Латвії у 2018 році вони зможуть подарувати своїй державі «Парк долі».
«Це культурно-історичне місце, присвячене пам’яті тих, кого Латвія втратила у ХХ столітті. Немає різниці, чи вони загинули під час війни, чи пропали безвісти, були репресовані, вислані до Сибіру чи іншим чином постраждали через свої політичні погляди. Але головна мета цього проекту, щоб це місце було світлим, спрямованим не тільки у минуле, але й у майбутнє. Це буде місце, де можна набиратись натхнення, сили від нашої історії, дізнатися про історію, щоб продовжувати шлях далі», – розповіла член правління фонду Кокнесе Валда Аузиня.
Багато родин латвійців приїздять сюди, щоб безкорисливо надати свою допомогу, саджають дерева, моляться, співають пісні. Вони дякують за свою долю.
Здавна це місто славилося старовинним Кокнеським замком, який колись стояв у мальовничій долині, але після будівництва Плявінської ГЕС у 1967 році його руїни омивають води Даугави.
Сьогодні це улюблене місце відпочинку жителів та гостей Кокнесе, тут часто проходять театралізовані дійства, обрядові свята, зокрема весілля.
«Традиційно це місце проведення весільних церемоній, і не тільки у середньовічній традиції, тут проходять народні фольклорні весілля. Мені здається, що весілля за народними традиціями проходять веселіше, бо до церемонії залучаються всі учасники дійства, воно стає інтерактивним і дуже цікавим», – зауважує гід Дайґа Думіня.
Ганзейські традиції живі й сьогодні
Жителі міста зберегли дух давніх кокнесівців – славних торговельників та ремісників. У місті багато невеличких підприємств, майже усі мешканці зайняті у малому та середньому бізнесі.
Лікувальні фіточаї, креми на основі натуральних інгредієнтів, запашні мила – усе це виробляє і продає Анта Кучере. Ідей у неї багато і вона радить ніколи не опускати руки, бо завжди можна знайти, чим заробляти на хліб.
«Я не нарікаю на життя, та й ніхто у Латвії не мав би нарікати. Якщо мені говорять, що немає роботи, я відповідаю: «Робота є, тільки слід шукати й працювати. Будемо працювати, буде продукція, не треба буде імпортувати з-за закордону», – каже Анта Кучере.
Прототипи героїв «Едґара та Христини» – реальні жителі Кокнесе
Про характер жителів міста можна довідатися, подивившись відомий фільм «Едґар і Христина», знятий за мотивами новел Рудолфа Блауманя. Відомий латвійський письменник свого часу жив у Кокнесе, він описав справжню історію кохання жителів міста – Христини та Едґара.
І сьогодні мешканці Кокнесе вміють кохати, працювати й радіти усьому тому, чим їх наділила доля.
«Я думаю, що Кокнесе – дуже гарне місце, оскільки тут багато того, чим можна пишатися. У нас є свій парк, вмілі люди, гарна річка, чудова природа, добрі можливості для підприємництва, тому немає проблем із зайнятістю. У нас зручне сполучення: є поїзд, автобус і ще багато чого», – зазначає керівник фольклорного хору Інґуна Жоґота.
Але головне, чим пишаються жителі міста, це те, що до 100-річчя незалежності Латвії у 2018 році вони зможуть подарувати своїй державі «Парк долі».
«Це культурно-історичне місце, присвячене пам’яті тих, кого Латвія втратила у ХХ столітті. Немає різниці, чи вони загинули під час війни, чи пропали безвісти, були репресовані, вислані до Сибіру чи іншим чином постраждали через свої політичні погляди. Але головна мета цього проекту, щоб це місце було світлим, спрямованим не тільки у минуле, але й у майбутнє. Це буде місце, де можна набиратись натхнення, сили від нашої історії, дізнатися про історію, щоб продовжувати шлях далі», – розповіла член правління фонду Кокнесе Валда Аузиня.
Багато родин латвійців приїздять сюди, щоб безкорисливо надати свою допомогу, саджають дерева, моляться, співають пісні. Вони дякують за свою долю.
