– В дипломатії нічого не робиться за один день. Дипломатична робота має певну інерцію: можна розпочати декілька років тому, а результат може випливти лише сьогодні. Це якраз той випадок. Ще у 2005 році, коли постала демократична Україна після перемоги Помаранчевої революції, тодішній міністр закордонних справ зробив офіційну заявку, щоб Україна отримала головування в ОБСЄ на 2013 рік.
Тому теперішня влада не може називати це лише своєю перемогою, бо ця перемога була закладена ще 5 років тому їхніми попередниками. Теперішній владі просто пощастило, що це рішення оголосили саме зараз, а не за попереднього уряду. Крім того, це немає нічого спільного з сучасним станом української демократії. Більше того, нещодавно Парламентська асамблея Ради Європи зробила заяву про погіршення стану демократії в Україні й найближчими днями ухвалить резолюцію про політичну ситуацію в Україні. Думаю, що ця резолюція буде дуже критичною. Тож я не погоджуюся із заявою Віктора Януковича про те, що рішення ОБСЄ є підтвердженням «досягнень України у побудові демократичного суспільства». Давати такі оцінки й коментарі – це видавати бажане за дійсне. Теперішня влада мусить мовчати про рівень демократії в Україні, щоб не провокувати європарламентарів на ще більшу критику.
– Я провів 5 років послом в ОБСЄ і знаю, наскільки це важливий і чутливий міжнародний орган. Відтак головування України в цьому органі додасть авторитету нашій державі, але з іншого боку покаже й здатність нашої дипломатії адекватно реагувати на виклики, які виникатимуть. До цього треба серйозно підготуватися. Мені здається, що це добрий шанс для України позитивно про себе заявити і подати свою позицію в рамках ОБСЄ.
Україна подавала заявку на головування ще раніше, але через певні обставини рішення відкладали. Те, що зараз рішення ухвалили, є доброю можливістю для України продемонструвати свої підходи до вирішення ключових питань, які є сьогодні на порядку денному європейської і євроатлантичної спільноти. Адже ОБСЄ – це структура, де сходяться ниточки ключових гарячих проблем, що так сьогодні хвилюють це товариство.
Нам з перших днів участі в цій організації довелося активно відстоювати дуже серйозні завдання: вирішувалась й зовнішня політика України, і все наше співтовариство в цілому, насамперед, питання відстоювання демократичних цінностей й прав людини. Дуже важливо, що Україна за ці роки стала серйозним гравцем на цьому полі. На великий жаль, сьогодні ми маємо «відкат» у цьому плані.
Ми говорили про велику роботу, яка була проведена в питаннях безпеки, адже ОБСЄ – це та структура, яка опікується військовими і військово-політичними питаннями, де ми чітко і ясно заявили про своє бачення теми безпеки. В рамках ОБСЄ відбувається дискусія, як саме має виглядати наш світ у майбутньому саме в безпековому плані. Тут ми можемо сказати й своє вагоме слово.
Звичайно, останні новації, коли Україна обрала для себе якийсь не всім зрозумілий статус позаблокової держави, у певному розумінні стримуватимуть наші можливості. Але мені здається, що до 2013 року дещо може й змінитися.
Це може бути надзвичайно важливим кроком України в контексті нашого внеску до загальної системи безпеки, яка буде формуватися протягом найближчого часу. Вона не відміняє тих структур безпеки, які вже існують, наприклад – НАТО, співпраця з яким, на мою думку, абсолютно відповідає інтересам України. Йдеться про справді не лише політичний, а й суто практичний військовий компонент. Це дасть поштовх для продовження наших контактів і в майбутньому. Я глибоко переконаний, що наш статус позаблоковості минеться, і ми так чи інакше продовжимо курс на вступ до цієї безпекової структури, бо саме у такий спосіб Україна може забезпечити свою власну безпеку.
– Я відношу це рішення до очевидних успіхів української дипломатії. Це складний процес політичних міждержавних домовленостей, це наполеглива й кропітка робота українських дипломатів, яка принесла вагомий результат.
Я розглядаю це рішення як аванс, як стимул для України з боку ОБСЄ відповідати внутрішнім стандартам цієї організації. З іншого боку, Президент, безперечно, може мати право стверджувати, що це вже визнання певних заслуг. Але заслуги полягають не в демократизації суспільства, а в консолідації влади, підвищенні рівня керованості влади й ліквідації її внутрішніх конфліктів. Безумовно, що спільнота ОБСЄ це цінує, адже це означає, що влада має можливість реалізувати задекларовані нею зобов’язання. Це не є досягненням, це є лише можливості, лише важелі для проведення реформ, і вже у кожному своєму подальшому кроці Україна має демонструвати, яким чином вона використовує ці можливості.
Дипломатичні рішення – це цілий комплекс факторів, і відкидати будь-який із них неправильно. Я можу наголосити, що Україна традиційно має тісні економічні й політичні стосунки з Казахстаном. Зав’язано дуже багато інтересів, починаючи з координації дій на ринку зерна й завершуючи транзитом казахської нафти, участі України у розробці казахських родовищ й координації позицій у міжнародних організаціях, що, власне зараз і відбулося. Але треба розуміти, що голос Казахстану в ОБСЄ – це лише один голос, а ухвалення рішень в ОБСЄ є надзвичайно складною процедурою. Тому пошук компромісів, незважаючи на активну роль Казахстану, є надзвичайно важким, бо рішення мають ухвалити усі члени ОБСЄ.
Те, чи зможе Україна належно скористатися зі свого головування в ОБСЄ, стовідсотково залежатиме від самої України. От, наприклад, ми взялися проводити чемпіонат Євро-2012. Це лише можливість продемонструвати європейськість України, продемонструвати те, наскільки гарною є наша країна. Це можливість залучити інвестиції та туристів. Але й можна навпаки – втягнутися в корупційні скандали, зірвати терміни підготовки, перевитратити бюджети й узяти на себе зайвий борговий скандал.
Така ж ситуація з головуванням в ОБСЄ. Керування цією організацію автоматично не означає, що Україна буде здатна провести у Києві потужний впливовий форум ОБСЄ, чи то на рівні міністрів, чи саміт. Адже далеко не у кожній країні світу, яка головує в ОБСЄ, проводяться саміти. Це лише можливість і шанс для України цією можливістю скористатися.
