– Те, що трапилося цього дня, має величезне історичне значення для мого народу, і для Чехії, і для Словаччини. Для нас – а це моя генерація, я був тоді студентом вишу – 17 листопада 1989 року є початком нової історії. Я пам’ятаю, як тоді все відбувалося. І це наша народна гордість. Ми не тільки собі, ми всьому світу показали, що в студентських руках є влада.
– Чи так само думає сучасна молодь Чехії?
– Сьогодні молода генерація вже живе в глобальному світі. Чеська Республіка вступила в НАТО, у Євросоюз. Багато чеських підприємств у руках міжнародного бізнесу. І часом буває смішно, коли я отримую запитання від молоді: «А що, тоді не було Макдональдсу?». І хтось відповідає: це страва, а не політика. Але ми вважаємо, що дуже важливо і про це розмовляти. Адже Чеська Республіка завжди підтримує усі громадські рухи, щоб молодь мала можливість змінювати життя країни. Якщо ви хочете чогось іншого, ви маєте йти і шукати однодумців, якщо нас буде багато, то ми зможемо змінити нашу долю.
– Які конкретні кроки заклали сталий демократичний розвиток Чехії?
– Ми всі вийшли з того соціалістичного табору і в кожної країни своя доля. Що ж відбулося у Чехії? Ми зробили три основні кроки. Перший – це приватизація. Другий крок – це реституція. Це означало, що люди отримали назад будинки, землю, підприємства, що належали їхнім дідам і батькам. А це сформувало середній клас – основу будь-якого демократичного суспільства. І третій, найважливіший, крок – це люстрація. Президент Вацлав Гавел і його команда розуміли, що необхідно змінити мислення людей. А для цього у владу повинні прийти нові люди. Це означало, що люди, які працювали у спецслужбах, служили в міліції, працювали на високих партійних посадах – не могли працювати у новій владі. Це принесло нові думки.
– Вацлав Гавел на цьогорічному «Форумі 2000» закликав людей менше думати про матеріальні речі, а прагнути допомагати іншим.
– Я знаю ці ідеї президента Гавела. Він каже, що люди забагато дивляться телевізор, а мали б більше думати про реальне життя, про філософію. Якщо ми завдяки демократії стали багатими, якщо ми можемо собі дозволити купувати багато речей, то ми маємо думати також про ті країни, у яких ще все зовсім по-іншому, не тільки в Євросоюзі, а в усій Європі, як такій.
– Україна – європейська країна. У нас теж була безкровна Помаранчева революція, яка відстоювала право людей на вільний вибір. Чи схожі ці революції?
– Процесом, можливо, Оксамитова й Помаранчева революції були схожі. Але від самого початку рушійною силою Оксамитової революції були люди, які ніколи не працювали у владі за комуністичних часів. Втім, кожна країна має свій шлях. Від самого початку наші політики думали про те, до яких міжнародних політичних організацій Чехія має приєднатися. А цей вибір означав, що, визначившись, ми мали приймати для себе й декларовані цими організаціями правила гри. Другий вибір стосувався того, яку національну політику ми будемо проводити .
Основна ж різниця полягає у таких моментах: це був інший час, інша міжнародна ситуація, інші лідери й інший вибір.
– Чи так само думає сучасна молодь Чехії?
– Сьогодні молода генерація вже живе в глобальному світі. Чеська Республіка вступила в НАТО, у Євросоюз. Багато чеських підприємств у руках міжнародного бізнесу. І часом буває смішно, коли я отримую запитання від молоді: «А що, тоді не було Макдональдсу?». І хтось відповідає: це страва, а не політика. Але ми вважаємо, що дуже важливо і про це розмовляти. Адже Чеська Республіка завжди підтримує усі громадські рухи, щоб молодь мала можливість змінювати життя країни. Якщо ви хочете чогось іншого, ви маєте йти і шукати однодумців, якщо нас буде багато, то ми зможемо змінити нашу долю.
– Які конкретні кроки заклали сталий демократичний розвиток Чехії?
– Ми всі вийшли з того соціалістичного табору і в кожної країни своя доля. Що ж відбулося у Чехії? Ми зробили три основні кроки. Перший – це приватизація. Другий крок – це реституція. Це означало, що люди отримали назад будинки, землю, підприємства, що належали їхнім дідам і батькам. А це сформувало середній клас – основу будь-якого демократичного суспільства. І третій, найважливіший, крок – це люстрація. Президент Вацлав Гавел і його команда розуміли, що необхідно змінити мислення людей. А для цього у владу повинні прийти нові люди. Це означало, що люди, які працювали у спецслужбах, служили в міліції, працювали на високих партійних посадах – не могли працювати у новій владі. Це принесло нові думки.
– Вацлав Гавел на цьогорічному «Форумі 2000» закликав людей менше думати про матеріальні речі, а прагнути допомагати іншим.
– Я знаю ці ідеї президента Гавела. Він каже, що люди забагато дивляться телевізор, а мали б більше думати про реальне життя, про філософію. Якщо ми завдяки демократії стали багатими, якщо ми можемо собі дозволити купувати багато речей, то ми маємо думати також про ті країни, у яких ще все зовсім по-іншому, не тільки в Євросоюзі, а в усій Європі, як такій.
– Україна – європейська країна. У нас теж була безкровна Помаранчева революція, яка відстоювала право людей на вільний вибір. Чи схожі ці революції?
– Процесом, можливо, Оксамитова й Помаранчева революції були схожі. Але від самого початку рушійною силою Оксамитової революції були люди, які ніколи не працювали у владі за комуністичних часів. Втім, кожна країна має свій шлях. Від самого початку наші політики думали про те, до яких міжнародних політичних організацій Чехія має приєднатися. А цей вибір означав, що, визначившись, ми мали приймати для себе й декларовані цими організаціями правила гри. Другий вибір стосувався того, яку національну політику ми будемо проводити .
Основна ж різниця полягає у таких моментах: це був інший час, інша міжнародна ситуація, інші лідери й інший вибір.
