Доступність посилання

ТОП новини

Переможців не судять?


Забудьте про «грішки» донецької мафії. Тепер це буде зватися політикою влади

Донецьк – Відгриміли вибори до органів місцевого самоврядування. І першочергове питання для громадян України на сьогоднішній день полягає вже навіть не в тому, наскільки чесними вони були, – тут усе цілком зрозуміло. Головне в тому, що спричинить процес народного волевиявлення (як факт, що вже відбувся) в майбутньому: яких ризиків варто очікувати, до чого готуватися...


Вибори в Донбасі дають багату поживу для роздумів і далекосяжних висновків. Саме на прикладі безтурботних, порівняно з іншими регіонами країни, виборів у Донбасі найяскравіше проявляються намічені спільні політичні тенденції, які, безсумнівно, розкриються повною мірою вже у найближчому майбутньому. У тому числі – на наступних парламентських перегонах.

По-перше, сьогодні вже цілком очевидно, що нинішня влада, всупереч очікуванням багатьох оптимістів, не дистанціювалася від відверто бандитських методів ведення передвиборної боротьби, які широко застосовувалися з відома і за участю її основних представників на пам'ятних президентських виборах 2004 року. Навіть незважаючи на те, що остання передвиборна кампанія регіоналів проходила під знаком, так би мовити, фальсифікацій «у законі», провладна політична сила не змогла відмовити собі в спокусі застосувати елементарну фізичну силу як аргумент.

По-друге, правляча верхівка, що складається здебільшого з представників так званого донецького клану, продемонструвала своє невикорінне бажання і в майбутньому проводити у владу особистостей одіозних, що мають, м'яко кажучи, сумнівні біографії. Кінцевою метою цих дій є подальша легітимізація перебування при владі людей, які так чи інакше асоціюються в народі з криміналітетом. Майдан, що скандував в 2004-2005 роках гасло «Зека – на нари», так нічому і не навчив нинішніх можновладців.

Все для перемоги!

ЦМОС – цель мою оправдывают средства

Одна з татуювань-абревіатур, які наколюють у в'язницях на тіла кримінальників-рецидивістів

Заголовки новин у ЗМІ під час минулих місцевих виборів нагадували зведення з військових фронтів: то члену виборчої комісії погрожували, то агітаторів побили. Донеччина пішла ще далі. 4 жовтня стався замах на сільського голову у селі Прелесне Слов'янського району. Однопартійці потерпілого з КПУ відразу пов'язали замах на свого товариша з неодноразовими погрозами, що раніше надходили на його адресу з боку регіоналів. 40-річному комуністові Юрію Шевченку пощастило вижити після того, як у нього стріляв з рушниці невідомий. Усе могло скластися зовсім інакше.

Нагадаю, що на попередніх місцевих виборах у Донецьку живцем спалили районного лідера КПУ 72-річного Іллю Морозова. На наступний день після похорону стало відомо, що Ілля Георгійович був обраний депутатом Будьонівської райради. Злочинців не знайшли до сьогодні. Тоді, у 2006-му, донецькі комуністи публічно звинуватили у смерті Морозова «угруповання Немсадзе».


На щастя, на цих виборах як у Будьонівському, так і Пролетарському районах Донецька обійшлося без смертей. Однак, назвати процес народного волевиявлення на територіях, які традиційно контролює нещодавно визнана «жертва політичних переслідувань» і член Партії регіонів (за його ж визнанням у суді) Ґіві Немсадзе, чесним і демократичним не повернувся язик ні в кого з опонентів політсили-фаворита в столиці Донбасу.

Навпаки, кандидат на посаду мера Донецька і кандидат у депутати Донецької облради від ПСПУ Володимир Марченко заявив про «бандитські групи», які вкидали бюлетені. За його словами, в Пролетарському районі Донецька 10 «братків» терором і залякуванням вигнали представників «прогресивних соціалістів» із комісій. Про появу «людей бандитського вигляду» на ділянках у Будьонівському районі Донецька заявив і представник «Єдиного центру» Климент Гриньов. Партія «Батьківщина» взагалі відмовилася визнавати результати місцевих виборів саме в Будьонівському районі Донецька.

На користь версії про те, що в донецьких Будьонівці і Пролетарці орудували бритоголові фальсифікатори, свідчить і аномальна явка виборців, зафіксована в цих частинах міста спостерігачами з ДОО ВГО «Комітет виборців України» та ВГО «Громадянська мережа «Опора».

За найсміливішими прогнозами Ліни Никоненко, голови Донецької обласної виборчої комісії, і глави облдержадміністрації Анатолія Близнюка, явка виборців у Донецьку повинна була відзначитися в районі 70%. У Пролетарському ж районі вона перевищила «спущений вниз старшими товаришами» показник 70 і склала рекордні 72,36%, а в Будьонівському - 61%.Тоді як у середньому на місцевих виборах у Донецьку, за даними Донецького обласного виборчкому, проголосували менше половини – трохи більше 40% виборців.

Більш того, в Будьонівському районі Донецька між 20:00 і 22:00 явка виборців зросла на 18,3%, а в Пролетарському районі у цей же часовий проміжок явка виборців зросла на 12,6%. В інших районах міста такого різкого зростання явки зафіксовано не було. При тому, що ментально, соціально, освітньо – та як завгодно! – віддалені від центру міста Кіровка, Петрівка, Пролетарка та Будьонівка є надзвичайно близькими, та відрізняє їх лише різна кримінальна історія. Саме два останні райони завжди мали в Донецьку погану славу вотчини «найкривавішого і безпощадного» угруповання Ґіві Немсадзе. Саме він згодом отримав при Президентові Януковичу повну політичну та кримінальну реабілітацію.

Кадри вирішують все

Раніше злодієм був, а тепер депутат
Гріє серце не ніж, а мандат


З пісні російської групи «Хресна сім'я»

І, судячи з усього, зовсім не даремно. Будьонівські і пролетарські прихильники гаранта не тільки забезпечили найвищий відсоток Партії регіонів у цих частинах Донецька, але головне – зуміли провести у Будьонівську райраду дуже «поважних» у місті людей. Відповідні списки нових депутатів офіційно поки що не оголошували, але сумніватися в тому, що ряди обраних поповнять Михайло Ляшко та Роман Парубець, сумніватися не доводиться.

Ляшко, котрий значиться у виборчих списках Партії регіонів до Будьонівської райради Донецька під «фартовим» 7-им номером, відомий добрій половині міста під прізвиськами «Міхал Міхалич» і «Мішаня Косий».

Цей досить впливовий в столиці Донбасу бізнесмен закладав основи свого фінансового добробуту у лихі 90-ті (починав пересічним продавцем на Горлівському колгоспному ринку) і завжди намагався уникати публічності.

Згадки про нього дотепер можна було знайти лише на сторінках скандально відомої (і офіційно забороненої владою) книги «Донецька мафія» і в матеріалах нечисленних журналістських розслідувань. Примітно, що вище вказані джерела інформації завжди ставили Михайла Ляшка в один ряд із такими людьми, як Брагін, Узбек, Немсадзе, Стельмашенко, Чертков, Аркалаєв, Кий, та іншими, які здобули собі в Донбасі вельми специфічну популярність.

До речі, останні чотири прізвища належать нинішнім народним депутатам від Партії регіонів, а перше – загиблому від рук кілерів відомому авторитету. Журналісти також приписували Ляшку «контроль над гральними закладами міста і керівництво бойовиками Ахметова».

Звернемо увагу, що вперше до Верховної Ради вище зазначені представники саме ахметовського крила в Партії регіонів потрапили за результатами парламентських виборів 2006 і 2007 років. Після обшуків у резиденції Ахметова «Люкс» та порушення кримінальних справ у відношенні Джарти. Показово також, що більшість із них перечікували «помаранчеві репресії» і готувалися до походів за терміново необхідною депутатською недоторканністю за кордоном. Ляшко, правда, тоді народним обранцем не став, хоча також перебував за кордоном, поки Борис Колесніков сидів за звинуваченням у вимаганні акцій «Білого лебедя» у його колишнього власника.

До речі, Михайло Михайлович також є одним із акціонерів скандально відомого торгового центру (за даними підприємства на 1 січня 2005 року, 12,499% акцій).

Правою рукою Михайла Ляшка з найдавніших пір вважався Володимир Парубець, відомий у Донецьку під прізвиськом «Лівер». Саме один із його синів, Роман, балотувався на цих виборах до Будьонівської райради «за мажоритаркою». До речі, інший син Парубця-старшого, Максим, був висунутий регіоналами до Куйбишевської райради Донецька. Відзначимо також, що всі троє вперше стають кандидатами в офіційну владу.

Навіщо ж настільки авторитетним у колах «донецьких» людям знадобилися скромні крісла депутатів районних рад, якщо даний статус навіть не гарантує його власникові депутатської недоторканності?

Джерело автора статті в правоохоронних органах вважає, що подальше перебування цієї трійці в органах місцевого самоврядування розглядається нею та її оточенням як певний старт перед проходженням Ляшка і Парубців до Верховної Ради вже на найближчих парламентських виборах. Мовляв, не завадить їм усім деякий попередній досвід політичної діяльності. Крім того, сьогодні Ахметову вкрай необхідні перевірені часом і загартовані у спільній боротьбі за виживання кадри.

Немсадзе як козир у рукаві

Хочеш миру – готуйся до війни

Римський історик Корнелій Непот

Цілком можливо, що до Верховної Ради потрапить і Ґіві Немсадзе, якщо зуміє виправдати надану йому високу довіру. Адже передвиборний контроль над Будьонівкою і Пролетаркою не головне з поставлених перед ним завдань.

Відомо, що «справа Немсадзе» почала розвалюватися ще в 2007 році, за часів Президента Ющенка. А, значить, її основний фігурант міг повернутися «з повинною» ще три роки тому. Але він чогось вичікував.

«...У наш час, коли Ахметов всіляко намагався легалізуватися, некерований Немсадзе став незручним для Рината Леонідовича і його просто здали російським правоохоронним органам ...», – писало в 2006 році інтернет-видання ОРД. Десь так воно і було. Але ж власні джерела автора статті впевнені, що своїм нещодавнім поверненням на батьківщину жертва «помаранчевих репресій» зобов'язана перш за все тому ж самому Ахметову. Нагадаємо також, що екс-глава міліції Донеччини Михайло Клюєв свого часу заявляв, що після оприлюднення ним даних міліції щодо діяльності ОЗУ Немсадзе на нього чинився тиск з боку голови Донецької облради Колесникова, який є найближчим сподвижником Рината Леонідовича.

«Будь-які серйозні фінансові потоки сьогодні контролюються під іменем Іванющенка», заявив в інтерв'ю журналістам колишній міністр МВС Юрій Луценко.

А ще раніше з подачі «Дзеркала тижня» багатьом українцям стало відомо, що на найвищому рівні була дана команда сформувати в країні три основні фінансові потоки – «Сім'я, Юра Єнакієвський і Ринат».

Так от, за даними автора статті, Ринат Леонідович вирішив використати Немсадзе як певну противагу провладній групі на чолі з народним депутатом-регіоналом Юрієм Іванющенко (він же «Юра Єнакієвський», він же «Юрець Малий»), яка значно підсилилася після президентських виборів, та як підстрахування на випадок можливої агресії з боку чинного Президента.

Слід розуміти, що Донецький клан ніколи не був повністю монолітним. Він, швидше, вдавав із себе близькі за бізнесовими інтересами, територіальною належністю та походженням групи впливу, які зливалися в обіймах виключно перед лицем спільної небезпеки і заради спільної перемоги. Тепер, коли мета досягнута, міжусобиці неминучі. Навряд чи розповідь Тараса Кузьо про обмін люб'язностями, що нібито мав місце між мільярдером і Президентом минулого місяця, є димом без вогню.

Із найповноважнішим в історії незалежної України Президентом змагатися не варто. Навіть Ахметову. Доведеться знаходити компроміси. А ось бізнесмен Немсадзе і нардеп (з 2007 року) Іванющенко, які протягом довгого часу вважалися керівниками банд кілерів, – суперники гідні, вони можуть не піти на взаємні поступки.Залежно від ціни питання. Не дай Бог, звичайно!

З іншого ж боку, вирішувати більшість питань, ламаючи через коліно своїх супротивників, – чи то вони з народу, чи з влади – для нинішніх можновладців особливої проблеми не складає. Як кажуть, не звикати ...

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • Зображення 16x9

    Артем Фурманюк

    Народився в 1981 році у Ростові-на-Дону в журналістській родині. Все життя прожив у Донецьку, в березні 2014 року разом із родиною переїхав до Києва. Журналістську кар’єру розпочинав у донецькій опозиційній газеті «Остров» та прес-секретарем Донецького обласного осередку ГО «Пора». Згодом писав для багатьох як регіональних, так і всеукраїнських друкованих та цифрових видань. Спеціалізується на жанрі журналістських розслідувань, є одним зі співавторів забороненої на Донбасі книги «Донецька мафія. Перезавантаження». Дописувач до рубрики «Точка зору» на сайті Радіо Свобода із 2010 року.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG